Постанова
Іменем України
24 квітня 2019 року
м. Київ
справа № 711/2192/16-ц
провадження № 61-12692св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Висоцької В. С.,
суддів: Лесько А. О. (суддя-доповідач), Мартєва С. Ю., Фаловської І. М., Штелик С. П.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_4,
відповідач - публічне акціонерне товариство "Енергобанк",
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Енергобанк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства "Енергобанк" на рішення Апеляційного суду Черкаської області від 07 березня 2017 року у складі суддів: Бондаренка С. І., Бородійчука В. Г., Новікова О. М.,
ВСТАНОВИВ :
ІСТОРІЯ СПРАВИ
У лютому 2016 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до публічного акціонерного товариства "Енергобанк" (далі - ПАТ "Енергобанк") про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Позовна заява мотивована тим, що з 25 лютого 2013 року він працював заступником директора з роздрібного бізнесу Черкаської регіональної дирекції ПАТ "Енергобанк". 05 травня 2015 року його було звільнено з посади у звʼязку зі скороченням штату працівників на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України згідно з наказом від 27 квітня 2015 року № 372-о. Цим наказом передбачено виплату вихідної допомоги у розмірі середньомісячного заробітку та компенсацію за невикористану частину відпустки - 35 календарних днів.
Однак в порушення статті 116 КЗпП України в день звільнення йому не було виплачено заробітну плату за відпрацьовані дні у квітні-травні 2015 року, компенсацію за невикористану відпустку та вихідну допомогу при звільненні в загальній сумі23 764,06 грн.
Повний розрахунок було проведено відповідачем 29 грудня 2015 року.
У звʼязку з порушенням строку проведення зазначених виплат, визначеного статтею 116 КзПП України, позивач просив суд відповідно до статті 117 КЗпП України зобовʼязати відповідача виплатити йому середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Кількість днів затримки розрахунку з 06 травня 2015 року до 29 грудня 2015 року становить 238 днів, а відповідно до розрахункового листка за травень 2015 року його місячний оклад становить 11 000,00 грн. Тому сума середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку становить 86 070,32 грн.
На підставі викладеного ОСОБА_4 просив суд стягнути на його користь з ПАТ "Енергобанк" середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку в сумі 86 070,32 грн.
КОРОТКИЙ ЗМІСТ СУДОВИХ РІШЕНЬ
Рішенням Монастирищенського районного суду Черкаської області від 31 жовтня 2016 року в задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що на момент ухвалення рішення у відповідача вже було введено тимчасову адміністрацію, що унеможливлює стягнення коштів у будь-який інший спосіб, ніж передбачений Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", у звʼязку з тим, що кошти, про стягнення яких ОСОБА_4 звернувся з позовом до суду, не є заробітною платою і не підпадають під дію пункту 6 статті 36 цього Закону. Крім того положення статті 117 КЗпП України можна вважати економічними санкціями щодо відповідача за несвоєчасну виплату заробітної плати, які під час дії тимчасової адміністрації не здійснюються.
Рішенням Апеляційного суду Черкаської області від 07 березня 2017 року рішення Монастирищенського районного суду Черкаської області від 31 жовтня 2016 року скасовано та ухвалено нове рішення про часткове задоволення позову. Стягнуто з ПАТ "Енергобанк" на користь ОСОБА_4 середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку в сумі 85 904,84 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Стягнуто з ПАТ "Енергобанк" на користь держави 1 804,00 грн судового збору.
Рішення апеляційного суду мотивовано тим, що компенсаційна виплата входить в структуру заробітної плати (стаття 2 Закону України "Про оплату праці"). Таким чином, обмеження встановлені в пункті 1 частини пʼятої статті 36 Закону України "Про гарантування вкладів фізичних осіб" не поширюють дію на зобовʼязання банку щодо виплати заробітної плати, а тому трудові права позивача щодо отримання всіх сум, що належать йому від відповідача в день звільнення, було порушене, а відтак у ОСОБА_4 виникло право на отримання компенсаційної виплати, встановленої статтею 117 КЗпП України.
Посилання відповідача на статтю 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" є необґрунтованим, оскільки банком заперечується повністю право позивача на компенсаційну виплату встановлену статтею 117 КЗпП України.
КОРОТКИЙ ЗМІСТ ВИМОГ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ
У касаційній скарзі, поданій у квітні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ПАТ "Енергобанк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Енергобанк" просить скасувати рішення апеляційного суду, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права і порушення норм процесуального права, та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що Закон України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" є спеціальним законом, який має пріоритет перед іншими нормативно-правовими актами під час здійснення тимчасової адміністрації в банку. Задоволення вимог кредиторів банку, в який запроваджено тимчасову адміністрацію може бути здійснено виключно у процедурі ліквідації банку та в порядку черговості визначеної статтею 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб". Аналогічної правової позиції міститься у постанові Верховного Суду України від 13 червня 2016 року у справі № 6-1123цс16.
Під час тимчасової адміністрації не здійснюється задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку. Статтею 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність" визначено "кредитор банку" - юридична або фізична особа, яка має документально підтверджені вимоги до боржника щодо його майнових зобовʼязань. Зобовʼязання банку, передбачені пунктами 1-4 частини шостої статті 56 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" виконуються банком у межах його фінансових можливостей у порядку, встановленому нормативно-правовими актами Фонду. ПАТ "Енергобанк" не мало достатніх фінансових можливостей для здійснення розрахунків із звільненими працівниками банку, зокрема із ОСОБА_4, тому у діях відповідача відсутня вина, як один із обовʼязкових елементів складу правопорушення, та, яка є необхідною умовою для застосування наслідків, передбачених частиною першою статті 117 КЗпП України, а саме виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки. Крім того, Фонд не має права здійснювати задоволення вимог кредиторів до затвердження реєстру акцептованих вимог кредиторів.
АРГУМЕНТИ ІНШИХ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Заперечення на касаційну скаргу не надходили.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до положень частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
У частині першій статті 400 ЦПК України зазначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Судом установлено, що ОСОБА_5 з 25 лютого 2013 року працював на посаді заступника директора з роздрібного бізнесу Черкаської регіональної дирекції ПАТ "Енергобанк" та 05 травня 2015 року був звільнений у звʼязку із скороченням штату працівників на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України (наказ від 27 квітня 2015 року № 372-о) (а. с. 5).
Відповідно до розрахункового листка при звільненні позивачу підлягала до виплати заробітна плата за травень 2015 року та інші розрахункові кошти в загальній сумі 24 629,37 грн (а. с. 6).
Згідно з платіжним дорученням від 29 грудня 2015 року № 33 ОСОБА_4 було виплачено 23 764,06 грн належних йому сум при розрахунку (а. с. 11).