Постанова
Іменем України
24 квітня 2019 року
м. Київ
справа № 163/754/17
провадження № 61-14555св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Висоцької В. С.,
суддів: Лесько А. О. (суддя-доповідач), Мартєва С. Ю., Пророка В.В.,
Штелик С. П.,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на постанову Апеляційного суду Волинської області від 08 лютого 2018 року у складі колегії суддів: Бовчалю З. А., Здрилюк О. І.,
Карпук А. К.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_4,
відповідачі: ОСОБА_6, ОСОБА_7,
ВСТАНОВИВ:
ІСТОРІЯ СПРАВИ
У березні 2017 року позивач ОСОБА_4 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_6, ОСОБА_7 про встановлення факту проживання однією сімʼєю та визнання права власності на нерухоме майно.
Позовна заява мотивована тим, щопозивач з вересня 1998 року до 07 серпня 2001 року перебувала з ОСОБА_8 у фактичних шлюбних відносинах, зокрема: вони спільно проживали, вели спільне господарство та мали спільний сімейний бюджет. У період проживання однією сімʼєю позивач разом з ОСОБА_8 побудували житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, що розташований на АДРЕСА_1. При будівництві докладалися спільні трудові зусилля, в той час коли вона ходила роботу та отримувала заробітну плату, ОСОБА_8 спільно з робочими та родичами виконував будівельні роботи. 05 березня 2001 року ОСОБА_8 оформив на себе право власності на вказаний житловий будинок, а 08 серпня 2001 року вони зареєстрували шлюб. На її думку, зазначені нею обставини, є достатніми підставими вважати, що вказаний житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами є обʼєктом їх спільної сумісної власності, а її частка, виходячи з принципу рівності частин, становить
1/2 частину цього домоволодіння. ІНФОРМАЦІЯ_2 її чоловік ОСОБА_8 помер. Після його смерті відкрилась спадщина на 1/2 частину зазначеного домоволодіння. Спадкоємцями першої черги за законом є вона, як дружина, дочка -ОСОБА_6 та син - ОСОБА_7 Однак останній, на відміну від неї та дочки, спадщину не прийняв, оскільки з заявою про прийняття спадщини звернувся з пропущенням встановленого законом шестимісячного строку, а вона згоди на прийняття ним спадщини не давала, тому спадкоємцями майна померго є вона та ОСОБА_6 Інших спадкоємців немає.
У звʼязку з викладеним та з урахуванням остаточних уточнених позовних вимог ОСОБА_4 просила встановити факт їх спільного з ОСОБА_8 проживання, як чоловіка і дружини без реєстрації шлюбу з вересня 1998 року до 07 серпня 2001 року; встановити факт, що житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 є обʼєктом їх з ОСОБА_8 спільної сумісної власності, як такий, що побудований внаслідок спільної праці, шляхом ведення спільного господарства, побуту та бюджету; визнати за нею право власності на
1/2 частину спірного житлового будинку як на частку в спільній сумісні власності та на 1/4 частину житлового будинку в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_8
КОРОТКИЙ ЗМІСТ СУДОВИХ РІШЕНЬ
Рішенням Любомльського районного суду Волинської області від 22 листопада 2017 року позов задоволено.
Встановлено факт спільного проживання ОСОБА_8, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2, та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, як чоловіка і дружини без реєстрації шлюбу з вересня 1998 року до 07 серпня 2001 року.
Встановлено факт, що житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 є обʼєктом спільної сумісної власності ОСОБА_8 та ОСОБА_4, як такий, що побудований внаслідок їх спільної праці, шляхом ведення спільного господарства, побуту та бюджету.
Визнано за ОСОБА_4 право власності на 1/2 частину житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 як на частку в спільній сумісній власності.
Визнано за ОСОБА_4 право власності на 1/4 частину житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_8, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2.
Вирішено питання розподілу судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем належними та допустимими доказами доведено факт проживання однією сімʼєю без реєстрації шлюбу її та ОСОБА_8 в період з вересня 1998 року до 07 серпня 2001 року та факт набуття ними за спільні кошти у спільну сумісну власність житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1. Відкриття після смерті ОСОБА_8 спадщини на 1/2 частину спірного будинку, яку у передбачений строк та спосіб прийняли по 1/4 частині відповідач ОСОБА_6, як дочка спадкоємця та ОСОБА_4 - дружина спадкодавця.
Постановою Апеляційного суду Волинської області від 08 лютого 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_6, ОСОБА_7 задоволено, рішення суду першої інстанції від 22 листопада 2017 року скасовано та ухвалено нове рішення.
У задоволенні позову ОСОБА_4 до ОСОБА_6, ОСОБА_7 про встановлення факту проживання однією сімʼєю та визнання права власності на нерухоме майно відмовлено.
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що висновки суду першої інстанції не в повній мірі ґрунтуються на вимогах закону та обставинах справи, тому рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню.Зокрема, чинним на час виникнення спірних правовідносин КпШС України не передбачалося можливості набуття у спільну власність майна жінкою та чоловіком, які проживають однією сімʼєю, але не перебували у зареєстрованому шлюбі між собою, а виникнення такого права стало можливим лише з 01 січня 2004 року, коли набрав чинності Сімейний кодекс України. За таких обставин вимоги позовної заяви про встановлення факту проживання однією сімʼєю без реєстрації шлюбу
ОСОБА_4 та ОСОБА_8 та ведення спільного господарства з вересня 1998 року до 07 серпня 2001 року включно не ґрунтуються на вимогах закону, не мають правового значення для визначення статусу спірного домоволодіння, як спільної сумісної власності. Позивач не надала до суду належних та допустимих доказів ведення спільного господарства, побуту, наявність спільного бюджету, взаємних прав та обовʼязків ОСОБА_8 та ОСОБА_4 в період, який передував офіційній реєстрації їх шлюбу та періоду реєстрації права власності на спірний житловий будинок.
КОРОТКИЙ ЗМІСТ ВИМОГ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ
У касаційній скарзі ОСОБА_4 посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуальногоправа, просила скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції скасовуючи законне та обґрунтоване рішення суду першої інстанції дійшов неправильного висновку про відмову у задоволенні її всіх позовних вимог з тих підстав, що вони не доведені належними та допустимими доказами. Суд апеляційної інстанції в порушення вимог статті 1272 ЦК України зазначив, що ОСОБА_7 є спадкоємцем першої черги залишивши поза увагою той факт, що він пропустив встановлений законом шестимісячний строк звернення до суду, а вона своєї згоди на подання ним заяви про прийняття спадщини не надавала. Зазначає, що суд першої інстанції зробив правильний висновок, що діючими у період з вересня 1998 року до 07 серпня 2001 року нормами законодавства не передбачалося заборони на встановлення факту проживання однією сімʼєю у разі знаходження будь-кого з проживаючих у іншому зареєстрованому шлюбі. Вказувала, що факт її спільного проживання та перебування у фактичних шлюбних відносинах з ОСОБА_8 підтверджується й рішенням Любомльського районного суду Волинської області від 23 квітня 1999 року, яким було розірвано шлюб спадкодавця ОСОБА_8 з його першої дружиною ОСОБА_9 та встановлено, що він фактично до моменту подання позову, тобто до листопада 1998 року протягом двох років не проживав з дружиною. Також зазначала проте, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми статті 17 Закону України "Про власність" та відмовив їй у визнанні спірного домоволодіння обʼєктом спільної сумісної власності, як такого, що побудований внаслідок спільної праці, шляхом ведення спільного господарства, побуту та бюджету та визнанні за нею права власності на 1/2 частину цього домоволодіння. Вказує, що нею було надано до суду довідку про отриману в період будування спірного будинку заробітну плату, яка за період з 1998 року до 2002 року становила 6 742,41 грн. Також судом апеляційної інстанції не було взято до уваги показів свідків, які підтвердили той факт, що вона допомагала померлому ОСОБА_8 під час будівництва спірного домоволодіння, зокрема, вона особисто виконувала роботи при будівництві будинку, готувала обіди для робітників, виконувала внутрішні роботи в будинку: поклейка шпалер, фарбування підлоги, лакування дверей та інше. Таким чином ОСОБА_4 вважає, що вона довела в суді той факт, що спірне домоволодіння було побудоване нею та померлим ОСОБА_8 внаслідок їх спільних заощаджень та їх спільної праці. Вказувала, що суд апеляційної інстанції не зʼясував, на підставі яких доходів спадкодавець міг сам побудувати спірний обʼєкт нерухомості, відповідачі на підтвердження цього факту доказів не надали.
АРГУМЕНТИ ІНШИХ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
У травні 2018 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_6 та ОСОБА_7 на касаційну скаргу ОСОБА_4, у якому вказано, що постанова суду апеляційної інстанції прийнята з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують та задоволенню не підлягають.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Перевіривши доводи касаційної скарги та дослідивши матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Суд першої інстанції встановив, що 08 серпня 2001 року до ІНФОРМАЦІЯ_2 позивач перебувала в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_8, що підтверджується свідоцтвом про одруження серії НОМЕР_1 (а. с. 8).
ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_8 помер, що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 (а. с. 9).
Згідно свідоцтва про право власності серії НОМЕР_3 за ОСОБА_8
05 березня 2001 року було зареєстровано право власності на житловий будинок АДРЕСА_1
(а. с. 7).
ОСОБА_4, ОСОБА_6, ОСОБА_7 є спадкоємцями першої черги, як дружина та діти померлого.
З заявами до нотаріальної контори про прийняття спадщини звернулись ОСОБА_4, ОСОБА_6, а ОСОБА_7 було включено до кола спадкоємців за згодою ОСОБА_6 (а. с. 27-33).
26 червня 2017 року ОСОБА_4 звернулась до приватного нотаріуса з заявою про видачу свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя, зокрема на 1/2 частину житлового будинку АДРЕСА_1.
Постановою приватного нотаріуса Любомльського нотаріального округу Волинської області Семенюк Н. М. відмовлено у вчинені нотаріальних дій - видачі свідоцтва ОСОБА_4 про право власності на частку у спільному майні подружжя, після смерті чоловіка ОСОБА_8, оскільки право власності на цей житловий будинок спадкодавцем було набуто до шлюбу з нею.
Судом апеляційної інстанції також було встановлено, що спадкодавець
ОСОБА_8 перебував в зареєстрованому шлюбі з першою дружиною ОСОБА_9 з 28 серпня 1976 року до 05 листопада 1999 року. Шлюб було розірвано відповідно до рішення Любомльського районного суду Волинської області від 23 квітня 1999 року та видано свідоцтво про розірвання шлюбу НОМЕР_4 від 05 листопада 1999 року (а. с. 55, 198).
Відповідно до рішення Любомльської міської ради Волинської області від
25 червня 1999 року № 6/44 ОСОБА_8 було надано земельну ділянку площею 1000 кв. м за адресою АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку (а. с. 86).
Рішенням виконавчого комітету Любомльської міської ради № 30 від 27 лютого 2001 року затверджено акт прийому в експлуатацію державною приймальною комісією закінченого будівництвом індивідуального житлового будинку в АДРЕСА_1 який належав ОСОБА_8, оформлено право власності на житловий будинок (а. с. 7).
05 березня 2001 року ОСОБА_8 видано свідоцтво про право власності на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1.
Шлюб позивач зі спадкодавцем ОСОБА_8 було укладено 08 серпня
2001 року.
ОСОБА_4, звертаючись до суду з позовом вказувала, що вона проживала з спадкодавцем ОСОБА_8 однією сімʼєю без реєстрації шлюбу в період з 1998 року до 07 серпня 2001 року, тому спірний будинок, який належав йому на праві власності з 05 березня 2001 року є їх спільною сумісною власністю та їй належить 1/2 частина цього будинку.
Вирішуючи даний спір, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що до спірних правовідносин застосуванню підлягають положення Кодексу про шлюб та сім`ю України та Закону України "Про власність".
Відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правовіакти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони помʼякшують або скасовують відповідальність особи.
Відповідно до статті 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотньої дії у часі, крім випадків, коли він помʼякшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обовʼязків, що виникли з моменту набрання ним чинності. Визнання закону таким, що втратив чинність, припиняє його дію в повному обсязі.
Відповідно до пункту 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від