Постанова
Іменем України
22 квітня 2019 року
м. Київ
справа № 285/4263/15-ц
провадження № 61-31562св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Усика Г. І.,
учасники справи:
заявник - ОСОБА_4,
субʼєкт оскарження - державний виконавець відділу державної виконавчої служби Новоград-Волинського міськрайонного управління юстиції Житомирської області Кулик Олена Борисівна,
стягувач - Публічне акціонерне товариство "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк",
заінтересована особа - ОСОБА_6,
розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_4 на ухвалу Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 06 лютого 2017 року у складі судді Савицької Л. Й. та ухвалу Апеляційного суду Житомирської області від 20 березня 2017 року у складі колегії суддів: Коломієць О. С., Жигановської О. С., Якухно О. М.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог та рішень судів
У листопаді 2015 року ОСОБА_4 звернулася до суду із скаргою, в якій просила визнати дії державного виконавця відділу державної виконавчої служби Новоград-Волинського міськрайонного управління юстиції Житомирської області (далі - ВДВС Новоград-Волинського МУЮ Житомирської області) Кулик О. Б. щодо відкриття виконавчого провадження за заявою Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" (далі - ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк") від 04 листопада 2015 року про прийняття до виконання виконавчого листа від 21 листопада 2011 року № 2-417 про стягнення заборгованості у сумі 188 665,98 грн, скасувати постанову державного виконавця про відкриття виконавчого провадження від 05 листопада 2015 року, зобовʼязати державного виконавця ухвалити постанову про відмову у відкритті виконавчого провадження з виконання виконавчого листа від 21 листопада 2011 року № 2-417.
В обґрунтування скарги ОСОБА_4 зазначала, що 21 листопада 2011 року Новоград-Волинським міськрайонним судом Житомирської області виданий виконавчий лист про стягнення із неї та ОСОБА_6 у солідарному порядку на користь ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" заборгованості за кредитним договором у розмірі 188 665,98 грн. При цьому, строк предʼявлення цього виконавчого листа до виконання визначений до 13 жовтня 2012 року. Зазначений виконавчий лист перебував на виконанні у ВДВС Новоград-Волинського МУЮ Житомирської області та постановою державного виконавця від 21 жовтня 2013 року повернутий стягувачу на підставі пункту 4 статті 47 Закону України "Про виконавче провадження". Після закінчення строку, встановленого статтею 22 Закону України "Про виконавче провадження", виконавчий лист предʼявлений на виконання та 05 листопада 2015 року державним виконавцем ВДВС Новоград-Волинського міськрайонного управління юстиції Кулик О. Б. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження, що є порушенням вимог статей 22, 23 Закону України "Про виконавче провадження".
Справа розглядалася судами неодноразово.
Ухвалою Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 06 лютого 2017 року у задоволенні скарги ОСОБА_4 на дії державного виконавця ВДВС Новоград-Волинського МУЮ Житомирської області Кулик О. Б. та скасування постанови про відкриття виконавчого провадження відмовлено.
Ухвалою Апеляційного суду Житомирської області від 20 березня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 відхилено. Ухвалу Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 06 лютого 2017 року залишено без змін.
Відмовляючи у задоволені скарги, суд першої інстанції, із висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що строк предʼявлення виконавчого листа до виконання після його повернення стягувачу 21 жовтня 2013 року перервано 21 травня 2014 року, тобто у межах одного року після повернення. Скасування постанови про відкриття провадження та відмова у відкритті провадження від 03 квітня 2015 року не позбавляє стягувача права предʼявляти той самий документ протягом одного року, що й було зроблено стягувачем 10 серпня 2015 року та 04 листопада 2015 року. Таким чином, стягувачем не пропущено строк предʼявлення виконавчого документа до виконання, а тому у виконавчої служби не було підстав для відмови у відкритті виконавчого провадження.
Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги та позиції інших учасників справи
У квітні 2017 року ОСОБА_4 подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на ухвалу Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 06 лютого 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Житомирської області від 20 березня 2017 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила суд скасувати рішення судів попередніх інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити скаргу.
Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржуванні судові рішення всупереч вже встановленим обставинам справи судами вищих інстанцій, постановлена без будь-якого обґрунтування та посилання на конкретні дати предʼявлення виконавчого документа до виконання та переривання строків, із порушенням норм процесуального права, про які було вказано судами вищих інстанцій, та порушенням норм матеріального права. Висновок судів, що строк предʼявлення виконавчого документа до виконання переривається шляхом отримання стягувачем постанови державного виконавця про скасування постанови про відкриття виконавчого провадження, є помилковим та не передбачений жодною нормою матеріального права.
У серпні 2017 року від Новоград-Волинського МВ ДВС ГТУЮ у Житомирській області надійшли заперечення на касаційну скаргу ОСОБА_4, у яких заявник просить відхилити указану касаційну скаргу, посилаючись на те, що касаційна скарга є необґрунтованою і такою, що не підлягає задоволенню. Заявник зазначає, що строк предʼявлення виконавчого листа до виконання після його повернення стягувачу 21 жовтня 2013 року перервано 21 травня 2014 року, тобто у межах одного року після повернення. Скасування постанови про відкриття виконавчого провадження та відмова у відкритті виконавчого провадження від 03 квітня 2015 року не позбавляє стягувача права предʼявити той самий документ протягом одного року, що було зроблено 10 серпня та 04 листопада 2015 року.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 червня 2017 року відкрито касаційне провадження, витребувана цивільна справа та надано строк на подання заперечення на касаційну скаргу.
15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
У травні 2018 року вказану справу разом із матеріалами касаційного провадження передано до Верховного Суду.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).
Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.