Постанова
Іменем України
17 квітня 2019 року
м. Київ
справа № 640/3422/16-ц
провадження № 61-21548св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Антоненко Н. О., Журавель В. І. (суддя-доповідач), Коротуна В. М., Крата В. І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_3,
відповідачі: товариство з обмеженою відповідальністю "ОТП Факторинг Україна", ОСОБА_4,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Київського районного суду міста Харкова від 12 липня 2016 року у складі судді Лях М. Ю. та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 16 лютого 2017 року у складі колегії суддів: Гуцал Л. В., Піддубного Р. М., Пономаренко Ю. А.,
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2016 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "ОТП Факторинг Україна" (далі - ТОВ "ОТП Факторинг Україна"; товариство) та ОСОБА_4 про визнання договору поруки припиненим.
Вимоги обґрунтовувала тим, що 03 квітня 2008 року між закритим акціонерним товариством "ОТП Банк" (далі - ЗАТ "ОТП Банк"), правонаступником якого на підставі договору відступлення права вимоги від 20 липня 2011 року є ТОВ "ОТП Факторинг Україна", та ОСОБА_4 був укладений кредитний договір № ML-7-2/818/2008, відповідно до умов якого останній отримав кредит у сумі 130 000 доларів США зі сплатою 5,99 % річних + ставка FIDR (відсоткова ставка додатковими угодами збільшувалася) строком до 03 квітня 2023 року.
Повернення кредиту забезпечене договором поруки від 03 квітня 2008 року № SR-702/818/2008, укладеним між нею (позивачем) та ЗАТ "ОТП Банк".
10 червня 2010 року позичальник здійснив останній платіж у рахунок погашення кредиту, у звʼязку з чим 15 травня 2013 року товариство направило йому досудову вимогу, а 05 листопада 2013 року подало до неї і ОСОБА_4 відповідний позов про стягнення заборгованості.
Вважаючи, що кредитор пропустив строк, передбачений частиною четвертою статті 559 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України; в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), ОСОБА_3 просила визнати припиненим вищезазначений договір поруки.
Короткий зміст рішення та ухвали судів попередніх інстанцій
Рішенням Київського районного суду міста Харкова від 12 липня 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Харківської області від 16 лютого 2017 року, у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.
Суди зробили висновки про відсутність підстав для визнання поруки припиненою, оскільки кредитор звернувся до поручителя з вимогою про повернення боргу за кредитом у межах строку, передбаченого частиною четвертою статті 559 ЦК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Короткий зміст вимог касаційної скарги
До суду касаційної інстанції від ОСОБА_3 надійшла касаційна скарга, у якій вона, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржені судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення її позову.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 березня 2017 року відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано її матеріали з суду першої інстанції.
Справу № 640/3422/16-ц передано до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 20 березня 2019 року справу призначено до судового розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи у складі колегії із пʼяти суддів.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Аргументи учасників справи
Доводи касаційної скарги
Заявник зазначає, що суди зробили помилкові висновки про відмову у задоволенні позову, оскільки останній платіж ОСОБА_4 здійснив 10 червня 2010 року, а ТОВ "ОТП Факторинг Україна" подало до суду позов про стягнення кредитної заборгованості до неї 05 листопада 2013 року, тобто пропустило строк, визначений частиною четвертою статті 559 ЦК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Вказані обставини є підставою для визнання поруки припиненою.
Крім того, усупереч умов договору поруки товариство не направляло їй досудової вимоги про повернення кредиту.
Короткий зміст заперечення
Від ТОВ "ОТП Факторинг Україна" надійшло заперечення, у якому його представник, вважаючи оскаржені судові рішення законними та обґрунтованими, просить касаційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.
Обставини справи
Суди встановили, що 03 квітня 2008 року між ЗАТ "ОТП Банк", правонаступником якого на підставі договору відступлення права вимоги від 20 липня 2011 року є ТОВ "ОТП Факторинг Україна", та ОСОБА_4 був укладений кредитний договір № ML-7-2/818/2008, згідно з умовами якого останньому наданий кредит у сумі 130 000 доларів США зі сплатою відсотків: 5,99 % річних (фіксований відсоток) + FIDR (відсоткова ставка додатковими угодами до кредитного договору поступово збільшувалася) строком до 03 квітня 2023 року.
У пункті 4 кредитного договору сторони дійшли згоди про те, що сума кредиту та нарахованих відсотків щомісяця погашається рівними частинами протягом усього строку дії договору згідно з графіком платежів.
Відповідно до пункту 1.9.1 кредитного договору банк має право вимагати дострокового виконання боргових зобовʼязань в цілому або у визначеній банком частині у випадку невиконання позичальником та/або поручителем, та/або майновим поручителем своїх боргових та/чи інших зобовʼязань за цим договором (в тому числі, але не виключно, встановлених пунктами 2.3 та 3 цього договору) чи іншими укладеними з банком договорами та/або умов документів забезпечення. При цьому, зобовʼязання позичальника щодо дострокового виконання боргових зобовʼязань в цілому настає з дати відправлення банком на адресу позичальника відповідної вимоги та повинно бути проведено позичальником протягом 30 календарних днів з дати одержання позичальником відповідної вимоги.
З метою забезпечення виконання зобовʼязань за кредитним договором 03 квітня 2008 року ОСОБА_3 та ЗАТ "ОТП Банк" уклали договір поруки № SR-702/818/2008.
У подальшому до кредитного договору та договору поруки неодноразово вносилися зміни шляхом укладення додаткових угод.
05 листопада 2013 року ТОВ "ОТП Факторинг Україна" звернулося до суду з позовом до ОСОБА_4 і ОСОБА_3 про солідарне стягнення заборгованості за кредитним договором, яка станом на 01 жовтня 2013 року становила 6 213 053 грн 05 коп. (справа № 640/19220/13-ц).
При розгляді вказаної справи судом було встановлено, що останній платіж за кредитним договором був здійснений 10 червня 2010 року.
15 травня 2013 року ТОВ "ОТП Факторинг Україна" направило позичальнику та поручителю досудову вимогу про повернення усієї суми кредиту, яка залишилася невиконаною.
Вважаючи, що кредитор пропустив шестимісячний строк із дня настання права дострокової вимоги (шість місяців із дня останнього платежу за кредитом), ОСОБА_3 подала до суду даний позов.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення касаційної скарги та зміну оскаржених судових рішень.
Згідно зі статтею 213 ЦПК України (в редакції, чинній на час розгляду справи судами попередніх інстанцій) рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно зʼясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Таким вимогам оскаржені судові рішення відповідають не в повній мірі.