Постанова
Іменем України
22 квітня 2019 року
м. Київ
справа № 137/1608/16-ц
провадження № 61-18917св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Кузнєцова В. О.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_4,
відповідач - ОСОБА_5,
третя особа - Приватний нотаріус Літинського районного нотаріального округу Вінницької області Жуковська Ірина Вікторівна,
провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою представника ОСОБА_4 - ОСОБА_7 на рішення Літинського районного суду Вінницької області від 13 квітня 2017 року у складі судді Білик Н. В. та ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 24 травня 2017 року у складі колегії суддів: Рибчинського В. П., Голоти Л. О., Панасюка О. С.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
У серпні 2016 року ОСОБА_4звернувся до суду з позовом до ОСОБА_5, третя особа - Приватний нотаріус Літинського районного нотаріального округу Вінницької області (далі - Приватний нотаріус Літинського РНО) Жуковська І. В., про визнання договору купівлі-продажу житлового будинку з господарськими будівлями та договорів купівлі-продажу земельних ділянок недійсними, посилаючись на те, що 19 грудня 2014 року між ним та ОСОБА_5 були укладені нотаріально посвідчені договори купівлі-продажу, за якими він продав відповідачу належне йому нерухоме майно, яке розташоване в селі Івча Літинського району Вінницької області, а саме: житловий будинок з господарськими будівлями, земельну ділянку площею 0,1205 га для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських споруд та земельну ділянку площею 0,3361 га для ведення особистого селянського господарства. Під час укладення вказаних правочинів ОСОБА_5 умисно ввів його в оману та не сплатив грошові кошти за майно в розмірі 5 000 доларів США, тобто суму, про яку вони фактично домовлялися. Покупець мав розрахуватися з ним одразу після укладення договорів, проте оплату не провів. Таким чином, дії відповідача були спрямовані на введення його та нотаріуса в оману щодо порядку розрахунку. Враховуючи викладене, ОСОБА_4просив визнати недійсними вказані договори купівлі-продажу на підставі статей 203, 215, 230 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
Рішенням Літинського районного суду Вінницької області від 13 квітня 2017 року в задоволенні позову відмовлено.
Рішення місцевого суду мотивоване тим, що згідно з умовами договорів купівлі-продажу сторони узгодили суму грошових коштів, які продавець отримав до їх підписання та нотаріального посвідчення. Підписавши оспорювані правочини, ОСОБА_4 підтвердив, що покупець повністю сплатив кошти за житловий будинок та земельні ділянки. Позивачем не надано доказів, які б свідчили про наявність у нього фізичних вад, що перешкоджали йому сприймати інформацію, яка зазначена в договорах.
Ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 24 травня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 відхилено. Рішення Літинського районного суду Вінницької області від 13 квітня 2017 року залишено без змін.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи.
У червні 2017 року представник ОСОБА_4 - ОСОБА_7подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення Літинського районного суду Вінницької області від 13 квітня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 24 травня 2017 року і ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі.
Касаційна скарга мотивована тим, що під час укладення договорів купівлі-продажу відповідач умисне ввів позивача в оману щодо передачі грошових коштів за придбане майно. Покупець мав розрахуватися з ОСОБА_4 одразу після укладення оспорюваних правочинів, однак оплату не провів. Позивач не читав текстів договорів, оскільки має слабкий зір та є особою похилого віку, у звʼязку з чим не знав про зазначення в цих документах відомостей щодо проведення повного розрахунку.
У серпні 2017 року Приватний нотаріус Літинського РНО Жуковська І. В. подала заперечення на касаційну скаргу, в якому просила відмовити в її задоволенні, посилаючись на те, що сторони були ознайомленні зі змістом договорів ще до їх підписання і не вказували про існування між ними домовленості про будь-який інший порядок розрахунків. ОСОБА_4 не повідомляв їй про наявність у нього вад слуху чи зору. При посвідчені договорів вона дотрималася всіх вимог чинного законодавства, в тому числі Закону України "Про нотаріат".
У серпні 2017 року ОСОБА_5 також подав заперечення на касаційну скаргу, в якому просив відмовити в її задоволенні, посилаючись на те, що він повністю розрахувався з позивачем за придбане майно. Під час укладення договорів продавець не повідомляв про наявність у нього вад слуху чи зору. Лише через декілька тижнів ОСОБА_4 змінив свою думку щодо вартості домоволодіння та став вимагати проведення доплати.
Рух справи в суді касаційної інстанції.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 липня 2017 року відкрито касаційне провадження у цій справі.
Статтею 388 Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
07 травня 2018 року справу № 137/1608/16-ц Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ передано до Верховного Суду.
Позиція Верховного Суду.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України, частини першої статті 3 Цивільного процесуального кодексу України від 18 березня 2004 року в редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваних судових рішень (далі - ЦПК України 2004 року), кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Згідно з пунктом першим частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обовʼязків є, зокрема договори та інші правочини.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямованих на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обовʼязків (частина перша статті 626 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладені договору, виборі контрагента, визначені умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).
Статтею 655 ЦК України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобовʼязується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобовʼязується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі (стаття 657 ЦК України).