Постанова
Іменем України
12 квітня 2019 року
м. Київ
справа № 753/9362/15-ц
провадження № 61-13595св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
Лесько А. О. (суддя-доповідач), Мартєва С. Ю., Штелик С. П.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_4,
відповідач - публічне акціонерне товариство "УкрСиббанк",
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження справу за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 10 травня 2016 року та постанову Апеляційного суду міста Києва від 17 січня 2018 року,
ВСТАНОВИВ:
У травні 2015 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до публічного акціонерного товариства "УкрСиббанк" (далі - ПАТ "УкрСиббанк") про визнання недійсним договору про надання споживчого кредиту та заставу транспортного засобу.
Позовна заява мотивована тим, що 13 серпня 2008 року між ним та АКІБ "УкрСиббанк" укладено договір про надання споживчого кредиту та заставу транспортного засобу № 11383123000, відповідно до якого йому надано споживчий кредит (кредитні кошти) у розмірі 35 015,00 дол. США, що за курсом НБУ на день укладення договору є еквівалентом 169 633,67 грн; цільове використання кредиту - придбання автомобіля. За умовами договору позичальник зобовʼязаний повернути кредитні кошти у повному обсязі не пізніше 13 серпня 2015 року, шляхом сплати ануїтетних платежів у розмірі 595,00 дол. США в день сплати ануїтетних платежів; розмір процентної ставки встановлено 10,50 % річних.
Проте, банком (відповідачем) не було проведено з ним переддоговірної роботи, не було повідомлено про наявні форми кредитування та відмінності між ними; банк запропонував укладення договору за ануїтетною схемою, яка є найбільш невигідною для позичальника і відповідно найбільш вигідною для банку; йому взагалі не було повідомлено про орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору, що призвело до того, що він був позбавлений можливості реально оцінити суму переплати по кредиту та доцільність його отримання (порушення статті11 Закону України "Про захист прав споживачів"); в договорі відсутні умови, які передбачають порядок обчислення процентних доходів відповідно до вибраного банком методу згідно з вимогами нормативно-правових актів Національного банку України, перелік, розмір і базу розрахунку всіх комісій (тарифів) банку, що повʼязані з наданням, обслуговуванням і погашенням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, здійснення валютно-обмінних операцій, страхові платежі під час страхування предмета застави, комісії під час купівлі-продажу іноземної валюти для погашення кредиту та процентів за користування ним; зі змісту договору незрозуміло, за якою методикою вираховувався розмір ануїтетного платежу в сумі 595,00 дол. США тощо.
Крім того, спірний кредитний договір не містить графіку платежів у розмірі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобовʼязань споживача за кожним платіжним періодом і відповідно відсутня розписана сукупна вартість кредиту за кожним платіжним періодом; відповідачем під час укладення договору його не було попереджено про покладення валютних ризиків саме на нього, не була надана інформація щодо методики, яка використовується банком для визначення валютного курсу; він не погоджується із викладеною у договорі методикою застосування підвищеної процентної ставки у розмірі 21,0%.
З урахуванням зазначеного ОСОБА_4 просив суд визнати недійсним, укладений між сторонами договір про надання споживчого кредиту та заставу транспортного засобу № 11383123000 від 13 серпня 2008 року.
Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 10 травня 2016 року, залишеним без змін постановою Апеляційного суду міста Києва від 17 січня 2018 року, у задоволенні позову відмовлено.
Судові рішення мотивовані тим, позовні вимоги не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні, не обґрунтовані належними та допустимими доказами, а тому відсутні підстави для їх задоволення.
У березні 2018 року ОСОБА_4 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив судові рішення першої та апеляційної інстанцій скасувати, та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що судами не враховано положень статей 11, 18, 19, 21 Закону України "Про захист прав споживачів", Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, зареєстрованих у Міністерстві юстиції України 25 травня 2007 року № 541/13808, внаслідок чого висновки судів не відповідають фактичним обставинам справи, є необґрунтованими та незаконними. Крім того, суди безпідставно відхилено клопотання про призначення судово-економічної експертизи.
У відзиві на касаційну каргу ПАТ "УкрСиббанк" зазначало, що підписанням договору ОСОБА_4 підтвердив, що перед укладенням кредитного договору йому надано інформацію, яка визначена положеннями Закону України "Про захист прав споживачів". Після підписання договору на протязі 7 років ніяких застережень або зауважень з боку ОСОБА_4 щодо неповного розуміння або незгоди з умовами договору під час його підписання, не надано. З моменту укладення кредитного договору та до 2011 року (З роки, майже половина строку кредитування) позивач належним чином виконував свої зобовʼязання за ним. В подальшому, після того як ОСОБА_4 перестав виконувати свої зобовʼязання, та після того як АТ "УкрСиббанк" звернулося до суду з позовом про стягнення заборгованості, ОСОБА_4 заявлено позов про визнання договору недійсним з надуманих підстав з намаганням уникнути обовʼязку виконання взятого на себе грошового зобовʼязання.
Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до положень частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
У частині першій статті 400 ЦПК України зазначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Судами встановлено, що 13 серпня 2008 року між ОСОБА_4 та АКІБ "УкрСиббанк", правонаступником якого є ПАТ "УкрСиббанк", укладено договір про надання споживчого кредиту та заставу транспортного засобу № 11383123000 (далі - Договір), відповідно до якого позичальнику надано кредит на придбання автомобіля (пункт 1.4 Договору) у розмірі 35 015,00 дол. США, що еквівалентно 169 633,67 грн за курсом НБУ на день укладення договору; зі сплатою 10,50 % річних та з кінцевим терміном повернення - до 13 серпня 2015 року (пункти 1.2.1, 1.2.2 Договору) (а. с. 9-18).
Відповідно до пункту 1.2.2 цього Договору позичальник зобов?язаний повертати суму кредиту та сплачувати проценти шляхом сплати ануїтетних платежів у розмірі 595,00 дол. США в день сплати ануїтетних платежів; розмір ануїтетного платежу може змінитися у випадку зміни процентної ставки згідно із пунктами 1.3.1, 5.2 договору.
ОСОБА_4 факт підписання зазначеного Договору, отримання кредитних коштів не заперечується.
Додаток № 1 до Договору є невід?ємною його частиною та має назву "Графік платежів, визначення сукупної вартості кредиту" (а. с. 92-95, 119-122), також підписаний обома сторонами договору.
У пункті 1.1 Договору зазначено, що позичальник, укладаючи Договір, усвідомлює можливість виникнення курсових різниць (коливань) валюти кредиту при отриманні кредитних коштів та їх використанні за цільовим призначенням згідно умов Договору, внаслідок чого може виникнути потреба у доплаті позичальником за рахунок власних коштів повної вартості товару, який останній придбаває за рахунок кредитних коштів банку (а. с. 9).
Згідно з пунктом 1.3.1 Договору кожного наступного місяця кредитування процентна ставка підлягає перегляду відповідно до умов Договору; у випадку, якщо Банк не повідомив позичальника про встановлення нового розміру процентної ставки на наступний місяць строку кредитування відповідно до умов Договору, застосовується розмір процентної ставки, діючий за Договором в попередньому місяці; сторони домовились, що за умовами Договору може бути встановлений новий розмір процентної ставки (пункт 1.3.2 Договору); строк сплати кредиту та нарахованих процентів: 13 числа кожного місяця, наступного за тим, за який було видано кредит (а. с. 10).
Банк надає позичальнику кредит шляхом зарахування кредитних на поточний рахунок позичальника № НОМЕР_1 у банку відповідача; сторони Договору визначили також черговість погашення заборгованості позичальника за вказаним Договором ( пункт1.5 Договору).