Постанова
Іменем України
22 квітня 2019 року
м. Київ
справа № 208/4280/16
провадження № 61-30513св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Кузнєцова В. О.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_4,
відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Тепличний комбінат "Дніпровський",
провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Тепличний комбінат "Дніпровський" на рішення Заводського районного суду міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 11 квітня 2017 року у складі судді Похвалітої С. М. та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 14 вересня 2017 року у складі колегії суддів: Бараннік О. П., Пономарь З. М., Посунся Н. Є.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
У липні 2016 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом, який уточнила у процесі розгляду справи, до Товариства з обмеженою відповідальністю "Тепличний комбінат "Дніпровський" (далі - ТОВ "Тепличний комбінат "Дніпровський", Товариство) про скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_4 посилалася на те, що з 11 травня 2016 року вона працювала у відповідача на посаді овочівника блоку теплиць. Наказом директора ТОВ "Тепличний комбінат "Дніпровський" від 07 червня 2016 року № 254к її було звільнено із займаної посади за прогул без поважних причин на підставі пункту 4 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України). Вважає своє звільнення незаконним, оскільки на час звільнення була тимчасово непрацездатною, про що повідомила адміністрацію Товариства. Незаконним звільненням їй було завдано моральну шкоду, яка полягає в тому, що вона безпідставно була позбавлена права на отримання заробітку і змушена була докладати додаткових зусиль для організації свого життя. Враховуючи викладене, ОСОБА_4 просила: визнати незаконним і скасувати наказ Товариства про звільнення її з посади овочівника блоку теплиць ТОВ "Тепличний комбінат "Дніпровський" від 07 червня 2016 року № 254к; поновити її на посаді овочівника блоку теплиць у ТОВ "Тепличний комбінат "Дніпровський" з 07 червня 2016 року; стягнути з відповідача на свою користь середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 08 червня 2016 року до 11 квітня 2017 року в розмірі 37 460 грн 71 коп.; стягнути з відповідача на свою користь моральну шкоду в розмірі 3 000 грн.
Рішенням Заводського районного суду міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 11 квітня 2017 року, з урахуванням ухвали цього суду від 01 червня 2017 року про виправлення описки, позов задоволено частково. Визнано незаконним та скасовано наказ ТОВ "Тепличний комбінат "Дніпровський" від 07 червня 2016 року № 254к про звільнення ОСОБА_4 за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України (за прогул без поважних причин). Поновлено ОСОБА_4 на роботі на посаді овочівника блоку теплиць у ТОВ "Тепличний комбінат "Дніпровський" з 07 червня 2016 року. Стягнуто з ТОВ "Тепличний комбінат "Дніпровський" на користь ОСОБА_4 заробітну плату за час вимушеного прогулу за період з 08 червня 2016 року до 11 квітня 2017 року в розмірі 37 460 грн 71 коп. та моральну шкоду в розмірі 500 грн. В решті позовних вимог відмовлено. Допущено до негайного виконання рішення суду в частині поновлення на роботі та стягнення середньомісячної заробітної плати за один місяць в розмірі 1 600 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення місцевого суду мотивоване тим, що висновок профспілкового комітету про надання згоди на звільнення ОСОБА_4 суд не прийняв до уваги, оскільки позивач не є членом профспілкового комітету. 07 червня 2016 року в період часу з 11-00 год. до 16-00 год. ОСОБА_4 була відсутня на робочому місці, однак згідно з листком непрацездатності серії АДБ № 246712 вона знаходилася на лікарняному з 07 до 10 червня 2016 року, тому її звільнення є незаконним. Наказ про звільнення позивача не відповідає вимогам до цього документа, в ньому не зазначені дата і час відсутності працівника на робочому місці, а ОСОБА_4 не була ознайомлена з наказом. Стягуючи з відповідача на користь позивача заробітну плату за час вимушеного прогулу, суд взяв до уваги заробітну плату ОСОБА_4 за травень, червень 2016 року, а також її середньоденну заробітну плату. З урахуванням глибини та характеру душевних страждань, яких зазнала ОСОБА_4у звʼязку з порушенням її законних прав на працю, засад розумності, виваженості і справедливості суд оцінив моральну шкоду в розмірі 500 грн.
Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 14 вересня 2017 року апеляційну скаргу ТОВ "Тепличний комбінат "Дніпровський" відхилено, а рішення Заводського районного суду міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 11 квітня 2017 року залишено без змін.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення норм матеріального та процесуального права.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи.
У жовтні 2017 року ТОВ "Тепличний комбінат "Дніпровський" подало до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на рішення Заводського районного суду міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 11 квітня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 14 вересня 2017 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати оскаржувані судові рішення і ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.
Касаційна скарга мотивована тим, що Товариство надало належним чином оформлені докази самовільного залишення ОСОБА_4 робочого місця, спроби позивача в робочий час винести з території Товариства матеріальні цінності, а саме комплект робочого одягу та рукавички. Всупереч норм процесуального права суди попередніх інстанцій не взяли до уваги надані Товариством докази, які мають важливе значення для вирішення спору. Факт прогулу позивача - відсутності на робочому місці без поважних причин - підтверджується наявними в матеріалах справи доказами. Судами не було належним чином досліджено причини знаходження позивача в адміністративній будівлі з 11год. 00 хв. до 16 год. 00 хв. і не враховано той факт, що о 10 год. 57 хв. ОСОБА_4 намагалася в робочий час залишити територію Товариства без поважних причин. Про наявність листка непрацездатності Товариство дізналося лише після отримання позовної заяви. Розрахунок середнього заробітку за час вимушеного прогулу зроблений місцевим судом з порушенням норм діючого законодавства. В резолютивній частині рішення суду першої інстанції не зазначено, що стягнуті з Товариства суми розраховані без утримання податку з доходів фізичних осіб й інших обовʼязкових платежів. Позивачем не доведено завдання їй моральної шкоди.
У листопаді 2017 року представник ОСОБА_4 - ОСОБА_5 подав заперечення на касаційну скаргу, в якому просив відмовити в її задоволенні, посилаючись на те, що судові рішення ухвалені з дотриманням вимог матеріального і процесуального права, а підстави для їх скасування відсутні.
Рух справи в суді касаційної інстанції.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 жовтня 2017 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
Статтею 388 Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
23 травня 2018 року справу № 208/4280/16 Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ передано до Верховного Суду.
Позиція Верховного Суду.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).
Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Судами встановлено, що з 11 травня 2016 року ОСОБА_4 працювала в ТОВ "Тепличний комбінат "Дніпровський" на посаді овочівника блоку теплиць.
Наказом ТОВ "Тепличний комбінат "Дніпровський"від 07 червня 2016 року № 254к ОСОБА_4 було звільнено з роботи на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України у звʼязку з прогулом (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.
Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений статтею 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
Згідно з пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадках прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.
Як розʼяснено у пункті 22 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 "Про судову практику розгляду судами трудових спорів" (далі - Постанова від 06 листопада 1992 року № 9), у справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, судам необхідно зʼясувати, в чому конкретно проявилось порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за