ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 квітня 2019 року
м. Київ
Справа № 910/6538/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Львова Б.Ю. (головуючий), Булгакової І.В. і Селіваненка В.П.,
за участю секретаря судового засідання Крапивної А.М.,
представників учасників справи:
позивача - акціонерного товариства "Українська залізниця" (далі - Товариство) - Мельника М.А., Ущука П.З.,
відповідача - Антимонопольного комітету України (далі - АМК) - Павленко О.В.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства
на рішення господарського суду міста Києва від 23.10.2018 (суддя Мандриченко О.В.)
та постанову Північного апеляційного господарського суду від 11.03.2019 (колегія суддів: Пономаренко Є.Ю. (головуючий), Руденко М.А., Дідиченко М.А.)
зі справи № 910/6538/18
за позовом публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" (далі - ПАТ "Українська залізниця")
до Антимонопольного комітету України
про визнання рішення недійсним.
ІСТОРІЯ СПРАВИ
1. Короткий зміст позовних вимог
1.1. ПАТ "Українська залізниця" в травні 2018 року звернулося до господарського суду міста Києва з позовом про визнання недійсним рішення АМК від 16.07.2013 № 576-р у справі № 136-26.13/386-12 "Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу" (далі - Рішення АМК № 576).
1.2. Позовна заява мотивована незаконністю прийнятого Рішення АМК № 576.
2. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
2.1. Рішенням господарського суду міста Києва від 23.10.2018, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 11.03.2019, у задоволенні позову відмовлено повністю.
2.2. Прийняті судові рішення зі справи з посиланням, зокрема, на приписи статті 60 Закону України від 11.01.2001 № 2210-ІІІ "Про захист економічної конкуренції" (далі - Закон № 2210) мотивовано тим, що оскарження рішення органів Антимонопольного комітету України повністю або частково можливе заявником, відповідачем, третьою особою протягом двох місяців з дня отримання відповідного рішення.
3. Короткий зміст вимог касаційної скарги
Товариство, посилаючись на порушення попередніми судовими інстанціями норм матеріального та процесуального права, подало касаційну скаргу, в якій просить суд касаційної інстанції рішення місцевого та постанову апеляційного господарських судів зі справи скасувати, а справу передати на новий судовий розгляд.
4. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
4.1. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
4.1.1. Суди попередніх інстанції неправильно застосували положення статті 60 Закону № 2210 шляхом безпідставного поширення на Товариство двомісячного строку на оскарження Рішення АМК № 576.
4.1.2. Попередні судові інстанції не визначилися з конкретною датою, від якої мав відраховуватися передбачений статтею 60 Закону № 2210 двомісячний строк на оскарження Рішення АМК № 576, а, отже, й з датою його закінчення.
4.1.3. Місцевий та апеляційний господарські суди проігнорували законодавчо встановлений порядок залучення юридичних осіб, які беруть участь у справі про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, чим порушили приписи статті 61 Конституції України та положення Закону № 2210.
4.1.4. Судами не було взято до уваги, що дії органів адміністративно-господарського управління та контролю визнаються порушенням законодавства про захист економічної конкуренції за пунктом 3 статті 50, а не за пунктом 2 цієї статті Закону № 2210.
4.1.5. Державна адміністрація залізничного транспорту України (далі - Адміністрація) виконує адміністративні, а не господарські функції на загальнодержавному ринку перевезень вантажів транспортом загального користування.
4.2. Доводи АМК
АМК подав відзив на касаційну скаргу, в якому зазначив про безпідставність її доводів та просив рішення місцевого та постанову апеляційного господарських судів зі справи залишити без змін, а скаргу - без задоволення.
5. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
5.1. Попередніми судовими інстанціями у справі встановлено, що:
- Рішенням АМК № 576:
визнано, що Адміністрація разом з іншими залізницями, обʼєднаннями, підприємствами, установами й організаціями залізничного транспорту за результатами діяльності протягом 2012 року займала монопольне (домінуюче) становище на загальнодержавному ринку перевезень вантажів транспортом загального користування (пункт 1);
- визнано дії Адміністрації, які полягають у зобовʼязанні залізниць (Південної, Південно-Західної та Одеської залізниць) зазначати у перевізних документах - перевезення зернових вантажів товариства з обмеженою відповідальністю сільськогосподарського підприємства "НІБУЛОН" (далі - Підприємство) до станції Миколаїв-Вантажний, як перевезення зернових вантажів на експорт (тобто з перетином державною кордону України) та донарахуванні і стягненні відповідної частки тарифу без належних обґрунтувань, порушенням, передбаченим частиною першою статті 13, пунктом 2 статті 50 Закону № 2210, у вигляді зловживання монопольним (домінуючим) становищем на загальнодержавному ринку перевезення вантажів транспортом загального користування, що призвело до ущемлення інтересів інших субʼєктів господарювання (Підприємства), які були б неможливими за умов існування значної конкуренції на ринку (пункт 2);
за вчинення зазначеного порушення на Адміністрацію накладено штраф у розмірі 100 000 000 грн. (пункт 3);
зобовʼязано Адміністрацію розробити та затвердити механізм контролю за правильністю визначення вантажовласниками (вантажовідправниками тощо) призначення (найменування) вантажу (експорт або внутрішнє сполучення; пункт 4);
- Адміністрація Рішення АМК № 576 до суду не оскаржувала, натомість звернулася до АМК із заявою від 05.08.2013 № Ц-1/711 про перегляд Рішення АМК № 576 та зупинення його виконання до закінчення перегляду;
- за результатами перегляду Рішення АМК № 576 було прийнято рішення АМК від 03.06.2014 № 321-р "Про перегляд рішення Комітету від 16.07.2013 № 576-р" (далі - Рішення АМК № 321), яким Рішення АМК № 576 було залишено без змін;
- Адміністрація оскаржила Рішення АМК № 321 у судовому порядку;
- рішенням господарського суду міста Києва від 17.03.2015 зі справи № 910/14542/14, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 21.04.2015, Адміністрації в позові до АМК про визнання недійсним Рішення АМК № 321 відмовлено;
- постановою Вищого господарського суду України від 01.07.2015 зі справи № 910/14542/14 названі рішення господарського суду міста Києва від 17.03.2015 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 21.04.2015 залишено без змін;
- Рішення АМК № 576 було надіслано супровідним листом від 01.08.2013 № 136-23-13/07-7568 на адресу Адміністрації та отримано нею 01.08.2013;
- у визначений Законом двомісячний строк з дня отримання Рішення АМК № 576, Адміністрація його в судовому порядку не оскаржила, а лише в травні 2018 року ПАТ "Українська залізниця" та в подальшому Товариство як правонаступник Адміністрації звернулося до суду з позовом про визнання недійсним Рішення АМК № 576;
- згідно з статтею 1 Статуту ПАТ "Українська залізниця", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02.09.2015 № 735, ПАТ "Укрзалізниця" є юридичною особою, що створена відповідно до Закону України "Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування" та постанови Кабінету Міністрів України "Про утворення публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" від 25.06.2014 № 200;
- згідно з відомостями Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань 21.10.2015 здійснено державну реєстрацію ПАТ "Українська залізниця";
- з 21.10.2015 до ПАТ "Українська залізниця" як правонаступника Адміністрації та підприємств залізничного транспорту перейшли усі права та обовʼязки відповідача у справі АМК №136-26.13/386-12, за результатами розгляду якої було прийнято Рішення АМК № 576, що підтверджується його Статутом, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 02.09.2015 № 735, та відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань;
- на позивача поширюється дія приписів статті 60 Закону № 2210.
6. ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ
6.1. Закон України від 26.11.1993 № 3659-XII "Про Антимонопольний комітет України":
пункт 1 статті 3:
- основним завданням Антимонопольного комітету України є участь у формуванні та реалізації конкурентної політики в частині, здійснення державного контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції на засадах рівності субʼєктів господарювання перед законом та пріоритету прав споживачів, запобігання, виявлення і припинення порушень законодавства про захист економічної конкуренції;
пункти 1 та 2 частини першої статті 7:
- у сфері здійснення контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції Антимонопольний комітет України має такі повноваження:
розглядати заяви і справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та проводити розслідування за цими заявами і справами;
приймати передбачені законодавством про захист економічної конкуренції розпорядження та рішення за заявами і справами, перевіряти та переглядати рішення у справах, надавати висновки щодо кваліфікації дій відповідно до законодавства про захист економічної конкуренції;
частина перша статті 19:
- під час розгляду заяв і справ про узгоджені дії, концентрацію, про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, в тому числі під час проведення розслідування, дослідження, прийняття розпоряджень, рішень за заявами і справами, здійснення інших повноважень у сфері контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції, контролю за узгодженими діями, концентрацією органи та посадові особи Антимонопольного комітету України та його територіальних відділень керуються лише законодавством про захист економічної конкуренції і є незалежними від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб та субʼєктів господарювання, а також політичних партій та інших обʼєднань громадян чи їх органів.
6.2. Закон № 2210:
стаття 1:
- економічна конкуренція (конкуренція) - це змагання між субʼєктами господарювання з метою здобуття завдяки власним досягненням переваг над іншими субʼєктами господарювання, внаслідок чого споживачі, субʼєкти господарювання мають можливість вибирати між кількома продавцями, покупцями, а окремий субʼєкт господарювання не може визначати умови обороту товарів на ринку; монополізація - досягнення субʼєктом господарювання монопольного (домінуючого) становища на ринку товару, підтримання або посилення цього становища;