ПОСТАНОВА
Іменем України
24 квітня 2019 року
м.Київ
справа №804/1403/17
адміністративне провадження №К/9901/56757/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
Головуючої судді - Желтобрюх І.Л.,
суддів: Бевзенка В.М., Білоуса О.В.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін
касаційну скаргу Фермерського господарства "Гайворонського А.І." на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29 січня 2018 року (суддя: Барановський Р.А.) та постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 30 травня 2018 року (судді: Панченко О.М., Іванов С.М., Чередниченко В.Є.) у справі №804/1403/17 за позовом заступника прокурора Херсонської області в інтересах Чорноморського міжрегіонального управління Укртрансбезпеки до Фермерського господарства "Гайворонського А.І.", третя особа: Чорноморське міжрегіональне управління Укртрансбезпеки, про стягнення плати за проїзд,
УСТАНОВИВ:
Заступник прокурора Херсонської області звернувся до суду із адміністративним позовом до ФГ "Гайворонського А.І." за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Державна служба України з безпеки на транспорті, про стягнення плати за проїзд автомобільними дорогами загального користування великоваговим транспортним засобом в сумі 36 577, 80 грн.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29 січня 2018 року, залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 30 травня 2018 року, адміністративний позов задоволено у повному обсязі.
Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати такі рішення та прийняти нове, яким в задоволенні позову відмовити. В обґрунтування вимог касаційної скарги посилається на те, що судами неповно зʼясовано та не доведено обставини, що мають значення для справи.
У відзиві на касаційну скаргу позивач просить залишити її без задоволення, а судові рішення - без змін.
Так, судами попередніх інстанцій було встановлено, що 01 вересня 2016 року старшим державним інспектором Чорноморського Міжрегіонального управління Укртрансбезпеки Семенчуком Р.В. в ході здійснення контролю на автодорозі А/ДМ-14 (Одеса-Мелітополь-Новоазовськ) зупинено автомобіль (тягач) марки "MAN TGX 26.440", д.н.з. НОМЕР_1, з причіпом (напівпричіпом) марки "KRONE ADP", д.н.з. НОМЕР_2, які, відповідно до свідоцтва про реєстрацію серії НОМЕР_3, належать ФГ "Гайворонського А.І.".
За результатами вказаної перевірки складено Акт від 01.09.2016 №006177 про перевищення вищеозначеним транспортним засобом нормативних вагових параметрів та довідку про результати здійснення габаритно-вагового контролю від 01.09.2016, на підставі яких старшим державним інспектором Чорноморського Міжрегіонального управління Укртрансбезпеки Семенчуком Р.В. складено розрахунок плати за проїзд великовагових та (або) великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами загального користування від 01.09.2016 №435, яким відповідачу нараховано плату за проїзд у розмірі 1260, 00 євро, що еквівалентно 36577,80 грн. відповідно до офіційного курсу НБУ, станом на день складення відповідного розрахунку.
Зважаючи на те, що у добровільному порядку кошти у розмірі 36577,80 гривень за проїзд великовагових та (або) великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами загального користування відповідачем сплачено не було, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Розглядаючи справу по суті суди попередніх інстанцій виходили з того, що даний спір є публічно-правовим, а тому підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Проте, Верховний Суд не погоджується із такою правовою позицією судів, з огляду на наступне.
Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Європейський суд з прав людини у пункті 24 рішення від 20 липня 2006 року у справі "Сокуренко і Стригун проти України" (заяви №№ 29458/04 та 29465/04) зазначив, що фраза "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін "судом, встановленим законом" у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.
Згідно з частиною першою статті 2 КАС України (тут і надалі наводиться у редакції, яка була чинна на час звернення до суду з даним позовом) завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших субʼєктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Частиною другою статті 4 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
Спором адміністративної юрисдикції в розумінні пункту 1 частини першої статті 3 КАС України є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший субʼєкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
За правилами пункту 1 частини другої статті 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема, спори фізичних чи юридичних осіб із субʼєктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій, чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.
Наведене узгоджується і з положеннями статей 2, 4, 19 чинної редакції КАС України, які закріплюють завдання адміністративного судочинства, визначення понять публічно-правового спору та субʼєкта владних повноважень, а також межі юрисдикції адміністративних судів.