ПОСТАНОВА
Іменем України
24 квітня 2019 року
м.Київ
справа №802/2104/17-а
адміністративне провадження №К/9901/50650/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
Головуючої судді - Желтобрюх І.Л.,
суддів: Білоуса О.В., Стрелець Т.Г.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін
касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Вантаж Бі.Ем.Джі." на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 12 січня 2018 року (суддя: Воробйова І.А.) та постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 10 квітня 2018 року (судді: Соврига Д.І., Курко О.П., Загороднюк А.Г.) у справі №802/2104/17-а за позовом керівника Жмеринської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі управління Укртрансбезпеки у Полтавській області до Товариства з обмеженою відповідальністю "Вантаж Бі.Ем.Джі." про стягнення плати за проїзд,
УСТАНОВИВ:
Керівник Жмеринської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі управління Укртрансбезпеки у Полтавській області звернувся до суду із позовом до "Вантаж Бі.Ем.Джі." про стягнення плати за проїзд автомобільними дорогами загального користування великоваговим транспортним засобом в сумі 23 333, 82 грн.
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 12 січня 2018 року, залишеним без змін постановою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 10 квітня 2018 року, позов задоволено у повному обсязі.
Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати такі рішення та прийняти нове, яким в задоволенні позову відмовити. В обґрунтування вимог касаційної скарги посилається на те, що судами неповно зʼясовано та не доведено обставини, що мають значення для справи.
У відзивах на касаційну скаргу позивач та управління Укртрансбезпеки у Полтавській області просять залишити її без задоволення, а судові рішення - без змін.
Так, судами попередніх інстанцій було встановлено, що 16 червня 2017 року інспекторами Управління Укртрансбезпеки у Полтавській області в ході здійснення контролю на 346 км автомобільного шляху М 03 (Київ-Харків-Довжанський) зупинено автомобіль (тягач) марки "SCANIA R420LA4X2MEB", д.н.з. АВ9685ВХ, з причіпом марки "ZASLAW D-653", д.н.з. АВ1022XM, які належать ТОВ "ВАНТАЖ БІ. ЕМ. ДЖІ.".
За результатами вказаної перевірки складено Акт від 16.06.2017 №160904 про перевищення вищеозначеними транспортними засобами нормативних вагових параметрів та довідку про результати здійснення габаритно-вагового контролю від 16.06.2017, на підставі яких Управлінням Укртрансбезпеки у Полтавській області складено розрахунок плати за проїзд великовагових та (або) великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами загального користування від 16.06.2017 №0160904, яким відповідачу нараховано плату за проїзд у розмірі 803,52 євро, що еквівалентно 23 333, 82 грн. відповідно до офіційного курсу НБУ, станом на день складення відповідного розрахунку.
Зважаючи на те, що у добровільному порядку кошти у розмірі 23 333, 82 гривень за проїзд великовагових та (або) великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами загального користування відповідачем сплачено не було, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Розглядаючи справу по суті суди попередніх інстанцій виходили з того, що даний спір є публічно-правовим, а тому підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Проте, Верховний Суд не погоджується із такою правовою позицією судів, з огляду на наступне.
Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Європейський суд з прав людини у пункті 24 рішення від 20 липня 2006 року у справі "Сокуренко і Стригун проти України" (заяви №№ 29458/04 та 29465/04) зазначив, що фраза "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін "судом, встановленим законом" у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.
Згідно з частиною першою статті 2 КАС України (тут і надалі наводиться у редакції, яка була чинна на час звернення до суду з даним позовом) завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших субʼєктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Частиною другою статті 4 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
Спором адміністративної юрисдикції в розумінні пункту 1 частини першої статті 3 КАС України є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший субʼєкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
За правилами пункту 1 частини другої статті 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із субʼєктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій, чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.
Наведене узгоджується і з положеннями статей 2, 4, 19 чинної редакції КАС України, які закріплюють завдання адміністративного судочинства, визначення понять публічно-правового спору та субʼєкта владних повноважень, а також межі юрисдикції адміністративних судів.