ф
ПОСТАНОВА
Іменем України
23 квітня 2019 року
Київ
справа №823/464/16
адміністративне провадження №К/9901/13709/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Бучик А.Ю.,
суддів: Гімона М.М., Мороз Л.Л.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ВП "Імпульс плюс" на постанову Черкаського окружного адміністративного суду в складі судді Каліновської А.В. від 19.07.2016 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду в складі колегії суддів: Ганечко О.М., Літвіної Н.М., Коротких А.Ю. від 22.09.2016 у справі №823/464/16 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Айова" до Тальнівського районного управління юстиції Черкаської області, Тальнівської районної державної адміністрації Черкаської області треті особи: ОСОБА_2, Товариство з обмеженою відповідальністю "ВП "Імпульс плюс" про визнання протиправним та скасування рішення,
УСТАНОВИВ:
В травні 2016 року позивач звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просить визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора Тальнівського районного управління юстиції Черкаської області індексний номер 28061686 від 03.02.2016.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що державним реєстратором протиправно проведено подвійну державну реєстрацію за товариством з обмеженою відповідальністю "ВП "Імпульс Плюс" права оренди земельної ділянки, яка на підставі укладеного з ОСОБА_2 договору вже перебуває в оренді позивача, а тому оскаржене рішення порушує права позивача та підлягає скасуванню.
Постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 19 липня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 вересня 2016 року, позов задоволено повністю.
Визнано протиправним та скасовано рішення державного реєстратора Тальнівського районного управління юстиції Черкаської області індексний номер 28061686 від 03.02.2016.
Не погоджуючись з судовими рішеннями судів першої та апеляційної інстанції, третя особа ТОВ "ВП "Імпульс Плюс", подало касаційну скаргу, в якій посилається на порушення судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Просить скасувати судові рішення судів попередніх інстанцій та відмовити в задоволенні позову.
Позивач у поданому до суду запереченні на касаційну скаргу просить у задоволенні касаційної скарги відмовити, а судові рішення судів попередніх інстанцій залишити без змін.
Заслухавши доповідача по справі та перевіривши матеріали справи колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судами встановлено, що 20.05.2006 між ОСОБА_2 (орендодавець) та ТОВ "Айова" (орендар) укладено договір оренди землі, за умовами якого орендодавець передає, а орендар приймає у строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення строком на 10 років, загальною площею 2,42 га, яка розташована в адміністративних межах Кобриново-Гребельської сільської ради Тальнівського району Черкаської області, кадастровий номер - НОМЕР_1, що належить орендодавцю на праві власності, що підтверджується Державним актом на право власності на земельну ділянку від 30.12.2003 серії НОМЕР_2.
20.05.2016 між орендарем та орендодавцем підписано додатковий договір до основного договору оренди землі. Відповідно до п. 4 додаткового договору, 7 років, в звʼязку з чим загальний строк дії договору становитиме 17 років з моменту його укладення (державної реєстрації та/або державної реєстрації права оренди земельної ділянки за договором).
У період дії зазначеного договору оренди землі державний реєстратор Тальнівського районного управління юстиції 03.02.2016 прийняв рішення індексний номер 28061686 про реєстрацію за ТОВ "ВП "Імпульс плюс" права оренди на вищевказану земельну ділянку, на підставі договору оренди від 15.09.2015 № 111, що укладений вказаним ТОВ "ВП "Імпульс плюс" з ОСОБА_2, строк дії договору 10 років та починається з 05.09.2016.
Вважаючи зазначене рішення державного реєстратора протиправним та таким, що порушує його права та інтереси, як законного орендаря спірної земельної ділянки, ТОВ "Айова" звернулось з позовом до суду.
Дослідивши спірні правовідносини, колегія суддів зазначає наступне.
Розглядаючи справу по суті заявлених позовних вимог, суди першої та апеляційної інстанцій керувалися тим, що спір у цій справі є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів.
Проте такий висновок не ґрунтується на правильному застосуванні норм процесуального права.
Суди не звернули уваги на те, що критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є субʼєктний склад спірних правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Відповідно до статті 2 КАС України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших субʼєктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Справою адміністративної юрисдикції є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший субʼєкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 1 частини першої статті 3 КАС України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Згідно з правилами визначення юрисдикції адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ за статтею 17 КАС України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із субʼєктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності; спори між субʼєктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень.
У пункті 7 частини першої статті 3 КАС України в наведеній вище редакції визначено, що субʼєкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший субʼєкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Водночас помилковим є застосування статті 17 КАС України та поширення юрисдикції адміністративних судів на усі спори, стороною яких є субʼєкт владних повноважень, оскільки при вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і господарських справ недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення субʼєктного складу спірних правовідносин. Визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Публічно-правовим, вважається, зокрема, спір, у якому сторони правовідносин виступають одна щодо іншої не як рівноправні і в якому одна зі сторін виконує публічно-владні управлінські функції та може вказувати або забороняти іншому учаснику правовідносин певну поведінку, давати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.
Необхідною ознакою субʼєкта владних повноважень є здійснення ним публічно-владних управлінських функцій. Ці функції субʼєкт повинен виконувати саме в тих правовідносинах, у яких виник спір.