Постанова
Іменем України
22 квітня 2019 року
м. Київ
справа № 623/2518/17
провадження № 61-22897св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Усика Г. І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_4,
відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю "СК Восток",
третя особа - ОСОБА_5,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 29 грудня 2017 року у складі судді Герцова О. М. та постанову Апеляційного суду Харківської області від 27 лютого 2018 року в складі колегії суддів: Хорошевського О. М., Кіся П. В., Кружиліної О. А.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів
У жовтні 2017 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "СК Восток" (далі - ТОВ "СК Восток"), третя особа - ОСОБА_5, про визнання договорів оренди землі недійсними.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначила, що вона на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку від 29 грудня 2002 року № НОМЕР_3 є власником земельних ділянок, що розташовані на території Бугаївської сільської ради Ізюмського району Харківської області, за кадастровим номером НОМЕР_1, площею 3,8911 га та кадастровим номером НОМЕР_2, площею 0,4944 га.
09 липня 2005 року приватним нотаріусом Ізюмського районного нотаріального округу Стрельцовою О. О. посвідчено довіреність за № 1458, відповідно до якої вона уповноважили ОСОБА_5 на розпорядження та використання від її імені та в її інтересах земельних ділянок, які належать їй на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку НОМЕР_3, виданого 29 грудня 2002 року.
У липні 2017 року їй випадково стало відомо про те, що ОСОБА_5, без її відома та згоди, 27 лютого 2017 року укладені договори оренди земельних ділянок із кадастровими номерами НОМЕР_1 та НОМЕР_2. Орендарем за вказаними договорами оренди земельних ділянок є ТОВ "СК Восток".
Вважає, що дії ОСОБА_5 є такими, що порушують її законні права та інтереси як власника зазначених земельних ділянок, порушують вимоги цивільного законодавства щодо представництва та цивільного і земельного законодавства щодо порядку укладання договорів взагалі і укладання договорів оренди землі зокрема. Ні ТОВ "СК Восток", ні ОСОБА_5 не було поставлено до відома власника земельних ділянок про їх наміри укласти спірні договори оренди земельних ділянок, при цьому не дотримано процедури укладання цих договорів, визначених цивільним законодавством. Крім того, ОСОБА_5 є представником ТОВ "СК Восток" і особою, яка безпосередньо зацікавлена в господарській діяльності цієї юридичної особи.
При цьому, зазначає, що вона як власник спірних земельних ділянок не погоджується із розміром орендної плати та строком дії договорів оренди.
Враховуючи наведене, позивач просила визнати недійсними вказані договори оренди земельних ділянок, укладені 27 лютого 2017 року між ОСОБА_5 та ТОВ "СК Восток" та зобовʼязати останнього повернути позивачу передані за цими договорами земельні ділянки.
Рішенням Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 29 грудня 2017 року у задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено.
Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що свою волю ОСОБА_4 виявила в момент видачі довіреності на імʼя ОСОБА_5, якою в подальшому були погоджені усі істотні умови договору та яка, підписуючи договори оренди земельних ділянок діяла в межах повноважень, наданих їй довіреністю.
Постановою Апеляційного суду Харківської області від 27 лютого 2018 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив із того, що судом першої інстанції правильно встановлено, що відповідно до норм діючого законодавства та за змістом довіреності, яка була видана добровільно позивачем і на день укладення спірних договорів не була скасована, ОСОБА_5 мала право укладати, підписувати договори оренди землі, при цьому вона діяла не в особистих інтересах, а в інтересах позивача, маючи право здійснювати для цього всі необхідні дії. Той факт, що після укладення договорів оренди позивач скасувала довіреність створює юридичні наслідки лише на майбутнє та не призводить до недійсності спірних договорів.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги
У березні 2018 року ОСОБА_4 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 29 грудня 2017 року та постанову Апеляційного суду Харківської області від 27 лютого 2018 року, в якій просить скасувати зазначені судові рішення та справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції, обґрунтовуючи свої вимоги порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.
У касаційній скарзі заявник вказує на те, що на час посвідчення довіреності в липні 2005 року ОСОБА_4 із ОСОБА_5 узгоджувалися суттєві умови договорів оренди землі, які існували на той час та до яких відносилися строк дії договорів, розмір орендної плати та право кожній з його сторін в односторонньому порядку розірвати договори, проте ОСОБА_5 без її відмова уклала договори оренди належних їй земельних ділянок на зовсім інших, на вкрай невигідних для неї, як власника вказаних земельних ділянок, умовах. Фактично вона, власник переданих проти її волі земельних ділянок, позбавлена права на користування та розпорядження належними їй земельними ділянками, що є порушенням частини першої статті 320 ЦК України. Крім того, ОСОБА_5, укладаючи спірні договори оренди діяла в інтересах ТОВ "СК Восток", оскільки є його учасником, а значить і у власних інтересах так як вона є особою, яка безпосередньо зацікавлена в господарській діяльності цієї юридичної особи, а тому оскаржувані договори також мають бути визнані недійсними з підстав порушення частини першої статті 232 та частини третьої статті 238 ЦК України.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 14 травня 2018 року відкрито касаційне провадження у зазначеній цивільній справі, витребувано справу та надано строк для подання відзиву на неї.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Позиція Верховного Суду
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій відповідають вимогам ЦПК України (у редакції на час їх ухвалення) щодо законності та обґрунтованості.
Судами встановлено, що ОСОБА_4 є власником земельних ділянок: кадастровий номер НОМЕР_1, площею 3,8911 га, що розташована на території Бугаївської сільської ради Ізюмського району Харківської області, державний акт на право власності на земельну ділянку НОМЕР_3, виданий 29 грудня 2002 року та кадастровий номер НОМЕР_2, площею 0,4944 га, що розташована на території Бугаївської сільської ради Ізюмського району Харківської області, державний акт на право власності на земельну ділянку НОМЕР_3, виданий 29 грудня 2002 року.
09 липня 2005 року приватним нотаріусом Ізюмського районного нотаріального округу Стрельцовою О. О. посвідчено довіреність за № 1458, відповідно до якої ОСОБА_4 уповноважила ОСОБА_5 на вчинення від її імені та в її інтересах юридично значимих дій щодо земельних ділянок, які належать ОСОБА_7 на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку НОМЕР_3, виданого 29 грудня 2002 року.
27 лютого 2017 року укладені договори оренди земельних ділянок із кадастровими номерами НОМЕР_1 та НОМЕР_2. Орендодавцем за договорами оренди є ОСОБА_4, від імені якої діє ОСОБА_5, а орендарем є ТОВ "СК Восток".
Нормативно-правове обґрунтування
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно із частинами першою, третьою статті 237 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобовʼязана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.
Відповідно до частин другої, третьої статті 238 ЦК України представник не може вчиняти правочин, який відповідно до його змісту може бути вчинений лише особисто тією особою, яку він представляє. Представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом.
Повноваження представника фізичної особи може здійснюватися за довіреністю, якою є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами.