Постанова
Іменем України
17 квітня 2019 року
м. Київ
справа № 758/13090/13-ц
провадження № 61-11359св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Висоцької В. С.,
суддів: Лесько А. О., Пророка В. В., Сімоненко В. М., Фаловської І. М. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
треті особи: ОСОБА_3, Головне управління Держгеокадастру у місті Києві,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Подільського районного суду міста Києва від 18 жовтня 2017 року у складі судді Васильченко О. В. та постанову Апеляційного суду міста Києва від 23 січня 2018 року у складі колегії суддів: Мазурик О. Ф., Махлай Л. Д., Кравець В. А.,
ВСТАНОВИВ:
У жовтні 2013 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, треті особи: ОСОБА_3, Головне управління Держгеокадастру у місті Києві (далі - ГУ Держгеокадастру у місті Києві), про визнання права користування земельною ділянкою, визнання недійсним державного акта на право приватної власності на земельну ділянку.
Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що 18 червня 1997 року ОСОБА_1 придбала 3/5 частин жилого будинку АДРЕСА_1. Зазначала, що на момент придбання частини будинку відповідно до статті 30 ЗК України (в редакції, чинній на момент придбання будинку) до неї перейшло право користування земельною ділянкою під придбаним будинком та прилеглою територією.
ОСОБА_2 13 травня 1999 року отримав державний акт на право власності на землю на АДРЕСА_2 площею 0,0806 га для обслуговування жилого будинку і господарських будівель.
При отриманні відповідачем, як суміжним землекористувачем, спірного державного акта на право приватної власності на землю, не було узгоджено з позивачем зовнішні межі, що призвело до фактичного зменшення розміру земельної ділянки, якою вона користується. Крім того, відповідач отримав у власність земельну ділянку, яка частково знаходиться під належним позивачу будинком.
На підставі викладеного ОСОБА_1 просила визнати за нею право користування земельною ділянкою площею 489,39 кв. м, яка розташована на АДРЕСА_1 в межах, згідно з планом, встановлених меж 1994 року, доданим до технічного звіту про встановлення зовнішніх меж земельної ділянки, виконаним Комунальним підприємством "Київський інститут земельних відносин"; визнати недійсним державний акт на право приватної власності на землю, виданий ОСОБА_2 на земельну ділянку площею 0,0806 га на АДРЕСА_2.
У грудні 2014 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1, третя особа - ГУ Держгеокадастру у місті Києві, про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою.
Позовна заява ОСОБА_2 мотивована тим, що ОСОБА_1 чинить йому перешкоди у користуванні земельною ділянкою на АДРЕСА_2, яка належить йому на праві приватної власності.
Вказував на те, що ним було виявлено часткове зміщення огорожі довжиною 26,74 м у сторону ділянки, належної йому, та довжиною 6,53 м у сторону нерухомого майна ОСОБА_1, у результаті чого площа земельної ділянки, якою користується ОСОБА_1, збільшилася, площа його земельної ділянки, відповідно, зменшилася.
На підставі викладеного ОСОБА_2 просив усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою на АДРЕСА_2 шляхом приведення межі між земельними ділянками № 20 і АДРЕСА_1 у відповідність до державного акта на право приватної власності на землю, виданого ОСОБА_2
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Подільського районного суду міста Києва від 18 жовтня 2017 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Позов ОСОБА_2 задоволено частково.
Зобовʼязано ОСОБА_1 усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою, яка належить на праві приватної власності ОСОБА_2 та розташована на АДРЕСА_2 шляхом приведення межі між земельними ділянками № 20 і АДРЕСА_1 у відповідність до державного акта на право приватної власності на землю, виданого ОСОБА_2, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю № 85-2-00134 згідно з планом зовнішніх меж земельної ділянки кадастровий номер НОМЕР_1 і висновку експерта від 06 вересня 2016 року № 8292/16-41.
Стягнуто із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 243,60 грн судового збору за подачу зустрічного позову.
У задоволенні решти вимог за зустрічним позовом відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що ОСОБА_1 неправильно обрала спосіб захисту, оскільки на даний час вона фактично не оформила право власності на суміжну із спірною земельну ділянку. Оскільки ОСОБА_1 питання про неправомірність чи незаконність видачі спірного державного акта не ставить, а лише оспорює окремі питання визначення меж суміжних земельних ділянок, то місцевий суд дійшов висновку, що у задоволенні первісного позову у даній справі слід відмовити.
Вимоги ОСОБА_1 про визнання за нею права користування земельною ділянкою на АДРЕСА_1 не підлягають задоволенню як безпідставні, оскільки за правилами ЗК України право користування земельною ділянкою набувається у встановленому законом порядку, а не визнається судом.
Частина земельної ділянки, яка належить ОСОБА_2 на праві власності згідно з оскарженим у даній справі державним актом, неправомірно використовується ОСОБА_1, тому зустрічні позовні вимоги підлягають задоволенню.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Апеляційного суду міста Києва від 23 січня 2018 року рішення Подільського районного суду міста Києва від 18 жовтня 2017 року в частині відмови у задоволенні вимоги ОСОБА_2 про стягнення витрат за проведення експертизи скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення.
Стягнуто із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати за проведення експертизи у розмірі 11 608,80 грн.
У решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що зібраними у справі доказами підтверджено вартість проведених у справі експертиз, проведення яких сплачено ОСОБА_2
Отже вказані витрати, які понесені ОСОБА_2 та повʼязані з проведенням судової експертизи, підлягають стягненню з ОСОБА_1
У решті суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, а також зазначив, що частина земельної ділянки, яка належить на праві приватної власності ОСОБА_2, неправомірно використовується ОСОБА_1
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у лютому 2018 року до Верховного Суду, ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, ухвалити нове рішення про задоволення первісного позову та відмову в задоволенні зустрічних позовних вимог.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що ОСОБА_1 не оформлено право власності на земельну ділянку на АДРЕСА_1 з тих підстав, що під час приватизації земельної ділянки ОСОБА_2 були допущені технічні помилки, тому порушене право позивача за первісним позовом підлягає захисту. У ОСОБА_1 відповідно до вимог статті 30 ЗК України 1990 року виникло право користування земельною ділянкою за вказаною адресою, тому вона має право вимагати усунення порушення її прав.
Внаслідок неправомірної видачі відповідачу за первісним позовом державного акта на право власності на землю, частина будинку позивача за первісним позовом опинилася на земельній ділянці ОСОБА_2, що також свідчить про порушення її прав. Під час приватизації земельної ділянки ОСОБА_2 не було погоджено меж земельної ділянки з суміжним землекористувачем - ОСОБА_1
Скаржник вказувала, що незаконним було формування земельної ділянки (визначення її меж) відповідача за первісним позовом, оскільки воно було зроблено з помилками, внаслідок чого земельна ділянка останнього накладається на земельну ділянку, яка перебуває у фактичному користуванні позивача за первісним позовом. Межі земельної ділянки, зазначені в державному акті відповідача за первісним позовом не відповідають ні фактичним межам, ні даним державного земельного кадастру.
ОСОБА_1 не вчиняла жодних дій щодо зайняття частини земельної ділянки ОСОБА_2 При цьому, зустрічні позовні вимоги вже були предметом судового розгляду і рішенням Подільського районного суду міста Києва від 05 вересня 2012 року у справі № 2-149/11, яке набрало законної сили, вирішено спір між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, що і в зустрічній позовній заяві.
Отже, суди першої та апеляційної інстанцій повинні були закрити провадження в частині вирішення зустрічних позовних вимог або врахувати встановлені судом під час вирішення справи № 2-149/11 обставини, зокрема, що споруда, яка належить позивачу за первісним позовом, опинилася на земельній ділянці відповідача за первісним позовом.
Також суди не врахували висновки експерта щодо варіантів відновлення меж спірних земельних ділянок.
Доводи інших учасників справи
У квітні 2018 року ОСОБА_2 подав до суду відзив на касаційну скаргу, зазначивши, що в матеріалах справи відсутні докази отримання ОСОБА_1 державного акта про право приватної власності на земельну ділянку. Вимога позивача про визнання за нею права користування земельною ділянкою є безпідставною, оскільки суд не може замінювати функції компетентних органів. Споруда, яка знаходиться на земельній ділянці відповідача за первісним позовом є самочинним будівництвом. Будинок ОСОБА_1 на земельній ділянці ОСОБА_2 не знаходиться. Під час вирішення цієї справи судами враховано обставини, які встановлені судовим рішенням у справі № 2-149/11. Судами досліджено висновки експертів у сукупності з іншими доказами та надано їм оцінку.
У квітні 2018 року ГУ Держгеокадастру у місті Києві подало до суду відзив на касаційну скаргу, зазначивши, що Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради зареєстровано за ОСОБА_2 право власності на земельну ділянку площею 0,0806 га на АДРЕСА_2.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 12 березня 2018 року відкрито касаційне провадження і витребувано цивільну справу.
Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
10 квітня 2018 року справу передано до Верховного Суду.
Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 08 квітня 2019 року справу призначено до розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що 18 червня 1997 року ОСОБА_1 придбала у ОСОБА_4 3/5 частин житлового будинку на АДРЕСА_1.
Розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 15 вересня 1997 року передано у приватну власність ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0,08 га, розташовану на АДРЕСА_2. У пункті 3.2 цього розпорядження зазначено, що площі земельних ділянок будуть уточнені після встановлення меж в натурі (на місцевості).
На виконання вказаного вище розпорядження 13 травня 1999 року ОСОБА_2 видано державний акт про право приватної власності на земельну ділянку, площею 0,08 га на АДРЕСА_2.
Відповідно до плану зовнішніх меж земельної ділянки належна ОСОБА_2 земельна ділянка по лінії Д-А межує із земельною ділянкою, якою станом на 1998-1999 роки користувалася ОСОБА_5 Між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 як суміжними землекористувачами 14 серпня 1998 року підписаний акт встановлення та погодження зовнішніх меж земельної ділянки в натурі.
Суди також встановили, що земельні ділянки у АДРЕСА_2 та на АДРЕСА_1 межують між собою.
Рішенням Київської міської ради від 25 січня 2007 року ОСОБА_1 та ОСОБА_3 (власник іншої частини будинку на АДРЕСА_1) передано у спільну часткову власність земельну ділянку площею 0,08 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.
Рішенням Подільського районного суду міста Києва від 05 вересня 2012 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 28 лютого 2013 року, відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1, ОСОБА_3 про зобовʼязання звільнити самовільно зайняту земельну ділянку, відновити межі та паркан, знести самовільно збудовану споруду, заборонити вчиняти дії, стягнути матеріальну та моральну шкоду.
Згідно з висновками експертів за результатами проведення судових земельно-технічних експертиз від 04 серпня 2015 року та від 06 вересня 2016 року межі земельних ділянок № 20 і АДРЕСА_1 порушуються як ОСОБА_2, так і ОСОБА_1 П; фактичні межі земельних ділянок на АДРЕСА_2, яка належить на праві власності ОСОБА_2 на підставі державного акта на право власності на землю, не відповідають межам згідно з наданими на дослідження координатами; виявлено накладення меж земельної ділянки на АДРЕСА_1, яка перебуває в користуванні ОСОБА_1, та меж земельної ділянки АДРЕСА_2, зазначених у державному акті на право приватної власності на землю виданому ОСОБА_2
Експертом також зроблено висновок, що фактичні межі земельної ділянки по АДРЕСА_2, яка перебуває у власності ОСОБА_2 на підставі державного акта на праві приватної власності, не відповідають межам, зазначеним у цьому акті, у звʼязку з можливим допущенням технічної помилки при проведенні топографо-геодезичних робіт по виготовленню вказаного державного акта. Фактичні межі земельної ділянки на АДРЕСА_2, яка перебуває в користуванні ОСОБА_1, не відповідають межам згідно з наданими на дослідження координатами, у звʼязку з можливим допущенням технічної помилки при проведенні топографо-геодезичних робіт по визначенню меж цієї земельної ділянки.
Також зазначено, що площа земельної ділянки на АДРЕСА_1, яка перебуває у користуванні ОСОБА_1 фактично збільшилась в результаті порушення меж за рахунок земельної ділянки ОСОБА_2 на 0,0026 га. Площа земельної ділянки на АДРЕСА_2, яка перебуває у власності ОСОБА_2 фактично збільшилась у результаті порушення меж за рахунок земельної ділянки, яка перебуває у користуванні ОСОБА_1 на 0,0001 га.
Згідно з експертними висновками, варіантами відновлення меж спірних земельних ділянок є: винесення у натурі (на місцевість) поворотних точок меж земельних ділянок за даними відповідних земельно-кадастрових документацій з послідуючим їх закріпленням межовими знаками встановленого зразка; виділення кожному землевласнику в рівних долях частини спірної земельної ділянки, тобто площі перетину фактичних меж земельних ділянок, відповідно до проведених топографо-геодезичних робіт та меж земельно-кадастрової документації.