Постанова
Іменем України
24 квітня 2019 року
м. Київ
справа № 618/220/16-ц
провадження № 61-20678св18
Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
ОлійникА. С. (суддя-доповідач), Кузнєцова В. О., Усика Г. І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_4,
відповідач - ОСОБА_5,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Служба у справах дітей Дворічанської районної державної адміністрації Харківської області,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційні скарги ОСОБА_4 та її представника ОСОБА_6 на заочне рішення Дворічанського районного суду Харківської області від 02 березня 2017 року у складі судді Буніна Є. О. та постанову Апеляційного суду Харківської області від 26 лютого 2018 рокуу складі колегії суддів: Сащенка І. С., Овсяннікової А. І., Коваленко І. П.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2016 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_5, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Служба у справах дітей Дворічанської районної державної адміністрації Харківської області про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів.
Позов обґрунтовано тим, що відповідач самоусунувся від виховання своїх дітей, не цікавиться їхнім життям, останнім часом не надає дітям матеріальної допомоги.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Заочним рішенням Дворічанського районного суду Харківської області від 02 березня 2017 року в позові відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_4 не надано належних і допустимих доказів на підтвердження умисного ухилення ОСОБА_5 від виконання своїх батьківських обовʼязків.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Апеляційного суду Харківської області від 26 лютого 2018 року заочне рішення Дворічанського районного суду Харківської області від 02 березня 2017 року в частині відмови в позові про стягнення аліментів скасовано. Ухвалено в цій частині нове рішення про часткове задоволення позову. Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 аліменти на утримання неповнолітніх дітей - ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_2, у твердій грошовій сумі у розмірі по 10 000,00 грн на кожну дитину, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 12 квітня 2016 року і до досягнення кожною дитиною повноліття. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_5 фактично погодився з визначенням аліментів у розмірі 600 євро на двох дітей, що відповідає 20 000,00 грн, які просить стягнути позивач.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У березні 2018 року ОСОБА_4 та її представник ОСОБА_6звернулись до Верховного Суду з касаційними скаргами на заочне рішення Дворічанського районного суду Харківської області від 02 березня 2017 року та постанову Апеляційного суду Харківської області від 26 лютого 2018 року, у якій просять скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
12 липня 2018 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження у справі за касаційними скаргами ОСОБА_4 та її представника ОСОБА_6
У серпні 2018 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_5 на касаційну скаргу ОСОБА_4
У вересні 2018 року матеріали справи передано до Верховного Суду.
Аргументи учасників справи
Доводи осіб, які подали касаційні скарги
Касаційні скарги мотивовано тим, що відповідач більше трьох років не приділяє уваги дітям, не піклується про їх фізичний, духовний та моральний розвиток, що підтверджено належними доказами у справі та свідчить про ухилення відповідача від виконання своїх батьківських обовʼязків.
Під час вирішення спору судами першої та апеляційної інстанцій не дотримано вимог статей 164, 165 СК України та всупереч вимогами цивільного процесуального закону не зʼясували фактичні обставини, які мають важливе значення для вирішення справи по суті.
Доповнення до касаційної скарги Верховний Суд до уваги не бере, оскільки вони надіслані позивачем до суду 07 серпня 2018 року, тобто поза межами строків, зазначених у частині першій статті 398 ЦПК України.
Доводи особи, яка подала відзив касаційну скаргу
Відзив на касаційну скаргу мотивовано тим, що з середини 2015 року ОСОБА_5 втратив звʼязок з дітьми внаслідок постійної зміни позивачем місця проживання, яка не бажала повідомляти його про це.
Спроби відповідача надати матеріальну допомогу, передати речі та подарунки були невдалими, з огляду на повернення відповідачу його переказів та надсилань внаслідок відсутності адресата за зазначеним місцем проживання.
Вказані вище обставини свідчать про створення позивачем перешкод відповідачу у спілкуванні з його дітьми.
Відповідач готовий виконувати рішення суду апеляційної інстанції, сплачувати відповідні грошові кошти на утримання дітей, однак до сьогодні не отримав від позивача та державного (приватного) виконавця реквізити для здійснення відповідних грошових переказів.
Звʼязок між батьком та дітьми втрачено не внаслідок винних дій відповідача, а внаслідок дій позивача, яка його унеможливлює, тому відсутні підставі для задоволення позову в частині позбавлення відповідача батьківських прав, оскільки останній виявляє бажання виконувати свої батьківські обовʼязки.
До моменту розірвання шлюбу сторонами відповідач брав активну участь у вихованні дітей, однак після відʼїзду матері до України та внаслідок створення нею перешкод у спілкуванні з дітьми та фактичного місця проживання відповідача в іншій країні зʼявилися труднощі, однак не з вини ОСОБА_5
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що згідно з витягами з книги реєстрації записів про народження відділу реєстрації актів цивільного стану Відень-Верінг ОСОБА_9 народилася ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_10 народилася ІНФОРМАЦІЯ_2, батьками дітей записані ОСОБА_5 та ОСОБА_4 (т. 1, а. с. 14-21 ).
Діти є громадянами України, проживають разом з матірʼю за адресою: АДРЕСА_1 (т. 1, а. с. 23-24, 26).
Батько дітей проживає за адресою: АДРЕСА_2 (т. 2, а. с. 85).
Згідно з висновком Дворічанської районної державної адміністрації Харківської області в особі органу опіки та піклування від 26 вересня 2016 року комісія вважає недоцільним позбавлення ОСОБА_5 батьківських прав щодо його дітей (т. 1, а. с. 75-76 ).
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обовʼязковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційних скарг без задоволення з огляду на таке.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сімʼя, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Частинами першою, другоюстатті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року (далі - Конвенція), передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обовʼязки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
Стаття 9 Конвенції покладає на держави-учасниці обовʼязок забезпечувати те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Відповідно до статті 18 Конвенції батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що права батьків щодо дитини є похідними від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із обʼєктивних обставин спору, а тільки потім права батьків.