Постанова
Іменем України
17 квітня 2019 року
м. Київ
справа № 207/2386/16-ц
провадження № 61-10059св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Висоцької В. С.,
суддів: Лесько А. О., Пророка В. В., Сімоненко В. М., Фаловської І. М. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2,
відповідачі: ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6,
треті особи: Служба у справах дітей адміністрації Південного району Камʼянської міської ради Дніпропетровської області, Сьома Дніпропетровська державна нотаріальна контора,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_4, ОСОБА_7 на постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від 21 грудня 2017 року в складі колегії суддів: Посунся Н. Є., Баранніка О. П., Пономарь З. М.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2016 року ОСОБА_1, ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, треті особи: служба у справах дітей адміністрації Південного району Камʼянської міської ради Дніпропетровської області, Сьома Дніпропетровська державна нотаріальна контора, про визнання права власності в порядку спадкування за законом, скасування реєстрації права власності, витребування майна.
Позовна заява мотивована тим, що позивачі є рідними сестрами та спадкоємцями після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 їхнього батька ОСОБА_8 До складу спадщини входить житловий будинок з надвірними спорудами на АДРЕСА_1, який збудований у 1959 році та розташований на земельній ділянці, площею 600 кв. м, яка надана спадкодавцеві на підставі договору від 25 вересня 1959 року про надання в безстрокове користування земельної ділянки для будівництва індивідуального житлового будинку.
У встановлений законодавством строк, позивачі звернулися до нотаріуса із заявами про прийняття спадщини, проте у їх задоволенні було відмовлено, оскільки у спадкоємців були відсутні правовстановлюючі документи на спадкове майно.
ОСОБА_1 і ОСОБА_2 намагалися у позасудовому прядку вирішити питання щодо спадщини, зокрема у 1999 році вони звернулись до реєстраційної служби, яка провела поточну інвентаризацію житлового будинку, 18 липня 2008 року ОСОБА_1 звернулась до Головного управління юстиції в Дніпропетровської області за сприянням у вирішенні питання щодо поновлення документів, що свідчить про прийняття позивачами спадщини та вчинення дій, направлених на оформлення свідоцтва про право на спадщину.
Постановою нотаріуса від 17 листопада 2010 року позивачам відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_8, оскільки право власності на спірний будинок зареєстроване за ОСОБА_5 та ОСОБА_9 в рівних частинах по 1/2 частині за кожним на підставі договору міни від 04 квітня 2009 року.
Разом з тим, ОСОБА_5 та ОСОБА_9 набули право власності на будинок на АДРЕСА_1 на підставі судових рішень, які у подальшому були скасовані, тому не можуть вважатися власниками цього майна.
На підставі викладеного ОСОБА_1, ОСОБА_2 просили: визнати за ними право власності у порядку спадкування за законом на житловий будинок на АДРЕСА_1 після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_8; витребувати цей житловий будинок з володіння ОСОБА_5 та ОСОБА_9, в інтересах якого діють батьки ОСОБА_7 та ОСОБА_4; скасувати державну реєстрацію права власності на спірний житловий будинок за ОСОБА_5 та ОСОБА_9
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Баглійського районного суду міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 07 квітня 2017 року (в складі судді Бистрової Л. О.) в задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що спадкодавець не набув права власності на спірний будинок. За загальним правилом, якщо спадкодавцем було здійснено самочинне будівництво, до спадкоємців переходить право власності на будівельні матеріали, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва.
Позивачі не є власниками спірного майна, тому не можуть його витребувати у відповідачів. Крім того, позивачі вже зверталися до суду з такими вимогами, вони були предметом судового розгляду і рішенням суду, яке набрало законної сили, у їх задоволенні відмовлено.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 21 грудня 2017 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення про задоволення позову. Визнано за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 право власності в порядку спадкування за законом на житловий будинок на АДРЕСА_1, житловою площею 36,7 кв. м, загальною площею 51,9 кв. м, після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_8 Витребувано житловий будинок на АДРЕСА_1 з володіння ОСОБА_5 та ОСОБА_9, в інтересах якого діють батьки ОСОБА_7 та ОСОБА_4 Скасовано державну реєстрацію права власності на житловий будинок на АДРЕСА_1 за ОСОБА_5 та ОСОБА_9 Стягнуто з ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 на користь ОСОБА_1 судовий збір по 336 грн з кожного.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що договір купівлі-продажу спірного будинку від 11 лютого 2009 року, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_6, є нікчемним, оскільки ОСОБА_3 заволодів цим нерухомим майном незаконно на підставі судового рішення, яке в подальшому було скасовано, тому всі наступні угоди щодо спірного нерухомого майна не могли створити цивільно-правових наслідків, повʼязаних з виникненням права власності на спірне майно.
Будинок на АДРЕСА_1 побудований до 01 серпня 1992 року, тому не потребує введення в експлуатацію при набутті права власності на такі обʼєкти, отже правомірно набутий спадкодавцем і входить до складу спадкового майна, право на яке мають позивачі.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у січні 2018 року до Верховного Суду, ОСОБА_4, ОСОБА_7, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просили скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що ОСОБА_5 та ОСОБА_9 є добросовісними набувачами спірного майна, правочин на підставі якого вони набули право власності на це майно є чинним, вони зареєстровані та проживають в будинку на АДРЕСА_1, тому цей будинок не може бути переданий у спадок позивачам.
Вказували, що апеляційний суд дослідив докази, які не були подані до суду першої інстанції (копію договору про надання земельної ділянки спадкодавцю для будівництва житлового будинку від 25 вересня 1959 року; копію генерального плану, наданого головним архітектором міста Дніпродзержинська в 1958 році; копію документу (оціночний акт) за результатом проведення інвентаризації спірного домоволодіння; копію акта 1968 року приймання дворового газопроводу), не аргументувавши свого рішення, оскільки позивачі не вказали причин, з яких вони не могли подати ці докази до місцевого суду. Апеляційний суд вийшов за межі позовних вимог.
Крім того, зазначили, що суд апеляційної інстанції залишив поза увагою, що позивачі вже зверталися до суду з такими самими вимогами про визнання права власності в порядку спадкування за законом, витребування майна з чужого незаконного володіння і рішенням Баглійського районного суду міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 18 лютого 2013 року у справі № 2/207/20/13, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 10 червня 2013 року, відмовлено у задоволенні позову.
Крім того, позивачі зверталися до суду з позовом про визнання недійсними правочинів, на підставі яких відповідачі набули право власності на спірний будинок, та витребування цього майна, проте рішенням Баглійського районного суду міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 02 червня 2015 року у справі № 207/5080/13-ц, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 20 липня 2015 року, у задоволенні цього позову також відмовлено.
Отже, судами під час розгляду справ № 2/207/20/13 та № 207/5080/13-ц встановлено правомірність набуття відповідачами у власність будинку на АДРЕСА_1 та відсутність правових підстав для визнання права власності на це майно у порядку спадкування за позивачами.
Доводи інших учасників справи
У червні 2018 року ОСОБА_1, ОСОБА_2 подали відзив на касаційну скаргу, вказуючи на те, що апеляційний суд розглянув справу в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції, та доводів апеляційної скарги. Всі докази були подані до суду першої інстанції.
На час будівництва та завершення будівництва спірного житлового будинку у 1958 році реєстрація права власності на нього не вимагалась, тому цей будинок входить до складу спадщини. Позивачі довели належними та допустимими доказами, що вказаний будинок належить їм як спадкоємцям майна ОСОБА_8, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1.
Відповідачі набули право власності на будинок на АДРЕСА_1 на підставі правочинів, які є нікчемними в силу вимог закону, оскільки це майно відчужено на підставі судового рішення, яке було в подальшому скасоване.
Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 25 квітня 2018 року відкрито касаційне провадження і витребувано цивільну справу.
Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
29 травня 2018 року справу передано до Верховного Суду.
Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 10 квітня 2019 року справу призначено до розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є рідними сестрами, їх батьками були ОСОБА_8 та ОСОБА_10, які перебували у зареєстрованому шлюбі з 1971 року до 1976 року.
Вказані особи проживали у збудованому у 1959 році ОСОБА_8 (батьком позивачів) будинку на АДРЕСА_1, розташованому на земельній ділянці площею 600 кв. м, що належала батькові на підставі договору про надання у безстрокове користування земельної ділянки для будівництва індивідуального житлового будинку від 25 вересня 1959 року, укладеного між ОСОБА_8 та Відділом комунального господарства виконавчого комітету Дніпродзержинської міської Ради Дніпропетровської області.
Після розлучення батьків у 1976 році позивачі залишились з матірʼю та виїхали з будинку і знялись з реєстраційного обліку.
ОСОБА_8 помер ІНФОРМАЦІЯ_1, після якого відкрилась спадщина на належний йому житловий будинок з надвірними спорудами на АДРЕСА_1.
Спадкоємцями після смерті ОСОБА_8 є ОСОБА_1 та ОСОБА_2, які 25 лютого 1992 року та 22 січня 1991 року, відповідно, звернулися до нотаріальної контори із заявами про прийняття спадщини, за результатом розгляду яких була заведена спадкова справа. Оскільки у позивачів були відсутні правовстановлюючі документи на спадкове майно, вони своєчасно не отримали свідоцтво про право на спадщину після спадкодавця.
Суди також встановили, що з метою оформлення спадщини у 1999 році позивачі звернулись до реєстраційної служби, яка провела поточну інвентаризацію житлового будинку та видала технічний паспорт.
У 2008 році ОСОБА_1 зверталась до Головного управління юстиції в Дніпропетровської області за сприянням у вирішенні питання щодо поновлення документів про прийняття позивачами спадщини та оформлення свідоцтва про право на спадщину.
У жовтні 2010 року позивачі звернулись до Сьомої Дніпропетровської державної нотаріальної контори, де їм було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину, оскільки відповідно до відповіді Комунального підприємства "Бюро технічної інвентаризації" від 11 жовтня 2010 року, наданої на запит державного нотаріуса, право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 зареєстроване за ОСОБА_5 та ОСОБА_9 у рівних частинах - по 1/2 частині за кожним на підставі договору міни.
Суди також встановили, що рішенням Баглійського районного суду міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 20 жовтня 2008 року у справі № 2-о-87-08 встановлено факт родинних відносин між ОСОБА_8 і ОСОБА_3, згідно якого батьком останнього був визнаний ОСОБА_8
На підставі рішення Баглійського районного суду міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 01 грудня 2008 року за ОСОБА_3 визнано право власності на спірний будинок у порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_8
За договором купівлі-продажу від 11 лютого 2009 року ОСОБА_3, в інтересах якого за довіреністю діяла його дочка ОСОБА_4, відчужив на користь ОСОБА_6 житловий будинок АДРЕСА_1.