Постанова
Іменем України
22 квітня 2019 року
м. Київ
справа № 318/2474/16-ц
провадження № 61-23179св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Ступак О. В. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Усика Г. І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_4,
відповідачі: Департамент освіти і науки Запорізької обласної державної адміністрації, Відділ освіти, молоді та спорту Камʼянсько-Дніпровської районної державної адміністрації Запорізької області,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Камʼянсько-Дніпровського районного суду Запорізької області від 04 травня 2017 року у складі судді Васильченка В. В., додаткове рішення Камʼянсько-Дніпровського районного суду Запорізької області від 04 грудня 2017 року у складі судді Васильченка В. В. та постанову Апеляційного суду Запорізької області від 15 лютого 2018 року у складі колегії суддів: Онищенка Е. А., Бєлки В. Ю., Воробйової І. А.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій
У жовтні 2016 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до Департаменту освіти і науки Запорізької обласної державної адміністрації, Відділу освіти, молоді та спорту Камʼянсько-Дніпровської районної державної адміністрації Запорізької області про визнання незаконним і скасування наказів про звільнення, поновлення на роботі, стягнення невиплаченої заробітної плати, відпускних та матеріальної допомоги на оздоровлення.
Позовна заява мотивована тим, що згідно із наказом від 01 вересня 2014 року її прийнято на роботу із 09 вересня 2014 року по 31 травня 2015 року на посаду вчителя історії у Камʼянсько-Дніпровський навчально-виховний комплекс "Дитячий садок - загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів" на 2014-2015 навчальний рік із тижневим навантаженням 6 годин і 6 годин індивідуальної роботи з ученицею 11 класу.
Наказом про припинення трудового договору її звільнено з роботи із 29 травня
2015 року, на підставі пункту 2 статті 36 КЗпП України.
Вважає, що накази суперечить один одному, оскільки ані в заяві, ані в наказі про прийняття на роботу не вказано, що її прийнято тимчасово або на заміщення тимчасово відсутнього працівника. Факт укладання з нею у 2014 році трудового договору на визначений строк є підставою для визнання його недійсним у частині визначення строку. Крім того, з жодним наказом про звільнення її не було ознайомлено.
Вважає наказ про звільнення незаконним, оскільки трудові договори, які переукладені один чи декілька разів, за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 23 КЗпП України, вважаються такими, що укладені на невизначений строк.
Також вважає, що відбулося порушення її законних соціально-економічних прав у питанні надання щорічних відпусток. Так, по закінченню 2014-2015 навчального року вона написала заяву про надання їй щорічної відпустки із 15 червня 2015 року та їй виплачено кошти у сумі 3 779,28 грн. Проте пізніше директор навчально-виховного комплексу ОСОБА_5 повідомив, що необхідно повернути переплату у сумі
2 521,27 грн, оскільки зроблена помилка. Вказану суму вона повернула, і їй нараховано 1 258,01 грн. Таким чином двічі знявши податок.
Крім того, зазначає, що по закінченню 2015-2016 навчального року вона знову була позбавлена щорічної відпустки й оздоровчих коштів, шляхом незаконного наказу про звільнення від 31 травня 2016 року за № 058.
Так, наприкінці 2015-2016 навчального року оприлюднений обʼєм педагогічного навантаження на 2015-2016 навчальний рік, де її прізвище було взагалі відсутнє. Відповідно до наказу № 058-к "Про припинення трудового договору" її без письмового попередження звільнено ще 31 травня 2016 року, проте лише 22 липня 2016 року вона отримала копії відповідних заяв і витягів із наказів.
Вважає, зазначені дії відповідача незаконними.
Посилаючись на вказані обставини, ОСОБА_4 просила скасувати накази про звільнення по Камʼянсько-Дніпровському відділу освіти, молоді і спорту від 29 травня 2015 року № 096-к та від 31 травня 2016 року № 058-к; поновити її на посаді вчителя Камʼянсько-Дніпровського навчально-виховного комплексу та зобовʼязати відповідача виплатити заробітну плату за червень 2015 року й перераховані відпускні з оздоровчими за 2015 і 2016 роки.
Рішенням Камʼянсько-Дніпровського районного суду Запорізької області
від 04 травня 2017 року у задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено.
Рішення мотивоване тим, що вимоги позивача є безпідставними, оскільки у заяві про прийняття на роботу зазначено період роботи, крім того, позивачем пропущений строк звернення до суду за захистом порушеного права, установлений статтею 233 КЗпП України, і останньою поважних причин його пропуску наведено не було.
Додатковим рішенням Камʼянсько-Дніпровського районного суду Запорізької області від 04 грудня 2017 року позовні вимоги ОСОБА_4 про скасування наказів про звільнення по Камʼянсько-Дніпровському відділу освіти, молоді і спорту від 29 травня 2015 року № 096-к і від 31 травня 2016 року № 058-к та зобовʼязання відповідача виплатити заробітну плату за червень 2015 року й перераховані відпускні з оздоровчими за 2015 і 2016 роки залишено без задоволення.
Додаткове рішення мотивоване тим, що звільнення позивача на підставі пункту 2 статті 36 КЗпП України проведено з дотриманням вимог чинного законодавства, а ОСОБА_4 не надала суду належних та допустимих доказів, які б свідчили про те, що після закінчення строку дії договору сторони досягнули домовленості про продовження трудових відносин, як і не надала доказів незаконності наказів про її звільнення. Крім того, зазначив, що Департамент освіти і науки Запорізької обласної державної адміністрації не є неналежним відповідачем у справі.
Постановою Апеляційного суду Запорізької області від 15 лютого 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 залишено без задоволення. Рішення Камʼянсько-Дніпровського районного суду Запорізької області від 04 травня 2017 року та додаткове рішення Камʼянсько-Дніпровського районного суду Запорізької області
від 04 грудня 2017 року залишено без змін.
Відхиляючи апеляційну скаргу та залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, який всебічно та повно зʼясував дійсні обставини справи, перевірив доводи та заперечення сторін, дослідив надані сторонами докази та ухвалив законне і обґрунтоване рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи
У травні 2018 року ОСОБА_4 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Камʼянсько-Дніпровського районного суду Запорізької області від 04 травня 2017 року, додаткове рішення Камʼянсько-Дніпровського районного суду Запорізької області від 04 грудня 2017 року та постанову Апеляційного суду Запорізької області від 15 лютого 2018 року, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову, обґрунтовуючи свої вимоги неправильним застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції відповідальність за надання доказів поклав на позивача, при цьому не звернув увагу на те, що саме відповідач повинен довести, що звільнення відбулося без порушення законодавства про працю. Крім того, суд першої інстанції, встановивши факт невиплати позивачу у повному обсязі компенсації при звільненні, повинен був застосувати статтю 117 КЗпП України.
У червні 2018 року від Департаменту освіти і науки Запорізької обласної державної адміністрації надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_4, у якому заявник просить відхилити вказану касаційну скаргу та залишити без змін рішення суду першої та апеляційної інстанцій, посилаючись на те, що касаційна скарга є необґрунтованою і такою, що не підлягає задоволенню.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 16 травня 2018 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Позиція Верховного Суду