ПОСТАНОВА
Іменем України
23 квітня 2019 року
Київ
справа №2а-2335/10/1370
адміністративне провадження №К/9901/697/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого судді-доповідача: Васильєвої І.А.,
суддів: Пасічник С.С., Юрченко В.П.,
розглянувши у порядку письмового провадження
касаційну скаргу Державного підприємства Міністерства оборони України "Західвійськбуд"
на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 16.12.2010 (головуючий суддя: Москаль Р.М.)
та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 03.04.2013 (головуючий суддя: Нос С.П., судді: Левицька Н.Г., Рибачук А.І.)
у справі № 2а-2335/10/1370
за позовом Державного підприємства Міністерства оборони України "Західвійськбуд"
до Державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова
про скасування податкового повідомлення - рішення,
ВСТАНОВИВ:
Державне підприємство Міністерства оборони України "Західвійськбуд" (далі - позивач, ДП) звернулося до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова (далі - відповідач, ДПІ) в якому, з урахуванням уточнень до позову, просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 22.09.2009 № 0001832302/0/2573 про визначення суми податкового зобовʼязання зі сплати земельного податку в сумі 145819,42 грн., у тому числі: 96872,94 грн. за основним платежем та на 48946,48 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.
Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 16.12.2010, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 03.04.2013, у задоволенні позову відмовлено.
У касаційній скарзі позивач просить скасувати ухвалені у справі судові рішення, посилаючись на порушення судом норм ст. 120 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), ст. 14 Закону України "Про Збройні сили України", частини 3 ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), та постановити нове рішення про задоволення позову. За доводами касаційної скарги, судами не було враховано, що позивач не є користувачем та власником земельних ділянок, за які нарахований земельний податок та більше того, ці земельні ділянки є землями Міністерства оборони України, а тому позивач звільнений від сплати земельного податку.
Відповідач не реалізував своє процесуальне право подання відзиву на касаційну скаргу.
Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Верховного Суду приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Фактичною підставою для донарахування у податковому обліку позивача податкового зобовʼязання із земельного податку та застосування штрафних (фінансових) санкцій згідно з податковим повідомленням-рішенням, з приводу правомірності якого виник спір, стали висновки контролюючого органу, викладені в акті перевірки від 03.09.2009 № 1974/23-2/24308317. Згідно з висновками цього акту позивачем порушені норми ст.ст. 2, 4, 5, 13 та 14 Закону України "Про плату за землю" (далі - Закон № 2535-ХІІ), у результаті чого занижено земельний податок на загальну суму 128134,72 грн. за 2006, 2007 та 2008 роки у звʼязку із не нарахуванням та несплатою податку за земельні ділянки, які знаходяться у м. Львові, зокрема: площею 2.4089 га по вул. Городоцькій, 224 та 0,3731 га по вул. Кульчицької, 16.
За наслідками висновків акту перевірки відповідачем стосовно позивача прийняте податкове повідомлення-рішення від 22.09.2009 № 0001832302/0/2573 про визначення суми податкового зобовʼязання зі сплати земельного податку в сумі 145819,42 грн., у тому числі: 96872,94 грн. за основним платежем та на 48946,48 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем на підставі листа Львівського міського управління земельних ресурсів від 15.07.2009 № 40/6/124 встановлено, що за позивачем на титулі постійного користування рахуються 2 земельні ділянки, які знаходяться у м. Львові, зокрема: площею 2.4089 га по вул. Городоцькій, 224 та 0,3731 га по вул. Кульчицької, 16. У звʼязку з не нарахуванням та несплатою позивачем земельного податку за вказані земельні ділянки відповідачем за наслідками перевірки було донараховано податкові зобовʼязання.
Частиною першою ст. 2 Закону України "Про плату за землю" (Закон № 2535-ХІІ) (у редакції, чинній на час виникнення відносин, з приводу прав і обовʼязків у яких виник спір) встановлено, що використання землі в Україні є платним.
Згідно з частиною першою ст. 5 цього Закону обʼєктом плати за землю є земельна ділянка, а також земельна частка (пай), яка перебуває у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди.
Субʼєктом плати за землю (платником) є власник земельної ділянки, земельної частки (паю) і землекористувач, у тому числі орендар (частина друга цієї статті).
Відповідно до частини першої ст. 15 цього Закону власники землі та землекористувачі сплачують земельний податок, а також орендну плату за земельні ділянки державної та комунальної власності з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.
Частинами першою, другою ст. 125 ЗК (у редакції, чинній на час виникнення відносин, з приводу прав і обовʼязків у яких виник спір) встановлено, що право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації.
Право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації.
Статтею 126 цього Кодексу передбачено, що право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державними актами. Форми державних актів затверджуються Кабінетом Міністрів Україн.
Питання переходу прав на земельну ділянку у разі набуття права на жилий будинок, будівлю, споруду, що розміщені на ній, регулюється статями 120 ЗК та 377 Цивільного кодексу України (ЦК), нормами яких встановлено, що до особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені.