ПОСТАНОВА
Іменем України
22 квітня 2019 року
Київ
справа №816/4251/15
адміністративне провадження №К/9901/11043/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Гончарової І.А., суддів - Олендера І.Я., Ханової Р.Ф.,
розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу фізичної особи -підприємця ОСОБА_2
на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 20 жовтня 2015 року (суддя Соколенко Ф.Ф.)
та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 22 грудня 2015 року (головуючий суддя - Присяжнюк О.В., судді - Курило Л.В., Русанова В.Б.)
у справі № 816/4251/15
за позовом фізичної особи - підприємця ОСОБА_2
до Кременчуцької обʼєднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Полтавській області
про визнання скасованими рішення та вимоги, визнання неправомірними вимоги та рішення,
В С Т А Н О В И В:
У вересні 2015 року фізична особа - підприємець ОСОБА_2 (далі - позивач, ФОП ОСОБА_2) звернулася до Полтавського окружного адміністративного суду з позовом до Кременчуцької обʼєднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Полтавській області (далі - відповідач, Кременчуцька ОДПІ), в якому просила визнати такими, що скасовані в порядку пункту 56.9 статті 56 Податкового кодексу України рішення № 0038971701/9809 від 05 червня 2015 року про застосування штрафних санкцій за донарахування територіальним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску в розмірі 6943,40 грн та вимогу від 14 травня 2015 року № Ф-0036201701/532; визнати неправомірними вимогу від 14 травня 2015 року № Ф-0036201701/532 та рішення № 0038971701/9809 від 05 червня 2015 року про застосування штрафних санкцій за донарахування територіальним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску в розмірі 6 943,40 грн, рішення від 24 липня 2015 року № 0050411701/11266 про застосування штрафних санкцій за донарахування територіальним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску в розмірі 6 157,85 грн.
Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 20 жовтня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 22 грудня 2015 року, у задовленні позову відмовлено.
Не погодившись із вказаними рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на істотне порушення судами норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення спору, просила скасувати судові рішення та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги .
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 15 січня 2016 року відкрито касаційне провадження.
12 лютого 2016 року до Вищого адміністративного суду України надійшли заперечення відповідача на касаційну скаргу, в яких він просив залишити її без задоволення, а судові рішення - без змін.
29 січня 2018 року касаційну скаргу з матеріалами справи передано до Верховного Суду в порядку, передбаченому Розділом VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, що діє з 15 грудня 2017 року; далі - КАС України).
Підпунктом 4 пункту 1 Розділу VІІ "Перехідні положення" КАС України передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Касаційний розгляд справи проведено в попередньому судовому засіданні відповідно до статті 343 КАС України.
Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши і обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Суди попередніх інстанцій встановили, що позивач зареєстрована фізичною особою -підприємцем виконавчим комітетом Кременчуцької міської ради 28 жовтня 1998 року та перебуває на податковому обліку в Кременчуцькій ОДПІ з 30 грудня 1998 року, індивідуальний податковий номер НОМЕР_1.
У період з 21 квітня 2015 року по 06 травня 2015 року посадовими особами Кременчуцької ОДПІ відповідно до плану-графіку проведення документальних планових перевірок субʼєктів господарювання на ІІ квартал 2015 року та наказу від 10 квітня 2015 року № 684 проведено документальну планову виїзну перевірку фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 з дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 січня 2012 року по 31 грудня 2014 року, законодавства про збір та облік єдиного внеску на загальнообовʼязкове соціальне страхування за період з 01 січня 2011 року по 31 грудня 2014 року.
За результатами проведеної перевірки відповідач склав акт від 14 травня 2015 року № 623/16-03-17-01-10/НОМЕР_1, в якому зафіксував порушення позивачем, крім іншого, п. 2 ст. 7, п. 11 ст. 8, п. 2 ст. 9 розділ III Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообовʼязкове державне соціальне страхування", в результаті чого донарахував суму єдиного соціального внеску у розмірі 59 423,68 грн, у тому числі по періодах: за 2012 рік - 20 020,69 грн; за 2013 рік - 23 692,13 грн; за 2014 рік - 15 710,86 грн.
На підставі висновків акта перевірки 14 травня 2015 року Кременчуцька ОДПІ склала вимогу № Ф-0036201701/532, згідно з якою визначено суму недоїмки зі сплати єдиного внеску на загальнообовʼязкове державне соціальне страхування в сумі 59 423,68 грн.
Із даним рішенням позивач не погодився та оскаржив його в адміністративному порядку до Головного управління Міндоходів у Полтавській області та Державної фіскальної служби України, за результатами розгляду скарги позивача прийнято рішення про залишення без задоволення скарги, а вимоги - без змін.
05 червня 2015 року заступник начальника Кременчуцької ОДПІ прийняв рішення №0038971701/9809 про застосування штрафних санкцій за донарахування територіальним органом доходів і зборів єдиного внеску в розмірі 6 943,40 грн, за результатами адміністративного оскарження якого Головне управління Міндоходів у Полтавській області скасувало рішення 05 червня 2015 року №0038971701/9809 в частині застосування до позивача штрафних санкцій у розмірі 785,54 грн, в іншій частині рішення Кременчуцької ОДПІ від 05 червня 2015 року №0038971701/9809 залишила без змін.
Рішенням Державної фіскальної служби України від 01 вересня 2015 року №8282/П/99-99-10-01-07-25 залишено без розгляду скаргу позивача на рішення від 05 червня 2015 року № 0038971701/9809 у звʼязку з порушенням законодавчо встановленого 10-денного строку для подання повторної скарги.
Згідно з вищевказаним рішенням Головного управління Міндоходів у Полтавській області про результати розгляду скарги від 17 липня 2015 року № 198/П/16-31-10-04-11 Кременчуцька ОДПІ 24 липня 2015 року прийняла рішення № 0050411701/11266 про застосування штрафних санкцій за донарахування територіальним органом доходів і зборів єдиного внеску в розмірі 6 157,85 грн.
Не погодившись із вказаними рішеннями про застосування штрафних санкцій та вимогою, позивач звернулася з даним позовом до суду.
Суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, при вирішенні спору виходив із того, що розмір сукупного оподатковуваного доходу платника податків залежить від суми витрат, документально підтверджених та повʼязаних з провадженням господарської діяльності такого платника, до складу прямих витрат, повʼязаних з наданням послуг, включаються витрати, зокрема, на оплату комунальних послуг, електроенергії, проте позивачем не надано жодних доказів на підтвердження факту здійснення відповідних видів господарської діяльності.
Оцінюючи спірні правовідносини, суди попередніх інстанцій здійснили системний аналіз норм Закону України від 08 липня 2010 року № 2464-VI "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообовʼязкове державне соціальне страхування" (далі - Закон № 2464-VI), Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та Податкового кодексу України (в редакціях, які діяли на час виникнення спірних правовідносин).
Так, відповідно до пункту 2 частини першої статті 7 Закону № 2464-VI єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пункті 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за кожну особу за місяць, у якому отримано дохід (прибуток).
За правилами пункту 11 статті 8 Закону № 2464-VI єдиний внесок для платників, зазначених у пунктах 4 та 5 частини першої статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 34,7 відсотка визначеної пунктами 2 та 3 частини першої статті 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.
Згідно з пунктом 164.1 статті 164 Податкового кодексу України чистий річний оподатковуваний дохід визначається відповідно до пункту 177.2 статті 177 Податкового кодексу України, а саме обʼєктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, повʼязаними з господарською діяльністю такої фізичної особи-підприємця, та пункту 178.3 статті 178 Податкового кодексу України, згідно з яким оподатковуваним доходом вважається сукупний чистий дохід, тобто різниця між доходом і документально підтвердженими витратами, необхідними для провадження певного виду незалежної професійної діяльності.
Відповідно до підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України витрати - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобовʼязань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).
Пунктом 177.4 статті 177 Податкового кодексу України визначено, що до переліку витрат, безпосередньо повʼязаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені витрати, що включаються до витрат операційної діяльності згідно з розділом III цього Кодексу.