ПОСТАНОВА
Іменем України
22 квітня 2019 року
Київ
справа №826/24422/15
касаційне провадження №К/9901/14094/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Шипуліної Т.М.,
суддів: Бившевої Л.І., Хохуляка В.В.
розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу Львівської митниці ДФС на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 09.02.2016 (головуючий суддя - Аблов Є.В.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 14.06.2016 (головуючий суддя - Василенко Я.М., судді: Кузьменко В.В., Шурко О.І.) у справі №826/24422/15 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Керамхолл" до Львівської митниці ДФС про визнання протиправними та скасування рішення про коригування митної вартості та картки відмови у прийнятті митної декларації,
В С Т А Н О В И В:
У жовтні 2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія "Керамхолл" звернулося до адміністративного суду з позовом до Львівської митниці ДФС, у якому просило визнати протиправними та скасувати рішення Львівської митниці ДФС від 30.09.2015 №209000011/2015/200178/1 про коригування митної вартості товару та картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення від 30.09.2015 №209140000/2015/00628.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що підприємство при здійсненні митного оформлення товару надало всі необхідні та достатні документи, передбачені частиною другою статті 53 Митного кодексу України, які чітко ідентифікували товар та містили всі відомості, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, натомість митним органом необґрунтовано відмовлено декларанту у визнанні задекларованої ним митної вартості товару за основним методом, безпідставно визначивши митну вартість за другорядним методом (резервним).
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 09.02.2016, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 14.06.2016, адміністративний позов задоволено.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що між позивачем та компанією Poltag1it S.A. (Polska) укладено контракт №DE/01/08/2011 від 17.08.2011, згідно умов якого продавець продає, а покупець купує продукти та товари продавця: керамічні плитки і декори, стенди. 24.09.2015 з метою митного оформлення товару декларантом було подано до Львівської митниці ДФС митну декларацію 209140000/2015/031482. Митна вартість товару заявлена за ціною контракту (основний метод) відповідно до статті 58 Митного кодексу України. В підтвердження заявленої митної вартості імпортованого товару декларантом було подано до митного органу пакет документів. Під час здійснення митного контролю митним органом було витребувано у декларанта додаткові документи на підтвердження заявленої до митного оформлення вартості товару, які на вимогу органу доходів і зборів були подані до митниці. За результатами розгляду МД та документів, посадовою особою митного органу складено картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення від 30.09.2015 №209140000/2015/00628, а також прийнято рішення про коригування митної вартості товарів від 30.09.2015 №209000011/2015/200178/1. Митну вартість ввезеного товару скориговано із застосуванням резервного методу визначення митної вартості відповідно до статті 64 Митного кодексу України. Підставою для коригування митної вартості товару слугував висновок митного органу про наявність розбіжностей в документах та відсутність в останніх всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості.
Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що митним органом не доведено наявності обґрунтованого сумніву у правильності визначення декларантом митної вартості імпортованого товару та як наслідок для витребовування від товариства додаткових документів. Подані позивачем документи для проведення митного оформлення цілком підтверджують заявлену митну вартість товару за основним методом (за ціною договору).
Суд апеляційної інстанції погодився із зазначеним висновком суду першої інстанції та додатково вказав на те, що митним органом у своєму рішенні не наведено підстав неможливості застосування 2-5 методів визначення митної вартості товару.
Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції та ухвалою суду апеляційної інстанції, Львівська митниця ДФС подала касаційну скаргу, у якій просить Верховний Суд скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким у задоволенні адміністративного позову відмовити. Касаційна скарга обґрунтована тим, що надані позивачем документи для проведення митного оформлення не підтверджують заявлену митну вартість товару за основним методом (за ціною договору) через що у митного органу виникли обґрунтовані сумніви у достовірності поданих документів, а відтак і право на витребовування додаткових документів. Скаржник вказує на те, що висновки суду апеляційної інстанції зроблені без повного та всебічного зʼясування обставин у справі, а також без надання правової оцінки жодному з аргументів митниці викладеним у апеляційній скарзі. Більш того, суд апеляційної інстанції застосував до спірних правовідносин норми матеріального права, які на момент виникнення спірних правовідносин втратили чинність.
На адресу суду від позивача надійшли письмові пояснення, у яких товариство просило суд залишити касаційну скаргу без задоволення, а оспорювані судові рішення без змін, з посиланням на яких законність та обґрунтованість.
Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на таке.
За змістом статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), яка кореспондується зі статтею 242 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції чинній з 15.12.2017) судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права з урахуванням юридичної сили правового акта в ієрархії національного законодавства, що регулює спірні правовідносини, подібні правовідносини (аналогія закону), або за відсутності такого закону - на підставі конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права), принципів верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини при дотриманні норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно зʼясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені під час судового розгляду справи з урахуванням вимог цього Кодексу щодо належності та допустимості доказів або обставин, які не підлягають доказуванню, та висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними.
Рішення суду апеляційної інстанції повинно відповідати приписам статей 205, 206, 207 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) і викладається у формі постанови або ухвали. Ухвала судом апеляційної інстанції постановляється, зокрема, у разі залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення - без змін. При цьому, у разі залишення апеляційної скарги без задоволення в ухвалі зазначається, якими обставинами чи нормами права спростовуються доводи, які містяться у скарзі.