ПОСТАНОВА
Іменем України
22 квітня 2019 року
м. Київ
справа №807/4125/13-а
адміністративне провадження №К/9901/9307/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Бившевої Л.І.,
суддів: Шипуліної Т.М., Хохуляка В.В.,
розглянув у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами касаційну скаргу Виробничо-комерційної фірми у формі товариства з обмеженою відповідальністю "Титан" на постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 05.03.2014 (суддя - Дору Ю.Ю.) та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 30.11.2015 (судді - Довга О.І., Запотічний І.І., Ліщинський А.М.) у справі за позовом Виробничо-комерційної фірми у формі товариства з обмеженою відповідальністю "Титан" (далі - Фірма "Титан") до Ужгородської обʼєднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Закарпатській області (далі - ОДПІ) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішення,
У С Т А Н О В И В:
Фірма "Титан" звернулася до суду з адміністративним позовом до ОДПІ про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 14.11.2013 №0000712200 та №0000722200, якими товариству збільшено грошове зобовʼязання з податку на прибуток на суму 75`686,00 грн та з податку на додану вартість (далі - ПДВ) на суму 72`081,00 грн.
Позивач свої вимоги обґрунтовує тим, що висновки податкової перевірки про нікчемність господарський операцій позивача із ТОВ "Укрпетролеумм", за результатами якої були прийняті зазначені акти індивідуальної дії, зроблені поза межами компетенції контролюючого органу, оскільки правочини, що не відповідають інтересам держави і суспільства визнаються недійсними в судовому порядку. Зазначає про принцип індивідуального застосування відповідальності за порушення правил господарської діяльності та правил оподаткування, а також відсутність обовʼязку контролю та обʼєктивної змоги бути обізнаним щодо дотримання контрагентом податкової дисципліни.
Суди попередніх інстанцій встановили, що фактичною підставою для прийняття податкових повідомлень - рішень, з приводу правомірності яких виник спір, слугував акт від 01.11.2013 № 600/22-0/22104771 про результати виїзної позапланової документальної перевірки з питань правомірності нарахування та сплати ПДВ та правомірності відображення сум у складі витрат та доходів по операціях ТОВ "Укрпетролеумм" у жовтні 2012 року. Згідно з висновком цього акта товариство безпідставно сформувало свої дані податкового обліку за наслідками нікчемних господарських операцій із ТОВ "Укрпетролеумм". Як на підставу таких висновків ОДПІ посилається на відсутність належно оформлених документів, які б підтверджували реальність поставки товару (дизельне пальне), а також неможливість реального здійснення платником податків таких господарських операцій з урахуванням відсутності у контрагента матеріально - технічних можливостей та трудових ресурсів, що встановлено під час здійснення заходів податкового контролю (акт від 08.07.2013 № 214/26-55-22-08/38291145 "Про неможливість проведення зустрічної звірки субʼєкта господарювання ТОВ "Укрпетролеумм" щодо підтвердження господарських відносин з платником податків за період 01.08.2012 по 31.12.2012), відсутність ТОВ "Укрпетролеумм" за місцезнаходженням та пояснення директора та головного бухгалтера ТОВ "Укрпетролеумм" ОСОБА_2, який заперечує свою участь у створенні та фінансово - господарської діяльності цього субʼєкта господарювання. Тобто, ТОВ "Укрпетролеумм" має ознаки фіктивного підприємництва.
Ці доводи ОДПІ були предметом оцінки судами першої та апеляційної інстанцій.
Закарпатський окружний адміністративний суд постановою від 05.03.2014, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 30.11.2015, у задоволенні адміністративного позову відмовив з тих підстав, що у ході розгляду справи позивач належними та допустимими доказами не підтвердив свої заперечення проти наданих податковим органом та витребуваних судом на підставі статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції Закону, чинного на час розгляду і вирішення справи) доказів, які спростовують висновки податкової перевірки.
Позивач подав до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного встановлення обставин у справі та вирішення спору, просить скасувати зазначені судові рішення та задовольнити позов. При цьому на обґрунтування вимог касаційної скарги позивач наводить ті ж самі доводи, що були наведені на обґрунтування позову.
Вищий адміністративний суд України ухвалою від 23.12.2015 № К/800/53376/15 відкрив касаційне провадження у цій справі.
Заперечуючи проти касаційної скарги, відповідач у відзиві просить касаційну скаргу залишити без задоволення як безпідставну.
Законом України "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)" від 02.06.2106 № 1401-VIII, який набрав чинності з 30.09.2016, статтю 125 Конституції України викладено в редакції, згідно з якою Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України.
Згідно з пунктом 7 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 № 1402-VIII, який набрав чинності з 30.09.2016, з дня початку роботи Верховного Суду у складі, визначеному цим Законом, Верховний Суд України, Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищий господарський суд України, Вищий адміністративний суд України припиняють свою діяльність та ліквідуються у встановленому законом порядку.
Відповідно до пункту 8 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 № 1402-VIII, який набрав чинності з 30.09.2016, постановою Пленуму Верховного Суду від 30.11.2017 № 2 "Про визначення дня початку роботи Верховного Суду" днем початку роботи Верховного Суду визначено 15.12.2017.
Законом України від 03.10.2017 № 2147-VIII, який набрав чинності з 15.12.2017, Кодекс адміністративного судочинства викладено в новій редакції.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VIII, який набрав чинності з 15.12.2017) касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 04.03.2019 касаційну скаргу позивача прийняв до провадження та визнав за можливе проведення касаційного розгляду справи в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду перевірив наведені у касаційній скарзі доводи позивача, обґрунтування заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги та дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.
Порядок формування платником податку на прибуток підприємств витрат, що враховуються при визначенні обʼєкта оподаткування, та податкового кредиту у період, охоплений перевіркою, був врегульований нормами статей 134, 138, 139, 198 ПК України (у редакціях, чинних на відповідні періоди).
Відповідно до пункту 198.2 статті 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною
Згідно з пунктом 198.3 цієї статті ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у звʼязку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у звʼязку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу (підпункт 198.6 статті 198 ПК України).
Згідно з положеннями пункту 138.2 статті 138 ПК України в редакції, що діяла на момент спірних правовідносин, витрати, які враховуються для визначення обʼєкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обовʼязковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.
Відповідно до абзацу 1 підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України до складу витрат не включаються витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обовʼязковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.