ПОСТАНОВА
Іменем України
Київ
23 квітня 2019 року
справа №2а/0570/8678/2012
адміністративне провадження №К/9901/6021/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Ханової Р.Ф. (суддя-доповідач),
суддів: Гончарової І.А., Олендера І.Я.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1
на постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 25 червня 2013 року у складі суддів Нікуліна О.А., Лях О.П., Попова В.В.
у справі № 2а/0570/8678/2012
за позовом ОСОБА_1
до Управління Пенсійного фонду України в м. Словʼянську та Словʼянському районі, третя особа відділ державної виконавчої служби Словʼянського міськрайонного управління юстиції Донецької області
про визнання незаконною вимоги про сплату боргу,
У С Т А Н О В И В :
У 2012 році ОСОБА_1 (далі - позивач у справі) звернувся до суду із позовом до Управління Пенсійного фонду України в м. Словʼянську та Словʼянському районі (далі - УПФУ, відповідач у справі), про визнання незаконною вимоги про сплату страхових внесків від встановленої суми доходу, з мотивів протиправності її прийняття.
Постановою від 10 серпня 2012 року Донецький окружний адміністративний суд позов задовольнив, визнав незаконною та скасував вимогу Управління Пенсійного фонду України в м. Словʼянську та Словʼянському районі № Ф-2152-У від 3 вересня 2010 року.
Приймаючи рішення суд апеляційної інстанції зазначив, що висновок пенсійного органу про те, що дохід позивача за 2009 рік у розмірі 215730 грн є доходом особи, яка забезпечує себе самостійно, повʼязаним безпосередньо з діяльністю цієї особи не знайшов свого підтвердження в ході розгляду справи та спростовується доказами по справі.
Донецький апеляційний адміністративний суд постановою від 25 червня 2013 року скасував рішення суду першої інстанцій та відмовив у задоволені позову. При прийнятті рішення суд апеляційної інстанції виходив з того, що наявність будь-якої цивільно-правової угоди не підтверджена позивачем жодним чином. Протягом 2009 року позивач здійснював підприємницьку діяльність, отже надання послуг інший особі відбувалося в межах вказаного виду діяльності, таким чином прийняття відповідачем вимоги про сплату боргу від 03 вересня 2010 року є правомірним.
У березні 2019 року позивач подав касаційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову цього суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
У відзиві на касаційну скаргу відповідач заперечує проти доводів позивача та вважає касаційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню.
Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Касаційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження відповідно до статті 345 Кодексу адміністративного судочинства України.
Верховний Суд, переглянувши рішення судів першої та апеляційної інстанцій в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, вбачає підстави для задоволення касаційної скарги.
Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно зʼясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Зазначеним вимогам закону рішення суду апеляційної інстанції не відповідає.
Суди першої та апеляційної інстанцій установили, що 1 червня 2010 року до Управління Пенсійного фонду України в м. Словʼянську та Словʼянському районі надійшов лист від ОСОБА_2, в якому останній повідомляв відповідача, що позивач отримав дохід за виконані роботи в розмірі 215730 грн та не сплатив з нього страхові внески до Пенсійного фонду.
Позивач зареєстрований як субʼєкт підприємницької діяльності, є платником єдиного податку, за різновидом діяльності - "Роздрібна торгівля непродовольчими товарами".
Відповідачем листом надіслана пропозиція надати пояснення щодо отриманого доходу, який вручений особисто позивачу 22 червня 2010 року. Позивач надав усні пояснення щодо отриманого доходу та завірену копію декларації про доходи отримані в інших місцях не за місцем основної роботи, в якій зазначена сума отриманого доходу за 2009 рік у розмірі 215730 грн.
Згідно листа Словʼянської ОДПІ від 20 липня 2010 року № 29731-17-113-4 (відповідь на запит УПФУ від 15 липня 2010 року № 14336/02) позивач не надав уточнюючу декларацію як платник єдиного податку, тобто отриманий дохід у розмірі 215730 грн не внесений ним в декларацію про доходи від зайняття підприємницькою діяльністю. На підставі викладеного відповідач дійшов висновку, що позивачу відповідно до частини 4 статті 11 Закону України "Про загальнообовʼязкове державне пенсійне страхування" та пункту 2.1.5, пункту 4.3. Інструкції № 21-1 необхідно сплатити страхові внески від встановленої суми доходу, як особі, що забезпечує себе роботою самостійно та прийняв вимогу № Ф-2152-У від 3 вересня 2010 року на суму 40726 грн 44 коп.
Судом першої інстанції встановлено, що спірна сума доходу передана позивачу від ОСОБА_2, як фізичній особі за виконання обʼєму робіт по обʼєктам м. Святогорська по договору цивільно-правового характеру (договору підряду).
Договору на добровільну участь у системі загальнообовʼязкового державного пенсійного страхування в порядку статті 12 Закону України № 1058 позивач не укладав.