ПОСТАНОВА
Іменем України
22 квітня 2019 року
Київ
справа №810/3514/17
адміністративне провадження №К/9901/62358/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Гончарової І.А.,
суддів - Ханової Р.Ф., Шипуліної Т.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні без виклику сторін касаційну скаргу Головного управління ДФС у Київській області
на рішення Київського окружного адміністративного суду від 05.03.2018 (головуючий суддя - Василенко Г.Ю.)
та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 28.08.2018 (колегія суддів: головуючий суддя - Аліменко В.О., судді - Бєлова Л.В., Кучма А.Ю.)
у справі №810/3514/17
за позовом фізичної особи - підприємця ОСОБА_2
до Головного управління ДФС у Київській області
про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень, -
ВСТАНОВИВ:
У жовтні 2017 року фізична особа - підприємець ОСОБА_2 звернувся в Київський окружний адміністративний суд з позовом до Головного управління ДФС у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень Головного управління ДФС у Київській області (далі - ДФС) від 22.09.2017 № 0052051309 та № 0052271309, якими позивачу зменшено розмір відʼємного значення суми податку на додану вартість, збільшено суму грошового зобовʼязання з податку на додану вартість та застосовано штрафні санкції за порушення податкового законодавства.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що ДФС під час перевірки дійшла помилкового висновку, що договори, укладені між позивачем та його контрагентами реально не виконувались.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 05.03.2018, залишеним без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 28.08.2018, позов задоволено: визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення ДФС від 22.09.2017 № 0052051309 та № 005227130914.
Не погодившись з судовими рішеннями ДФС звернулась з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, просила їх скасувати та відмовити в задоволенні позову. При цьому скаржник зазначив, що суди дійшли помилкового висновку про обґрунтованість позовних вимог невірно оцінивши залучені до справи докази та обставини справи.
Позивач у своєму відзиві на касаційну скаргу вважає судові рішення законними та обґрунтованими.
Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
Відповідно до статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно зʼясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Згідно з частиною 4 статті 246 Кодексу адміністративного судочинства України мотивувальна частина судового рішення повинна містити посилання на докази, відхилені судом, мотиви їх відхилення та мотивовану оцінку кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову.
Судові рішення попередніх інстанцій вказаним вимогам не відповідають в звʼязку з наступним.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 зареєстрований як фізична особа-підприємець перебуває на податковому обліку в відділенні м. Славутич Броварської ОДПІ ГУ ДФС у Київській області та зареєстрований як платник податку на додану вартість. До видів господарської діяльності позивача, зокрема, віднесено постачання готових страв.
За наслідками проведеної документальної планової виїзної перевірки позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи та з питань нарахування, обчислення і сплати єдиного внеску на загальнообовʼязкове державне соціальне страхування за період діяльності з 23.04.2015 по 31.12.2016, контролюючим органом складено акт від 08.09.2017.
В акті викладено висновки контролюючого органу про порушення позивачем вимог п. 198.1, п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України у звʼязку з завищенням податкового кредиту з податку на додану вартість у сумі 594 803, 35 грн., що призвело до заниження податку на додану вартість за період з 01.07.2015 по 31.12.2016 в сумі 547 817 грн.
На цій підставі 22.09.2017 відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення:
- №0052051309, яким позивачу збільшено суму грошового зобовʼязання за платежем "податок на додану вартість" на загальну суму 684 771, 25 грн., з яких: 547 817 грн. - за основним платежем; 136 954, 25 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями; та нараховано пеню у розмірі 163 500, 50 грн.
- №0052271309, яким позивачу зменшено розмір відʼємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 74 334, 00 грн.
Свої дії щодо прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень ДФС обґрунтовує тим, що угоди, укладені між позивачем та ТОВ "Ірбіс Корпорейшн", ТОВ "Родеон", ТОВ "Белфорс", ТОВ "Лізінг Стар Груп", ТОВ "Лідер Стайл Сервіс", ТОВ "Ейпрілтех", ТОВ "Профіт Імейдж Груп", ТОВ "Гелада", ТОВ "Проксес Інком", ТОВ "Гройспайп Інвест", ТОВ "Аксолот", ТОВ "Еріда Стайл", ТОВ "Мезолайн", ТОВ "Мілтонія Стайл", ТОВ "Ліатріс", ТОВ "Скайголд", ТОВ "Аліанта Комерціал", ТОВ "Лендмаркет", ТОВ "Лівітера", ТОВ "Денкен", ТОВ "Лепкора", ТОВ "Центр-Буд-Пром", ТОВ "Деспіна", ТОВ "Промтрейд Компані" реально не виконувались та не могли виконуватися через відсутність у контрагентів позивача технічної можливості виконати умови договорів.
Як вбачається з матеріалів справи протягом 2015-2016 років між позивачем (Замовник) та зазначеними підприємствами (Виконавці) було укладено ряд однотипних договорів, за умовами яких останні зобовʼязувались надати Замовнику послуги з приймання товарів (продукти харчування - сандвічі) у безпосереднього постачальника; упаковувати прийняті товари в окрему упаковку та фасувати їх; доставляти товари до місця призначення (на обʼєкт). По всім договорам місцем доставки товару зазначено: АДРЕСА_1.
Усі договори укладались без зазначення строків, послідовно, з інтервалом між датами укладання близько місяця, стосувались однотипних товарів та кожний з них виконувався, з огляду на надані позивачем документи, також протягом одного місяця.
На підтвердження наявності ділової мети при взаємовідносинах з вказаними вище контрагентами, позивач послався на те, що між ним (Виконавуць) та ТОВ "Фесіліті Менеджмент Україна" (Замовник) 08.10.2010 укладено договір, за умовами якого ОСОБА_2 зобовʼязався забезпечити Замовника готовими сандвічами.
Задовольнивши адміністративний позов суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що документи бухгалтерського обліку позивача (договори про надання послуг, акти здачі-прийняття робіт; акти приймання-передачі продуктів харчування, видаткові та податкові накладні, тощо) за своєю формою та змістом відповідають вимогам закону та підтверджують реальність виконання укладених між позивачем та його контрагентами угод.
Спірні правовідносини регламентувались положеннями Податкового Кодексу України, Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та нормативними актами, прийнятими на їх виконання, у відповідних редакціях.