У Х В А Л А
17 квітня 2019 року
м. Київ
Справа № 750/5785/18
Провадження № 14-182цс19
ВеликаПалата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Лященко Н. П.,
суддів Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Данішевської В. І., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Саприкіної І. В., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю.,
перевіривши наявність підстав для передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду справи за позовом ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Дельта Банк" Кадирова В. В., третя особа - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, про захист прав споживача, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на постанову Чернігівського апеляційного суду від 10 грудня 2018 року (судді: Губар В. С., Вінгаль В. М., Кузюра Л. В.),
ВСТАНОВИЛА:
У червні 2018 року ОСОБА_3 звернулася із позовом до Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Дельта Банк" Кадирова В. В.(далі - Уповноважена особа, ПАТ "Дельта Банк", та Фонд відповідно), третя особа - Фонд, про захист прав споживача.
Позовні вимоги мотивовано тим, що 21 січня 2015 року між ОСОБА_3 та ПАТ "Дельта Банк" був укладений договір банківського вкладу (депозиту) "Найкращий від Миколая" № 006-24504-210115, відповідно до умов якого банк залучив від ОСОБА_3 як вкладника кошти у сумі 190 тис. грн, зі строком повернення 20 липня 2015 року.
Умови договору банком виконувались шляхом нарахування та виплати відсотків, проте натепер основна частина вкладу не повернута ні банком, ні Фондом, враховуючи, що розпочато процедуру ліквідації банку.
ОСОБА_3 посилалася на те, що відповідач не визнає її вкладникомбанку і не визнає її права на вклад, оскільки зараховані на її депозитний рахунок кошти були перераховані з поточного рахунку іншої фізичної особи. Тому відповідач вважав, що укладення договору депозиту 21 січня 2015 року фактично є наданням пріоритету третій особі як основному вкладнику з метою отримання нею всією суми її вкладу шляхом дроблення на підставних вкладників. Тому, на думку відповідача, договір вкладу є нікчемним правочином.
Позивачка вказувала, що ні закон, ні договір депозиту не містили заборони на відкриття депозитного вкладу шляхом безготівкового перерахування коштів з поточного рахунку однієї фізичної особи резидента на рахунок іншої фізичної особи, що відкриті в одному банку. Умови договору банківського вкладу на момент його укладення були публічними та однаковими для всіх споживачів. Договір був укладений на оголошених банком умовах.
З урахуванням викладеного ОСОБА_3 просиласуд: визнати її вкладником банку за договором банківського вкладу № 006-24504-210115 від 21 січня 2015 року; визнати право власності на вклад; зобовʼязати Уповноважену особу подати до Фонду додаткову інформацію щодо неї як вкладника, яка має право на відшкодування коштів за вкладом в ПАТ "Дельта Банк" за рахунок Фонду за договором банківського вкладу (депозиту) № 006-24504-210115 від 21 січня 2015 року.
Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 19 вересня 2018 року позовні вимоги ОСОБА_3 задоволено, визнано її вкладником ПАТ "Дельта Банк" на підставі Договору банківського вкладу (депозиту) "Найкращий від Миколая" № 006-24504-210115від 21 січня 2015 року. Визнано за ОСОБА_3 право власності на вклад за Договором банківського вкладу (депозиту) "Найкращий від Миколая" від 21 січня 2015 року № 006-24504-210115. Зобовʼязано Уповноважену особу подати до Фонду додаткову інформацію щодо ОСОБА_3, як вкладника, яка має право на відшкодування коштів за вкладом в ПАТ "Дельта Банк" за рахунок коштів Фонду за договором банківського вкладу (депозиту) "Найкращий від Миколая" від 21 січня 2015 року № 006-24504-210115.
Рішення суд першої інстанції мотивовано тим, що укладений договір банківського вкладу є правомірним, його недійсність законом або судом не встановлена, у відповідача не було законних підстав відносити вказаний договір до категорії нікчемних правочинів та відмовляти позивачу у відшкодуванні депозитних коштів за цим договором за рахунок коштів третьої особи.
Постановою Чернігівського апеляційного суду від 10 грудня 2018 року апеляційну скаргу Уповноваженої особи задоволено частково, рішення суду першої інстанції скасовано, у задоволенні позову відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення апеляційного суду мотивовано тим, що договір банківського вкладу не може вважатися нікчемним, він є оспорюваним з огляду на його невизнання відповідачем. Оскільки цей договір є дійсним, то позивач вважається вкладником за цим договором. У звʼязку із цим відсутні підстави для ухвалення судом рішення про визнання ОСОБА_3 вкладником за цим договором та визнання її права власності на вклад. У звʼязку із цим апеляційний суд зробив висновок про відсутність підстав для задоволення позовних вимог в частині зобовʼязання Уповноваженої особи подати до Фонду додаткову інформацію щодо ОСОБА_3 як вкладника, який має право на відшкодування коштів за вкладом за рахунок коштів Фонду.
У січні 2019 року ОСОБА_3 подала касаційну скаргу на постанову Чернігівського апеляційного суду від 10 грудня 2018 року, в якій просить скасувати оскаржувану постанову у частині відмови в зобовʼязанні Уповноваженої особи подати до Фонду додаткову інформацію щодо неї, як вкладника, яка має право на відшкодування коштів за вкладом в ПАТ "Дельта Банк" за рахунок коштів Фонду за договором банківського вкладу від 21 січня 2015 року та ухвалити нове рішення, яким закрити провадження в справі щодо цих вимог. При цьому посилається на те, що судами неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що висновок апеляційного суду про відсутність підстав для задоволення позовних вимог в частині зобовʼязання Уповноваженої особи подати до Фонду додаткову інформацію щодо ОСОБА_3 як вкладника, який має право на відшкодування коштів за вкладом за рахунок коштів Фонду є помилковим. Вказує, що ця вимога про зобовʼязання Уповноважену особу вчинити певні дії не є похідною від вимог у приватноправовому спорі і повинна розглядатися у порядку адміністративного судочинства. Тому апеляційний суд мав закрити провадження у цій частині вимог на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України та розʼяснити право ОСОБА_3 на звернення із позовом у порядку адміністративного судочинства. Вказує, що рішення суду апеляційної інстанції не відповідає висновкам Великої Палати Верховного Суду, які викладено у постанові від 12 квітня 2018 року у справі № 820/11591/15 щодо правил юрисдикції в таких спорах.