Постанова
Іменем України
18 квітня 2019 року
м. Київ
справа № 654/837/17
провадження № 51-9315км18
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Марчука О.П.,
суддів Мазура М.В., Могильного О.П.,
за участю:
секретаря судового засідання Бражника М.В.,
прокурора Опанасюка О.В.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги прокурора та захисника Токаленко В.М. в інтересах засудженого ОСОБА_2 на вирок Голопристанського районного суду Херсонської області від 16 березня 2018 року й ухвалу Апеляційного суду Херсонської області від 12 липня 2018 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12017230150000315, за обвинуваченням
ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця с. Садове Голопристанського району Херсонської області, зареєстрованого у АДРЕСА_1, проживаючого у АДРЕСА_2, раніше неодноразово судимого, останній раз 07 липня 2011 року вироком Голопристанського районного суду Херсонської області за ч. 2 ст. 185, ч. 2 ст. 263, ст. 70 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 4 роки,
у вчиненні злочинів, передбачених ч. 1 ст. 121, ч. 1 ст. 263, ч. 1 ст. 263-1 КК України.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Голопристанського районного суду Херсонської області від 16 березня 2018 року ОСОБА_2 засуджено за ч. 1 ст. 121 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 6 років. Визнано ОСОБА_2 невинуватим у вчиненні злочинів, передбачених ч. 1 ст. 263 та ч. 1 ст. 263-1 КК України та виправдано за недоведеністю винуватості у вчиненні вказаних злочинів.
На підставі ч. 5 ст. 72 КК України ОСОБА_2 зараховано у строк відбування покарання період його попереднього увʼязнення з 18 лютого по 20 червня 2017 року включно з розрахунку один день попереднього увʼязнення за два дні позбавлення волі, а з 21 червня 2017 року до дня набрання даним вироком законної сили із розрахунку один день попереднього увʼязнення за один день позбавлення волі.
Згідно з вироком ОСОБА_2 визнано винним у тому, що він 17 лютого 2017 року, приблизно о 16:00, перебуваючи у приміщенні будинку АДРЕСА_2 будучи в стані алкогольного спʼяніння, в ході раптово виниклої сварки зі своєю співмешканкою - потерпілою ОСОБА_3, умисно, з метою заподіяння тілесних ушкоджень, наніс останній удар кухонним ножем в області грудної клітини, спричинивши їй тяжке тілесне ушкодження.
Ухвалою Апеляційного суду Херсонської області 12 липня 2018 року вирок місцевого суду залишено без зміни.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник ставить питання про скасування судових рішень у звʼязку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, істотним порушенням вимог кримінально-процесуального закону, невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та його особі через суворість. Стверджує про неправильну кваліфікацію дій засудженого та вважає, що його діяння за ч. 1 ст. 121 КК України слід кваліфікувати за ст. 128 КК України та застосувати до ОСОБА_2 положення ст. 75 КК України. Вказує про застосування до її підзахисного заходів психічного примусу з боку працівників міліції. Вважає, що судовий розгляд у суді першої інстанції проведений неповно та однобічно, висновки суду викладені в судовому рішенні не відповідають фактичним обставинам справи. На зазначені порушення нею було вказано і в апеляційній скарзі, проте апеляційний суд в порушення вимог ст. 419 КПК України, не надав оцінки всім доводам її скарги.
У касаційні скарзі прокурор просить змінити судові рішення у звʼязку з неправильним застосуванням законом України про кримінальну відповідальність в частині зарахування ОСОБА_2 строку попереднього увʼязнення на підставі ч. 5 ст. 72 КК України. Просить суд касаційної інстанції зарахувати засудженому один день попереднього увʼязнення за два дні позбавлення волі з 18 лютого 2017 року по день набрання вироком законної сили -12 липня 2018 року.
Позиції інших учасників судового провадження
Від учасників судового провадження заперечень на касаційні скарги не надходило.
У судовому засіданні прокурор підтримав подану скаргу та заперечував проти задоволення касаційної скарги захисника.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали кримінального провадження, наведені в касаційних скаргах доводи, колегія суддів дійшла висновку, що скарга прокурора - підлягає частковому задоволенню, а касаційна скарга захисника - не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви Суду
Згідно із ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Як встановлено частинами 1, 2 ст. 438 КПК України, підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є лише: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених у частині першій цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу. Можливості скасування судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій через невідповідність їх висновків фактичним обставинам кримінального провадження (ст. 411 КПК України) чинним законом не передбачено.
Зі змісту касаційної скарги захисника Токаленко В.М. вбачається, що захисник, крім іншого, посилається на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, визначення яких дано в статтях 409 та 410 КПК України, просить доказам у справі дати іншу оцінку, ніж її дали суди першої й апеляційної інстанцій, тоді як перевірку цих обставин до повноважень касаційного суду законом не віднесено.
Мотивуючи висновок про винуватість ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України, суд першої інстанції послався на докази, що зібрані у встановленому законом порядку, досліджені під час судового розгляду та оцінені судом відповідно до приписів ст. 94 КПК України.
Зокрема, свої висновки про винуватість ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення за викладених у вироку обставин, суд першої інстанції обґрунтував показаннями потерпілої ОСОБА_3 про обставини вчинення злочину, показаннями свідків ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, даними висновків судово-медичної експертизи № 18-гп від 20 березня 2017 року та № 19-18гп від 20 березня 2017 року, даними протоколів огляду місця події від 17 лютого 2017 року та проведення слідчого експерименту від 10 березня 2017 року та від 24 лютого 2017 року, а також іншими доказами, зміст яких детально відтворено у вироку.
Сукупність наведених у вироку доказів, переконливо свідчить про те, що ОСОБА_2 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 121 КК України.
Доводи захисника про відсутність умислу на заподіяння тяжких тілесних ушкоджень та вчинення злочину через необережність, належним чином перевірялися судами першої та апеляційної інстанцій, обґрунтовано визнані такими, що суперечать дослідженими у судовому засіданні доказам.
Так, обовʼязковою ознакою складу злочину, передбаченого ст. 121 КК України є наявність вини особи у формі прямого чи непрямого умислу на спричинення потерпілому тяжких тілесних ушкоджень. Тобто особа повинна передбачати суспільно небезпечні наслідки своїх дій і бажати їх настання (прямий умисел) або ж хоча і не бажати, але свідомо припускати настання цих наслідків (непрямий умисел). При цьому питання про умисел вирішується виходячи із сукупності всіх обставин вчиненого діяння, зокрема враховуючи спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, поведінку винного і потерпілого, що передувала події, їх стосунки.
Так, умисне заподіяння тяжкого тілесного ушкодження (ст. 121 КК України) з обʼєктивної сторони характеризується протиправним посяганням на здоровʼя іншої людини, шкідливими наслідками, що настали для здоровʼя потерпілого у вигляді спричинення тілесних ушкоджень, встановлення причинного звʼязку між зазначеним діянням та наслідками.
Кримінальна відповідальність за необережне тілесне ушкодження (стаття 128 КК України) настає за наявності таких самих елементів обʼєктивної сторони, як і складу злочину, передбаченого статтею 121 КК України, за умови, якщо були заподіяні тяжкі тілесні ушкодження, а за субʼєктивною стороною цей злочин проявляється в необережній формі вини у виді злочинної самовпевненості або злочинної недбалості.
Розмежування умисного заподіяння тяжких тілесних ушкоджень (частина перша статті 121 КК України) і необережного заподіяння тяжких тілесних ушкоджень (стаття 128 КК України) здійснюється як за обʼєктивною, так і субʼєктивною сторонами цих злочинів. Окрім того, при визначенні ступеня тяжкості заподіяних тілесних ушкоджень за способом вчинення діяння враховуються локалізація, характер, механізм утворення травм та ушкоджень, які можуть бути визнані тяжкими, в тому числі й небезпечними для життя в момент заподіяння, а зміст і характер інтелектуального та вольового критеріїв вини у зазначених злочинах з матеріальним складом обумовлюються усвідомленням особою характеру вчиненого злочинного діяння, передбаченням його негативних наслідків та ставленням до цих наслідків.
З встановлених як судом першої так і судом апеляційної інстанцій обставин справи вбачається, що ОСОБА_2 у ході сварки завдав потерпілій удар ножем, при цьому він стояв обличчям до неї і завдавав удар зверху вниз. За даними висновку судово-медичної експертизи у потерпілої виявлені тілесні ушкодження - сліпе проникаюче колото-різане поранення грудної клітини зліва у другому міжреберʼї, що супроводжувалося лівостороннім пневмотораксом (повітря в плевральній пазусі) і емфіземою грудної клітини зліва (наявність повітря у мʼяких тканинах), що підтверджується обʼєктивними медичними даними. Вказані тілесні ушкодження спричинені колото-ріжучим предметом, типу клинка ножа та відносяться до тяжких за критерієм небезпеки для життя.
За встановлених судом фактичних обставин дії ОСОБА_2 носили активний характер та останній раптово діяв щодо потерпілої.
Наведені обставини в сукупності з даними про локалізацію і характер утворення тілесних ушкоджень свідчать про те, що ОСОБА_2 умисно завдаючи удару ножем потерпілій, яка цього не очікувала і не спроможна була захищатися, розраховував на можливі наслідки, як поранення потерпілої, від чого її здоровʼю буде спричинена шкода, і хоча не бажав, але свідомо припускав такі наслідки. При чому тяжкість цих наслідків у його свідомості не була конкретизована, тобто ОСОБА_2 діяв з невизначеним і непрямим умислом. У такому випадку є всі підстави констатувати наявність непрямого умислу в діях ОСОБА_2 щодо спричинення потерпілій тяжкого тілесного ушкодження за якого особа хоча не бажає спричинити але свідомо припускає спричинення шкоди здоровʼю потерпілого, однак при цьому не конкретизує точними межами у своїй свідомості тяжкості цієї шкоди. У таких випадках, особа має відповідати за той результат (шкоду), який фактично було заподіяно, тобто умисне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень.