ПОСТАНОВА
Іменем України
10 квітня 2019 року
м. Київ
Справа № 822/190/18
Провадження № 11-1396апп18
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Саприкіної І. В.,
суддів Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду (у складі головуючого судді Граб Л. С., суддів Білої Л. М., Гонтарука В. М.) від 13 червня 2018 року у справі за позовом ОСОБА_3 до Міністерства юстиції України про скасування рішення та зобов?язання вчинити дії,
УСТАНОВИЛА:
У січні 2018 року ОСОБА_3 звернувся до Хмельницького окружного адміністративного суду з позовом до Міністерства юстиції України (далі - Мін?юст), у якому просив скасувати рішення Центральної комісії Мін?юсту від 21 серпня 2017 року № 4.17/9-2017 про відмову в переведенні засудженого до іншої установи виконання покарань, та зобов?язати відповідача переглянути оскаржуване рішення.
На обґрунтування позову ОСОБА_3 зазначив, що при розгляді його клопотання Мін?юст діяв з порушенням чинного законодавства України, а тому оскаржуване рішення протиправне та підлягає скасуванню.
Хмельницький окружний адміністративний суд рішенням від 06 березня 2018 року позов ОСОБА_3 задовольнив. Скасував рішення Центральної комісії Мін?юсту від 21 серпня 2017 року про відмову засудженому до довічного позбавлення волі ОСОБА_3 у переведенні із Замкової виправної колонії (№ 58) до Житомирської установи виконання покарань (№ 8) та зобов?язав Мін?юст повторно розглянути звернення ОСОБА_3 про переведення засудженого до іншої установи виконання покарань.
Вінницький апеляційний адміністративний суд постановою від 13 червня 2018 року скасував рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 06 березня 2018 року і закрив провадження у цій справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 238 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), оскільки справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
За позицією суду апеляційної інстанції вирішення питань щодо порядку виконання вироку у кримінальному провадженні не є публічно-правовим спором у розумінні КАС України, а тому цей спір підлягає розгляду за правилами, визначеними Кримінальним процесуальним кодексом України (далі - КПК України).
Не погодившись із судовим рішенням апеляційної інстанції, у липні 2018 року ОСОБА_3 звернувся до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просив скасувати постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 13 червня 2018 року та передати справу на новий апеляційний розгляд.
Обґрунтовуючи наведені в касаційній скарзі доводи, позивач зазначив, що предметом його позову є оскарження рішення суб?єкта владних повноважень, а тому такий спір має вирішуватися в порядку адміністративного судочинства.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 29 листопада 2018 року передав цю справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі ч. 6 ст. 346 КАС України, оскільки учасник справи оскаржує судові рішення з підстави порушення правил предметної юрисдикції.
Дослідивши наведені в касаційних скаргах доводи та перевіривши матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду встановила таке.
21 листопада 2014 року Печерський районний суд м. Києва постановив вирок, яким визнав ОСОБА_3 винним у вчиненні злочинів, передбачених п. 6, 13 ч. 2 ст. 115 та ч. 3 ст. 185 Кримінального кодексу України (далі - КК України) та призначив йому покарання у виді довічного позбавлення волі. Вирок вступив у законну силу 18 лютого 2015 року.
Відповідно до довідки по особовій справі позивач відбуває покарання у Замковій виправній колонії (№ 58).
20 липня 2017 року ОСОБА_3 звернувся до Мін?юсту з клопотанням про переведення його до іншої установи виконання покарань відповідно до ч. 1 ст. 93 Кримінально-виконавчого кодексу України (далі - КВК України) у звʼязку зі значною віддаленістю Замкової виправної колонії (№ 58), а саме м. Ізяслав, Хмельницької області, від місця його проживання до засудження, тобто м. Києва та неможливістю відвідування його за місцем відбування покарання родичами та друзями.
21 серпня 2017 року Центральна комісія Мін?юсту прийняла рішення
№ 4.17/9-2017, яким відмовила у переведенні засудженого до довічного позбавлення волі ОСОБА_3 із Замкової виправної колонії (№ 58) до Житомирської установи виконання покарань (№ 8) у зв?язку з відсутністю підстав, передбачених ч. 2 ст. 93 КВК України, та вільних місць для тримання такої категорії осіб, як засуджені до довічного позбавлення волі, у Житомирській установі виконання покарань (№ 8).
Вважаючи зазначене рішення Мін?юсту протиправним, ОСОБА_3 звернувся до суду з цим адміністративним позовом за захистом порушених, на його думку, прав та інтересів.
Дослідивши наведені в касаційній скарзі доводи про оскарження судового рішення апеляційної інстанції з підстав порушення правил предметної юрисдикції, перевіривши матеріали справи й заслухавши суддю-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення, Велика Палата Верховного Суду дійшла таких висновків.
За приписами ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є, зокрема, захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших субʼєктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Судовий захист є одним із найефективніших правових засобів захисту інтересів фізичних та юридичних осіб. Неправомірні рішення, дії чи бездіяльність субʼєкта владних повноважень, прийняті з порушенням прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, можуть бути оскаржені відповідно до ч. 2 ст. 55 Конституції України та ст. 5 КАС України в порядку адміністративного судочинства.