ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 квітня 2019 року
м. Київ
справа № 241/1877/15-к
провадження 51-2015км18
Колегія суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду у складі:
головуючої Григорʼєвої І. В.,
суддів Голубицького С. С., Стефанів Н. С.,
за участю:
секретаря судового засідання Зінорук В. В.,
засудженого ОСОБА_1 (у режимі відеоконференції),
захисника Юдіна М. О.,
прокурора Пономарьової М. С.,
розглянула в судовому засіданні касаційну скаргу захисника Юдіна М. О. в інтересах засудженого ОСОБА_1 на вирок Володарського районного суду Донецької області від 5 грудня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 16 березня 2017 року у кримінальному провадженні щодо
ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Електросталі Московської області РФ, жителя АДРЕСА_1
засудженого за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Короткий зміст оскаржених судових рішень та встановлені фактичні обставини
За вироком Володарського районного суду Донецької області від 5 грудня 2016 року, залишеним апеляційним судом без змін, ОСОБА_1 було засуджено за ч. 1 ст. 115 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років.
Відповідно до ч. 5 ст. 72 КК ОСОБА_1 зараховано у строк покарання попереднє увʼязнення з 28 травня 2015 року по 5 грудня 2016 року з розрахунку один день попереднього увʼязнення за два дні позбавлення волі.
Вирішено питання щодо процесуальних витрат та речових доказів у кримінальному провадженні.
Суд визнав ОСОБА_1 винуватим в умисному вбивстві, вчиненому за обставин, детально викладених у вироку.
Як установив суд, 24 липня 2014 року о 22:00 поблизу будівлі на території стадіону на вул. Мурзи, 1б/31а у смт Мангуш Першотравневого району Донецької області під час спільного вживання ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_1 алкогольних напоїв між двома останніми виникла сварка, що супроводжувалася бійкою. Впродовж бійки у ОСОБА_1 на ґрунті неприязні до свого батька ОСОБА_4 виник умисел на його вбивство. Діючи з цією метою, у ході боротьби ОСОБА_1, побоюючись, що не зможе здолати батька, попросив допомоги у ОСОБА_3, який не був обізнаний про злочинний намір засудженого. На прохання останнього, ОСОБА_3 завдав удару палицею ОСОБА_4, чим спричинив фізичного болю та відволік його увагу. Скориставшись цим, ОСОБА_1 продовжив застосовувати фізичну силу до батька, який у результаті насильства втратив рівновагу й упав на землю. Надалі ОСОБА_1, реалізуючи свій умисел на протиправне заподіяння смерті, забрав у ОСОБА_3 палицю і нею та ногами завдав не менше 12-ти ударів по голові та тулубу ОСОБА_4 Попри прохання ОСОБА_3 припинити такі дії ОСОБА_1 завдав уламком цеглини не менш 4-х ударів батькові у ділянку лівої скроні, а потім - ножем не менше 3-х ударів у шию. Таким чином він заподіяв ОСОБА_4 численних тілесних ушкоджень, у тому числі тяжких у вигляді відкритої черепно-мозкової травми з грубим розтрощенням речовини мозку, від яких потерпілий помер на місці події.
Вимоги касаційних скарг та узагальнені доводи осіб, які їх подали
У касаційній скарзі захисник Юдін М. О. просить скасувати на підставах, передбачених пунктами 1, 2 ч. 1 ст. 438 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК), згадані вирок та ухвалу і призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Заперечуючи законність оспорюваних рішень, захисник наводить доводи, суть яких зводиться до того, що місцевий суд неповно розглянув справу, не призначив повторної комплексної психолого-психіатричної експертизи і не зʼясував емоційного стану ОСОБА_1; не дав належної оцінки доказам, а тому необґрунтовано засудив останнього за ч. 1 ст. 115 КК. На думку захисника, засуджений міг перебувати у стані сильного душевного хвилювання, а отже в його діях, можливо, є ознаки злочину, передбаченого ст. 116 вказаного Кодексу. За твердженням захисника, суд порушив право ОСОБА_1 на захист, адже після постановлення вироку не розʼяснив порядку та строку оскарження цього рішення та інших процесуальних прав засудженого, як це передбачено ст. 376 КПК, а також не ознайомив його з матеріалами справи. Посилаючись на те, що суд апеляційної інстанції не усунув указаних порушень, здійснив провадження формально та не виконав приписів ч. 5 ст. 72 КК, захисник вважає незаконною постановлену ухвалу.
Учасникам кримінального провадження було належним чином повідомлено про дату, час та місце касаційного розгляду. Клопотань про його відкладення не надходило.
Позиції учасників судового провадження
У суді касаційної інстанції засуджений та його захисник підтримали касаційну скаргу; прокурор заперечив проти її задоволення.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, викладені в касаційній скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що подана скарга підлягає задоволенню частково на таких підставах.
Відповідно до ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції (далі - Суд) перевіряє правильність застосування місцевим та апеляційним судами норм права, правильність правової оцінки обставин і не уповноважений досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
У силу ст. 438 вказаного Кодексу при здійсненні касаційного провадження Суд не вправі скасувати оскаржені рішення через неповноту судового розгляду та невідповідність висновків, викладених у вироку, фактичним обставинам справи, а виходить з обставин, установлених судами нижчих інстанцій.
У касаційній скарзі, за її змістом, захисник заперечує повноту судового розгляду, правильність установлення фактичних обставин кримінального провадження, достовірність окремих доказів, тоді як їх перевірки в силу ст. 433 КПК до повноважень Суду законом не віднесено.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, висновок місцевого суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення зроблено з додержанням ст. 23 КПК на підставі обʼєктивного зʼясування всіх обставин, які підтверджено доказами, дослідженими та перевіреними під час судового розгляду й оціненими відповідно до ст. 94 цього Кодексу.
Виконуючи законодавчі приписи, суд першої інстанції допитав ОСОБА_1 і зʼясував його позицію щодо предʼявленого обвинувачення, відповідно до якої останній, не оспорюючи факту події злочину та її наслідків, стверджував, що заподіяв ОСОБА_4 тілесних ушкоджень, перебуваючи у стані сильного душевного хвилювання.
Дослідивши показання ОСОБА_1, суд належним чином обґрунтував своє рішення про винуватість засудженого у вчиненні суспільно небезпечного діяння проти життя та здоровʼя особи. Зокрема, такого висновку суд дійшов на підставі аналізу: показань допитаних у судовому засіданні потерпілої ОСОБА_5, свідків ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_3, ОСОБА_11, ОСОБА_12, експертів ОСОБА_13, ОСОБА_14; фактичних даних, що містяться у протоколах огляду місця події від 25 липня 2014 року та від 26 травня 2015 року, проведення слідчого експерименту від 25 та 27 травня 2015 року за участі свідка ОСОБА_3, проведення такої слідчої дії від 29 травня 2015 року за участю ОСОБА_1 у присутності захисника, а також на підставі розглянутих у ході судового слідства наявних у справі експертних досліджень, зокрема, судово-медичного від 25 липня 2014 року № 2603, криміналістичних від 30 червня 2015 року № 2603/65, від 3 серпня 2015 року № 2603/65/79, від 27 серпня 2015 року № 2603/65/79/97, від 2 вересня 2014 року № 395, від 6 серпня 2015 року № 724, імунологічного від 8 вересня 2014 року № 833, комплексного психолого-психіатричного від 11 червня 2015 року № 352, зміст яких докладно відображено у вироку.