Постанова
Іменем України
17 квітня 2019 року
м. Київ
справа № 367/4444/14-ц
провадження № 61-14489св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Стрільчука В. А. (суддя-доповідач),
суддів: Карпенко С. О., Кузнєцова В. О., Олійник А. С., Усика Г. І.,
учасники справи:
позивач - Публічне акціонерне товариство "Укрсоцбанк",
відповідачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" на постанову Апеляційного суду Київської області від 25 січня 2018 року у складі колегії суддів: Мельника Я. С., Волохова Л. А., Матвієнко Ю. О.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
У липні 2014 року Публічне акціонерне товариство "Укрсоцбанк" (далі - ПАТ "Укрсоцбанк") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості.В обґрунтування позовних вимог ПАТ "Укрсоцбанк" посилалося на те, що 31 липня 2007 року між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку "Укрсоцбанк" (далі - АКБСР "Укрсоцбанк"), правонаступником якого є ПАТ "Укрсоцбанк", та ОСОБА_1 було укладено договір про надання невідновлювальної кредитної лінії № 357 (далі - договір кредиту), за умовами якого позичальник отримав кредит у розмірі 85 800 доларів США зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 13,5 % річних на суму залишку заборгованості, з кінцевим терміном повернення до 30 липня 2017 року. Для забезпечення виконання зобовʼязань за договором кредиту 31 липня 2007 року між АКБСР "Укрсоцбанк"та ОСОБА_2 було укладено договір поруки № 27/П-162, за яким поручитель відповідає перед кредитором в солідарному порядку в тому ж обсязі, що і позичальник. ОСОБА_1 не виконував взятих на себе зобовʼязань, внаслідок чого станом на 22 квітня 2014 року в нього утворилася заборгованість за договором кредиту в розмірі 158 592,16 доларів США, що за курсом Національного банку України (далі - НБУ) еквівалентно 1 859 209,20 грн, з яких: заборгованість за кредитом - 84 237,08 доларів США, що еквівалентно 987 528,98 грн; за процентами за користування кредитом - 63 090,43 доларів США, що еквівалентно 739 622,37 грн; пеня за неповернення кредиту - 3 433,18 доларів США, що еквівалентно 40 247,86 грн; пеня за неповернення процентів - 7 831,47 доларів США, що еквівалентно 91 809,99 грн. Враховуючи наведене, ПАТ "Укрсоцбанк" просило стягнути солідарно з відповідачів на свою користь зазначену заборгованість та понесені судові витрати.
Заочним рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 08 жовтня 2014 року позов задоволено. Стягнено солідарно з ОСОБА_1, ОСОБА_2 на користь ПАТ "Укрсоцбанк" заборгованість за кредитним договором в загальному розмірі 1 859 209,20 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення місцевого суду мотивоване тим, що ПАТ "Укрсоцбанк" довело факт наявності заборгованості за кредитними зобовʼязаннями ОСОБА_1, а оскільки ОСОБА_2 є поручителем, то наявні правові підстави для стягнення заборгованості з відповідачів як солідарних боржників.
Постановою Апеляційного суду Київської області від 25 січня 2018 року апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задоволено частково. Заочне рішення Ірпінського міського суду Київської області від 08 жовтня 2014 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване неврахуванням місцевим судом того, що банк пропустив строк звернення до суду за захистом своїх порушених прав (позовну давність), оскільки, предʼявивши 11 листопада 2009 року вимоги відповідачам про повне дострокове погашення заборгованості за кредитом, сплату відсотків та пені, кредитор змінив строк виконання основного зобовʼязання і мав право предʼявити позов до поручителя протягом шести місяців, починаючи з 11 листопада 2009 року та протягом, встановленого законом трирічного строку - до позичальника. Однак з цим позовом банк звернувся після спливу позовної давності лише 16 липня 2014 року, що згідно з частиною четвертою статті 267 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) є підставою для відмови в задоволенні позову.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи.
У лютому 2018 року ПАТ "Укрсоцбанк" подало до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Апеляційного суду Київської області від 25 січня 2018 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати оскаржуване судове рішення і залишити в силі заочне рішення Ірпінського міського суду Київської області від 08 жовтня 2014 року.
Касаційна скарга ПАТ "Укрсоцбанк" мотивована безпідставністю висновків суду апеляційної інстанції про пропуск ним позовної давності, оскільки у кредитному договорі було зазначено строк його дії - до 30 липня 2017 року, тому позовна давність повинна обчислюватися з цього дня, а не з дати останнього погашення заборгованості відповідачем. Судом не враховано, що за умовами договору кредиту встановлено обовʼязок позичальника з повернення заборгованості окремими частинами, тому право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку здійснення кожного чергового платежу, і, відповідно, перебіг позовної давності за кожним черговим платежем починається з моменту порушення строку його погашення. Крім того, апеляційним судом безпідставно прийнято заяви про застосування наслідків пропущення позовної давності на стадії апеляційного розгляду, оскільки застосування цього строку можливе лише за заявою сторони, зробленою до ухвалення місцевим судом рішення.
У травні 2018 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 подали відзиви на касаційну скаргу, в яких просили відмовити в її задоволенні, а постанову апеляційного суду - залишити без змін, посилаючись на те, що це судове рішення є законним і обґрунтованим. Предʼявивши у листопаді 2009 року повідомлення-вимогу про дострокове погашення заборгованості за договором кредиту, банк змінив строк виконання основного зобовʼязання. З цим позовом банк звернувся до суду лише в липні 2014 року, тобто з попуском позовної давності до позичальника та пропуском встановленого законом шестимісячного строку для предʼявлення вимог до поручителя.
Рух справи в суді касаційної інстанції.
Ухвалою Верховного Суду від 11 квітня 2018 року відкрито касаційне провадження у цій справі.
02 травня 2018 року справа № 367/4444/14-ц надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 28 березня 2019 року справу призначено до судового розгляду.
Позиція Верховного Суду.
Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Частиною першою, третьою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обовʼязковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно зі статтями 263-265 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно зʼясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин. В мотивувальній частині рішення зазначаються фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини, чи були і ким порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси, за захистом яких мало місце звернення до суду.
Зазначеним вимогам оскаржуване судове рішення в повній мірі не відповідає.
Відповідно до статті 1049 ЦК України позичальник зобовʼязаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.
Згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обовʼязок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому.
Частиною першою статті 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобовʼязується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобовʼязується повернути кредит та сплатити проценти.
Апеляційним судом встановлено, що 31 липня 2007 року між АКБСР "Укрсоцбанк", правонаступником якого є ПАТ "Укрсоцбанк", та ОСОБА_1 було укладено договір кредиту, за умовами якого позичальник отримав кредит у розмірі 85 800 доларів США зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 13,5 % річних на суму залишку заборгованості, з кінцевим терміном повернення до 30 липня 2017 року.
Додатковою угодою від 02 липня 2009 року № 1 сторони домовилися про встановлення процентної ставки за користування кредитом на рівні 15 % річних та максимального ліміту заборгованості у розмірі 91 014,08 доларів США, внесли зміни у графік погашення заборгованості і погодили строк дії договору - до 30 липня 2022 року.
Згідно з частиною першою статті 546 ЦК України виконання зобовʼязання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
Відповідно до частини першої статті 553, частин першої та другої статті 554 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обовʼязку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобовʼязання боржником. У разі порушення боржником зобовʼязання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.
З метою належного виконання ОСОБА_1 взятих на себе зобовʼязань за договором кредиту 31 липня 2007 року між АКБСР "Укрсоцбанк" та ОСОБА_2 було укладено договір поруки № 27/П-162, за яким поручитель відповідає перед кредитором в солідарному порядку в тому ж обсязі, що і позичальник.
Згідно зі статтею 526 ЦК України зобовʼязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
ОСОБА_1 не виконував належним чином взятих на себе зобовʼязань, внаслідок чого, згідно з наданим банком розрахунком, станом на 22 квітня 2014 року в нього утворилася заборгованість за договором кредиту в розмірі 158 592,16 доларів США, що за курсом НБУ еквівалентно 1 859 209,20 грн, з яких: заборгованість за кредитом - 84 237,08 доларів США, що еквівалентно 987 528,98 грн; за процентами за користування кредитом - 63 090,43 доларів США, що еквівалентно 739 622,37 грн; пеня за неповернення кредиту - 3 433,18 доларів США, що еквівалентно 40 247,86 грн; пеня за неповернення процентів - 7 831,47 доларів США, що еквівалентно 91 809,99 грн
Відповідно до статті 611 ЦК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, у разі порушення зобовʼязання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобовʼязання внаслідок односторонньої відмови від зобовʼязання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобовʼязання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.
Якщо в зобовʼязанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін).
При цьому в законодавстві визначаються різні поняття: як "строк дії договору", так і "строк (термін) виконання зобовʼязання" (статті 530, 631 ЦК України).
Одним з видів порушення зобовʼязання є невиконання зобовʼязання в обумовлений сторонами строк.
Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Вона обчислюється за загальними правилами обчислення цивільно-правових строків. Позовна давність установлюється в законі з метою упорядкування цивільного обороту за допомогою стимулювання субʼєктів, права чи законні інтереси яких порушені, до реалізації права на їх позовний захист протягом установленого строку.
Згідно з частиною першою статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
За частиною четвертою статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.
Позовна давність відноситься до строків захисту цивільних прав. При цьому поняття "позовна" вказує на форму захисту шляхом предʼявлення позову, необхідною умовою реалізації якої є виникнення права на позов, що розглядається у двох аспектах процесуальному (право на предʼявлення позивачем позову і розгляд його судом) і матеріальному (право на задоволення позову, на отримання судового захисту).
Питання про обʼєкт дії позовної давності виникає через відмінності в розумінні категорії "право на позов у матеріальному сенсі" (право на захист) у контексті її співвідношення із субʼєктивним матеріальним цивільним правом як одним з елементів змісту цивільних правовідносин.
Набуття права на захист, для здійснення якого встановлено позовну давність, завжди повʼязане з порушенням субʼєктивного матеріального цивільного права.
Субʼєктивне матеріальне цивільне право і право на позов відносяться до різних видів матеріального права: перше регулятивне, друге охоронне.
Змістом права на позов є правомочність, що включає одну або декілька передбачених законом можливостей для припинення порушення, відновлення права або захисту права іншими способами, які можуть реалізовуватись тільки за допомогою звернення до суду.
Оскільки метою встановлення у законі позовної давності є забезпечення захисту порушеного субʼєктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу в межах певного періоду часу, тобто тимчасове обмеження отримати захист за допомогою звернення до суду, можна зробити висновок, що обʼєктом дії позовної давності є право на позовний захист (право на позов у матеріальному сенсі), що є самостійним правом (не ототожнюється із субʼєктивним матеріальним правом і реалізується в межах охоронних правовідносин), яким наділяється особа, право якої порушене.
Такий правовий висновок наведений Верховним Судом України в постанові від 11 жовтня 2017 року у справі № 6-1674цс17.
Відповідно до частин першої, третьої статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обовʼязку; після переривання перебіг позовної давності починається заново.
Правила переривання перебігу позовної давності застосовуються судом незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо в останніх є докази, що підтверджують факт такого переривання.
До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обовʼязку, можуть з урахуванням конкретних обставин справи належати, зокрема, часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій.
При цьому якщо виконання зобовʼязання передбачалося частинами або у вигляді періодичних платежів і боржник вчинив дії, що свідчать про визнання лише певної частини (чи періодичного платежу), то такі дії не можуть бути підставою для переривання перебігу позовної давності стосовно інших (невизнаних) частин платежу.
Вчинення боржником дій з виконання зобовʼязання вважається таким, що перериває перебіг позовної давності лише за умови, якщо такі дії здійснено самим боржником або за його згодою чи дорученням уповноваженою на це особою.
Не можуть вважатися добровільним погашенням боргу, що перериває перебіг позовної давності, будь-які дії кредитора, спрямовані на погашення заборгованості, зокрема списання коштів з рахунків боржника без волевиявлення останнього, або без його схвалення.
Такий правовий висновок наведений Верховним Судом України в постанові від 08 листопада 2017 року у справі № 6-2891цс16.
У справі, яка переглядається, встановлено, що згідно з умовами укладеного між банком і ОСОБА_1 договору кредиту (пункт 1.1.2 із змінами, внесеними додатковою угодою № 1) позичальник зобовʼязаний погашати заборгованість за кредитом щомісячно (починаючи з лютого 2008 року) до одинадцятого числа кожного місяця згідно з графіком.