Постанова
Іменем України
18 квітня 2019 року
м. Київ
справа № 210/2254/15-ц
провадження № 61-31346св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
Штелик С. П. (суддя-доповідач), Лесько А. О., Мартєва С. Ю.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_4,
представник позивача - ОСОБА_5,
відповідачі: ОСОБА_6, ОСОБА_7,
представник відповідача - ОСОБА_8,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 та її представника ОСОБА_5 на рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 09 литопада 2017 року у складі суддів: Зубакової В. П., Барильської А. П., Бондар Я. М.,
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2015 року ОСОБА_4 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_6, ОСОБА_7 про усунення від права на спадкування за законом.
Позов мотивовано тим, що ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_9, яка була її рідною матірʼю та бабою відповідачів. Після смерті ОСОБА_9 відкрилася спадщина на належне їй за життя нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1, про прийняття якої до державного нотаріуса звернулася вона, як спадкоємець першої черги за законом, та відповідачі, як спадкоємці за правом представлення після смерті їх матері ОСОБА_10, померлої ІНФОРМАЦІЯ_3, яка доводиться померлій рідною донькою.
Вказувала, що відповідачі підлягають усуненню від права спадкування після смерті своєї баби, оскільки за життя спадкодавця відповідачі ухилялися від надання допомоги ОСОБА_9, яка перебувала в безпорадному стані через похилий вік і тяжку хворобу та потребувала такої допомоги, оскільки у похилому віці стала страждати атеросклеротичним слабоумством, в тому числі внаслідок перенесених інсультів. До вересня 2006 року ОСОБА_9, проживала спільно з відповідачами та їхньою матірʼю - ОСОБА_10 у спірній квартирі, які отримували її пенсію, витрачаючи її на власні потреби. Користуючись безпорадним психічним станом спадкодавця, відповідачі двічі переоформлювали спірну квартиру на свою користь шляхом укладення договорів дарування, які у судовому порядку були визнані недійсними. отримували її пенсію, витрачаючи її на власні потреби.
У вересні 2006 року через недбале ставлення відповідачів та їх матері ОСОБА_10 до ОСОБА_9, постійні скарги сусідів, позивач забрала матір до себе та здійснювала догляд за нею.
З липня 2008 року на підставі рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 10 липня 2008 року ОСОБА_9 було визнано недієздатною та призначено позивача її опікуном. Весь цей час позивач постійно проживала разом з матірʼю та піклувалася про неї, проте коштів на лікування та догляд за ОСОБА_9 постійно не вистачало. Відповідачі не спілкувалися із ОСОБА_9, не надавали матеріальної та моральної допомоги, хоча остання хворіла і постійно перебувала на стаціонарному лікуванні, перенесла складні операції на очах та з 29 березня 2013 року їй було безстроково встановлено першу групу інвалідності загального захворювання з висновком про потребу постійного стороннього догляду. Рішенням Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 03 липня 2014 року у цивільній справі № 210/1751/14-ц відповідачів було визнано такими, що втратили право користування жилим приміщенням в квартирі АДРЕСА_1 та виселено із вказаної квартири без надання їм іншого жилого приміщення, проте рішення суду так і не було виконано у звʼязку зі смертю ОСОБА_9
Про відсутність жодних спроб з боку відповідачів піклуватися про ОСОБА_9 свідчить і той факт, що проживаючи в її квартирі, відповідачі тривалий час не сплачували комунальні платежі, внаслідок чого утворилась заборгованість. Крім того, рішенням Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 16 квітня 2014 року відмовлено ОСОБА_7 і ОСОБА_6 у задоволенні позову до ОСОБА_4 про надання можливості спілкуватися та піклуватися про ОСОБА_9 у вʼязку з його недоведеністю. Вважає, що відповідачі, ОСОБА_6, який досяг повноліття ІНФОРМАЦІЯ_4 та ОСОБА_7, який досяг повноліття ІНФОРМАЦІЯ_5, після смерті їх матері ОСОБА_10, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3, мали змогу проте свідомо ухилялися від обовʼязку з утримання ОСОБА_9, яка потребувала матеріальної допомоги та перебувала у безпорадному стані.
Посилаючись на викладені обставини просила суд усунути відповідачів ОСОБА_6 та ОСОБА_7 від права на спадкування за законом після смерті ОСОБА_9, померлої ІНФОРМАЦІЯ_2.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 30 травня 2017 року позов ОСОБА_4 задоволено. Усунуто ОСОБА_6 та ОСОБА_7 від права на спадкування після смерті ОСОБА_9, померлої ІНФОРМАЦІЯ_2. Стягнуто з ОСОБА_6 та ОСОБА_7 на користь ОСОБА_11 судовий збір у розмірі по 121 грн 80 коп. з кожного.
Рішення суду мотивовано тим, що відповідачі підлягають усуненню від права на спадкування за законом після смерті ОСОБА_9, оскільки вони свідомо за її життя, починаючи з 2006 року ухилялися від надання будь-якої допомоги спадкодавцеві, яка через похилий вік та тяжку хворобу була у безпорадному стані, була визнана недієздатною, про що відповідачі були достаменно обізнані. При цьому, відповідачі були повнолітніми та працездатними, тобто мали матеріальну можливість утримувати спадкодавця, проте свідомо ухилялися від надання допомоги ОСОБА_9, яка потребувала допомоги, що виразилося в їх умисній бездіяльності.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 09 листопада 2017 року рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 30 травня 2017 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у позові. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь представника ОСОБА_6 та ОСОБА_7 - ОСОБА_8, судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 535 грн 92 коп.
Рішення апеляційного суду мотивовано тим, що ОСОБА_4 не надала суду беззаперечних доказів потреби спадкодавця ОСОБА_9 у допомозі відповідачів ОСОБА_6 та ОСОБА_7 та їх умисного ухилення від надання такої допомоги, тому суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про обґрунтованість заявлених позовних вимог та наявність підстав для усунення спадкоємців ОСОБА_6 та ОСОБА_7 від права на спадкування після смерті померлої ОСОБА_9 Також суд врахував ту обставину, що мати відповідачів - ОСОБА_10, з якою вони проживали, також страждала на тяжке захворювання, що стало причиною її смерті ІНФОРМАЦІЯ_3, а позивач перешкоджала їм у спілкуванні з бабусею, що й стало підставою їх звернення у 2014 році до Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області з позовом до ОСОБА_4 про надання можливості спілкування та піклування про родича. Відповідачі підтвердили, що позивач ніколи не зверталася до них за отриманням допомоги для ОСОБА_9 й вони ніколи не відмовлялися від надання такої допомоги у разі потреби.
АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Доводи касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у грудні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_4 та її представник ОСОБА_5 просять скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про те, що позивач не зверталась за допомогою до відповідачів щодо надання допомоги спадкодавцеві, оскільки обовʼязок утримання спадкодавця виникає у спадкоємців незалежно від звернення спадкодавця по допомогу, а ухилення особи від надання допомоги спадкодавцеві повʼязане з винною поведінкою особи, яка усвідомлювала свій обовʼязок, мала можливість його виконувати, але не вчиняла необхідних дій. Крім того, апеляційний суд не спростував висновки суду першої інстанції, які зроблені на підставі належним чином оцінених доказів, зокрема щодо факту умисного ухилення відповідачів від надання допомоги спадкодавцю. Дані обставини підтверджуються судовими рішеннями, згідно яких вбачається існування багаторічних судових спорів між спадкодавцем та відповідачами, які не визнавали право ОСОБА_9 на належне їй житло, що також свідчить про неприязне ставлення до бабусі. Також апеляційний суд не надав належної оцінки доказам, які свідчать про існування у спадкодавця потреби у матеріальній допомозі, яку позивач, як опікун, була неспроможна надати. Також хибним є висновок суду про те, що позивач перешкоджала відповідачам у спілкуванні з бабусею, оскільки судовим рішенням встановлено, що відповідачі не намагалися надати ОСОБА_9 матеріальної допомоги та не приходили до неї. Отже, відповідачами не надано до суду належних доказів на спростування обґрунтованих висновків суду першої інстанції, а та обставина, що мати відповідачів страждала на тяжке захворювання не має правового значення для вирішення справи.
Крім того, заявники не погоджуються із сумою судового збору, стягнутого судом апеляційної інстанції за подання апеляційної скарги.
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
29 травня 2018 року справу передано до Верховного Суду.
Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої й апеляційної інстанцій
Згідно частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обовʼязковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає.