Постанова
Іменем України
17 квітня 2019 року
м. Київ
справа № 519/654/17
провадження № 61-47740св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Антоненко Н. О., Журавель В. І., Коротуна В. М., Крата В. І. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Южного міського суду Одеської області від 17 травня 2018 року у складі судді: Барановської З. І., та постанову апеляційного суду Одеської області від 25 жовтня 2018 року у складі колегії суддів: Кононенко Н. А., Гірняк Л. А., Сегеди С. М.,
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4про стягнення заборгованості.
Позовні вимоги мотивовані тим, що 15 липня 2011 року ОСОБА_1 надав у борг ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 9 000,00 доларів США з зобовʼязанням повернути за першою вимогою з виплатою 3% від суми боргу щомісячно. В звʼязку з невиконанням відповідачами вищевказаних зобовʼязань, станом на 17 січня 2017 року у відповідачів утворилась заборгованість перед позивачем, яка складає: 9 000,00 доларів США основного боргу, 17 820,00 доларів США - заборгованість по відсотках за договором позики, а всього 26 820,00 доларів США, що згідно з офіційним курсом валют, встановленим НБУ станом на 17 січня 2017 року складає 743 450,00 грн. Указану заборгованість та судовий збір позивач просив стягнути на свою користь із відповідачів у солідарному порядку.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Южного міського суду Одеської області від 17 травня 2018 року, залишеним без змін постановою апеляційного суду Одеської області від 25 жовтня 2018 року, позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення коштів задоволено частково. Стягнуто солідарно з ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 суму заборгованості за договором позики від 15 липня 2011 року в розмірі 9 000 доларів США, що в еквіваленті станом на 17 травня 2018 року складає 235 873,53 грн, заборгованість по відсоткам в розмірі 17 820 доларів США, що в еквіваленті станом на 17 травня 2018 року складає 467 029,59 грн. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Стягнуто в рівних частках з ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 судовий збір в розмірі 7 434,50 грн.
Рішення судів першої та апеляційної інстанції мотивовані тим, що між 15 липня 2011 року ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 була написана та передана ОСОБА_1 розписка про отримання від ОСОБА_1 9 000 доларів США із зобовʼязанням повернути за першою вимогою з виплатою трьох відсотків від суми боргу щомісячно, оригінал якої міститься в матеріалах цивільної справи. З вимогою про повернення повної суми боргу позивач звернувся до відповідача ОСОБА_4 28 липня 2014 року, до відповідача ОСОБА_2 - 26 серпня 2014 року, до відповідача ОСОБА_3 - 01 вересня 2014 року, що підтверджується самою розпискою в якій зазначено про відстрочку виконання зобовʼязання по цій розписці. Вимога відповідачів відстрочити виконання зобовʼязання за договором позики свідчить про неповернення повної суми боргу відповідачами. У звʼязку з невиконанням ОСОБА_2 ОСОБА_3, ОСОБА_4 договору позики виникла заборгованість, що підлягає стягненню на користь позивача. Стягуючи суму боргу за офіційним курсом долара НБУ станом на день ухвалення рішення суду (17 травня 2018 року) суди керувався частиною другою статті 533 ЦК України.
Стосовно заяви про застосування позовної давності, суд зазначив, що вона не підлягає задоволенню, оскільки позивач звернувся до відповідачів ОСОБА_2 ОСОБА_3 26 серпня 2014 року та 01 вересня 2014 року з вимогою про повернення коштів, а позов надійшов до суду 25 серпня 2017 року. Відповідач ОСОБА_4 заяву про застосування позовної давності не заявляв.
При відмові у задоволенні вимог позивача про солідарне стягнення судового збору з відповідачів, суди вважали, що судовий збір не підлягає солідарному стягненню, а має стягуватися в рівних частках, оскільки солідарне стягнення суми судових витрат законом не передбачено.
Аргументи учасників справи
У листопаді 2018 року ОСОБА_2 подала касаційну скаргу на рішення Южного міського суду Одеської області від 17 травня 2018 року та постанову апеляційного суду Одеської області від 25 жовтня 2018 року, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
Касаційна скарга мотивована тим, що судом було необґрунтовано відмовлено у застосуванні позовної давності. Дата надходження позовної заяви до суду у рішенні вказана неправильно. Позивач, пропустивши позовну давності, при поданні позовної заяви, вказав зазначив у ній не реальну дату подання, а дату "заднім числом" - 17 січня 2017 року. Позивач, надаючи пояснення у судовому засіданні, особисто наголосив, що у звʼязку із тим, що відповідачі порушили свої зобовʼязання вже наступного місяця після надання їм коштів (складання розписки), тобто 15 серпня 2011 року, він вже тоді почав вимагати від них повернення коштів. Таким чином, позивач підтвердив факт, що він достовірно знав про порушення свого права ще з серпня 2011 року і саме з цього періоду починається перебіг позовної давності. Позов подано лише у 2017 році, тобто через шість років з моменту порушення прав позивача та виникнення права вимоги. Відповідач по справі ОСОБА_4 у поясненнях зазначав, що особисто отримав у позивача кошти у розмірі 72 000,00 гривень (що на той час в еквіваленті складало 9 000,00 доларів США) та що у період з 15 липня 2011 року по 15 липня 2014 року повернув позивачу 7 000,00 доларів США. Позивач ухилявся від засвідчення у письмовій формі залишку по боргу.
Короткий зміст ухвал суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 13 грудня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі.
Ухвалою Верховного Суду від 28 березня 2019 року справа призначена до судового розгляду.
Позиція Верховного Суду
Колегія суддів частково приймає аргументи, які викладені в касаційній скарзі, з таких мотивів.
У статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Порушення права повʼязане з позбавленням його субʼєкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.
Згідно статті 16 ЦК України способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема примусове виконання обовʼязку в натурі.
Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобовʼязується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Тлумачення статей 1046 та 1047 ЦК України свідчить, що по своїй суті розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видає боржник (позичальник) кредитору (позикодавцю) за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.
Такий же висновок зроблений Верховним Судом України у постанові від 11 листопада 2015 року у справі № 6-1967цс15 та постанові від 18 січня 2017 року в справі № 6-2789цс16.
Тлумачення частини другої статті 1047 ЦК України дозволяє зробити висновок, що розписка не є формою договору, а може лише підтверджувати укладення договору позики. По своїй суті розписка позичальника є тільки замінником письмової форми договору позики, оскільки вона підписується тільки позичальником.
У частині першій статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Суди встановили, що 15 липня 2011 року ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 була написана та передана ОСОБА_1 розписка про отримання від ОСОБА_1 9 000,00 доларів США із зобовʼязанням повернути за першою вимогою з виплатою трьох відсотків від суми боргу щомісячно.
Суди на підставі розписки від 15 липня 2011 року, де зазначено відповідачами про відстрочку виконання зобовʼязання по розписці, встановили, що звимогою про повернення повної суми боргу позивач звернувся до відповідача ОСОБА_4 - 28 липня 2014 року, до відповідача ОСОБА_2 - 26 серпня 2014 року, до відповідача ОСОБА_3 - 01 вересня 2014 року.
Сума заборгованості за договором позики від 15 липня 2011 року становить 9 000,00 доларів США, відсотки 17 820,00 доларів США, а загальна сума заборгованості становить 26 820,00 доларів США.
Встановивши, що розписка від 15 липня 2011 року підтверджує не лише укладення договору позики, а й отримання ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 грошових коштів із зобовʼязанням повернути їх, порушення відповідачами умов договору позики і не повернення отриманої грошової суми, суди зробили правильний висновок про задоволення позову.
Аргумент касаційної скарги про те, що кошти отримувалися лише відповідачем ОСОБА_4 у гривнях спростовуються змістом розписки від 15 липня 2011 року, згідно якої саме відповідачами отримано позику в доларах США.
Колегія суддів відхиляє аргумент касаційної скарги про те, що позивачем пропущено позовну давність з таких підстав.
Згідно зі статтею 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Відповідно до абзацу другого частини пʼятої статті 261 ЦК України за зобовʼязаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право предʼявити вимогу про виконання зобовʼязання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.