ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
08 квітня 2019 року
м. Київ
Справа № 910/14693/17
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Катеринчук Л.Й. - головуючий, Пєсков В.Г., Погребняк В.Я.
учасники справи:
позивач - Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Уніка"
відповідач - Приватне акціонерне товариство "Українська пожежно-страхова компанія"
розглянув в порядку письмового провадження касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Українська пожежно-страхова компанія"
на постанову Північного апеляційного господарського суду
від 13.12.2018
у складі колегії суддів: Сулім В.В. (головуючий), Коротун О.М., Чорногуз М.Г.
та на рішення Господарського суду міста Києва
від 04.09.2018
у складі судді Картавцевої Ю.В.
у справі №910/14693/17
за позовом Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Уніка"
до Приватного акціонерного товариства "Українська пожежно-страхова компанія"
про стягнення 99 000, 01 грн.
ПРОЦЕДУРА КАСАЦІЙНОГО ПРОВАДЖЕННЯ У ВЕРХОВНОМУ СУДІ
1. 10.01.2019 поштовим відправленням Приватне акціонерне товариство "Українська пожежно-страхова компанія" звернулося безпосередньо до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Північного апеляційного господарського суду від 13.12.2018 та рішення Господарського суду міста Києва від 04.09.2018 у справі №910/14693/17 в порядку статей 286-289 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) та клопотало про поновлення строку на касаційне оскарження.
2. Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи №910/14693/17 визначено колегію суддів Верховного Суду у складі: головуючий суддя - Катеринчук Л.Й., суддя - Пєсков В.Г., суддя - Погребняк В.Я., що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.01.2019.
3. Ухвалою від 04.02.2019 Верховний Суд поновив Приватному акціонерному товариству "Українська пожежно-страхова компанія" строк на касаційне оскарження, відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою Приватного акціонерного товариства "Українська пожежно-страхова компанія" та вирішив здійснити перегляд постанови Північного апеляційного господарського суду від 13.12.2018 та рішення Господарського суду міста Києва від 04.09.2018 у справі №910/14693/17 в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
4. Від Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Уніка" (далі - ПрАТ "СК "Уніка", позивач) надійшов відзив на касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Українська пожежно-страхова компанія" (далі - ПрАТ "Українська пожежно-страхова компанія ", скаржник, відповідач).
ПРОВАДЖЕННЯ У СУДАХ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
Короткий зміст позовних вимог
5. Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Уніка" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства "Українська пожежно-страхова компанія" про стягнення 99 000, 01 грн.
5.1. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що до позивача, як страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором добровільного комплексного страхування на транспорті №016257/4610/0000004 від 26.08.2016 перейшло право вимоги, яке страхувальник має до особи, відповідальної за завдані збитки в результаті дорожньо-транспортної пригоди. Позивач зазначив, що цивільно-правова відповідальність винуватця ДТП застрахована у відповідача за полісом обовʼязкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АК/0490253 та на підставі статті 27 Закону України "Про страхування", статті 993 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) просив стягнути з відповідача страхове відшкодування на суму 99 000, 01 грн.
Короткий зміст рішення першої інстанції
6. Рішенням Господарського суду міста Києва від 13.09.2017 у справі №910/14693/17, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 07.11.2017, позов задоволено.
6.1. Постановою Верховного Суду від 11.05.2018 касаційну скаргу ПрАТ "Українська пожежно-страхова компанія" задоволено частково, постанову Київського апеляційного господарського суду від 07.11.2017 та рішення Господарського суду міста Києва від 13.09.2017 у справі №910/14693/17 скасовано, справу №910/14693/17 направлено на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.
6.2. Постанова Верховного Суду мотивована тим, що судами попередніх інстанцій не надано оцінки запереченням відповідача та не досліджено обставин щодо правомірності володіння ОСОБА_1 забезпеченим транспортним засобом, яким він керував під час скоєння ДТП, з урахуванням положень частини 4 статті 380 Митного кодексу України (далі - МК України). Водночас, відповідно до положень Закону №1961-IV від 01.07.2004 та частини 4 статті 397 ЦК України, застрахованою є відповідальність страхувальника та інших осіб, які правомірно володіють забезпеченим транспортним засобом. Володіння транспортним засобом вважається правомірним, якщо його неправомірність не випливає із закону чи не встановлена у рішенні суду. Відтак, Верховний Суд дійшов висновку, що для вирішення питання, чи є особа, яка керувала під час скоєння ДТП забезпеченим транспортним засобом, особою, відповідальність якої застрахована відповідно до норм Закону №1961-IV від 01.07.2004 та умов договору про обовʼязкове страхування цивільно-правової відповідальності, судам слід дослідити обставини правомірності володіння такою особою даним транспортним засобом. При цьому, судами попередніх інстанцій зазначеного враховано не було, а отже, висновки судів першої та апеляційної інстанцій не ґрунтувались на повному і всебічному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи, встановлення яких є необхідним для правильного вирішення спору.
7. Рішенням від 04.09.2018 Господарський суд міста Києва позов задовольнив, стягнув з ПрАТ "Українська пожежно-страхова компанія" на користь ПрАТ "СК "УНІКА" грошові кошти на суму 99 000, 01 грн., судовий збір за подання позову на суму 1 600 грн.
7.1. Місцевим судом встановлено, що 26.08.2016 між позивачем та ОСОБА_8 укладено договір страхування наземного транспорту "КАСКО" №016257/4610/0000004, обʼєктом якого визначено транспортний засіб "Пежо" (д. р. н. НОМЕР_1), а 15.02.2016 у місті Одеса відбулося зіткнення зазначеного автомобіля "Пежо" та автомобіля "БМВ" (р. н. НОМЕР_2), яким керував водій ОСОБА_1. При цьому, судами встановлено, що відповідно до умов договору страхування, позивач на підставі страхового акта здійснив 25.05.2017 виплату страхового відшкодування на суму 117 203, 62 грн. (вартість ремонту зменшена на розмір франшизи) на рахунок ТОВ "Адис-Мотор" в місті Одеса, що підтверджується платіжним дорученням №021277 від 25.05.2017. Крім того, постановою Приморського районного суду міста Одеси від 04.05.2017 у справі №522/6981/17 встановлено, що дорожньо-транспортна пригода відбулась внаслідок порушення водієм ОСОБА_1 пункту 16.11 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №1306 від 10.10.2001, останнього визнано винним у скоєнні правопорушення та притягнуто до адміністративної відповідальності на підставі статті 124 КУпАП України. Також, судами встановлено, що цивільно-правова відповідальність за шкоду, заподіяну майну третіх осіб внаслідок експлуатації транспортного засобу "БМВ" (р. н. НОМЕР_2), будь-якою особою, яка експлуатує його на законних підставах, відповідно до полісу обовʼязкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АК/0490253, застрахована відповідачем.
7.2. Місцевий суд, з посиланням на частину 1 статті 16 Закону України "Про страхування", частину 2 статті 512, статтю 514, частину 1 статті 1166, частину 2 статті 1187 ЦК України, статтю 5, частину 1 статті 22 Закону України "Про обовʼязкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", зазначив, що у звʼязку з виплатою страхового відшкодування страхувальнику за Договором добровільного страхування, позивач набув право вимоги до особи, відповідальної за заподіяний збиток, оскільки відповідно до статті 993 ЦК України та статті 27 Закону України "Про страхування", до страховика, який виплатив страхове відшкодування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завданий збиток. Тому, суд першої інстанції дійшов висновку, що до позивача в межах фактичних витрат та суми страхового відшкодування перейшло право вимоги, яке страхувальник мав до особи, відповідальної за заподіяний збиток. При цьому, місцевий суд, з посиланням на статті 526, 610, 629 ЦК України, зазначив, що відповідач є відповідальною особою за завдані збитки власнику автомобіля "Пежо", державний номер НОМЕР_1 відповідно до положень Закону України "Про обовʼязкове страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів" в межах, передбачених договором обовʼязкового страхування цивільної відповідальності (поліс №АК/0490253), а до позивача як страховика, який виплатив страхове відшкодування за Договором, перейшло право вимоги, яке потерпіла особа мала до ОСОБА_1 як особи, відповідальної за завдані збитки. Крім того, передбачений полісом №АК/0490253 ліміт відповідальності за шкоду в розмірі 100 000 грн., франшиза в розмірі 999, 99 грн., розмір виплаченого позивачем страхового відшкодування - 117 203, 62 грн., то вимога позивача щодо стягнення з відповідача суми 99 000, 01 грн. підлягає задоволенню повністю.
7.3. Судом встановлено, що відповідно до листа Міжрегіональної митниці Державної фіскальної служби від 07.08.2017 №153/10/30-70-20-01-16, транспортний засіб "БМВ 316" (р. н. НОМЕР_2) ввезений на митну територію України у митному режимі "Тимчасове ввезення" на строк до одного року з метою особистого користування мешканцем Польщі ОСОБА_2. При цьому, страхувальником за полісом №АК/0490253 є ОСОБА_10 Дослідивши умови укладення договору страхування на веб-сайті відповідача, місцевий суд зазначив, що укладаючи договір обовʼязкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів - поліс №АК/0490253 з умовами щодо відповідного страхового платежу, що повинен здійснити страхувальник, який є особою, відмінною від тієї, яка тимчасово ввезла автомобіль на територію України з метою використання в особистих цілях, повинен був усвідомлювати ризик тих наслідків, які можуть випливати за наслідками укладення такого договору в контексті принципів цивільного законодавства щодо обовʼязковості виконання зобовʼязання сторонами. Тому, місцевий суд дійшов висновку, що відповідач не вправі посилатись на обставини відмінності особи, що ввезла автомобіль на територію України для виключно власного використання, як підставу зазначати про те, що водій автомобіля "БМВ", реєстраційний номер НОМЕР_2, який керував автомобілем у момент ДТП, не є особою, відповідальність якої застрахована згідно з полісом №АК/0490253. Крім того, суд зазначив, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (статті 204 ЦК України), однак, суду не надано доказів визнання договору обовʼязкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (поліс №АК/0490253) недійсним.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
8. Постановою від 13.12.2018 Північний апеляційний господарський суд апеляційну скаргу ПрАТ "Українська пожежно-страхова компанія" залишив без задоволення, рішення Господарського суду міста Києва від 04.09.2018 залишив без змін.
8.1. Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що відповідач, укладаючи договір обовʼязкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів - поліс №АК/0490253 з умовами щодо відповідного страхового платежу, що повинен здійснити страхувальник, який є особою, відмінною від тієї, яка тимчасово ввезла автомобіль на територію України з метою використання в особистих цілях, повинен був усвідомлювати ризик тих наслідків, які можуть випливати за наслідками укладення такого договору в контексті принципів цивільного законодавства щодо обовʼязковості виконання зобовʼязання сторонами. Тому посилання скаржника на частину 4 статті 380 МК України з обґрунтуванням незаконного володіння (управління) транспортним засобом апеляційний суд визнав необґрунтованими, так як скаржник належними та допустимими, в розумінні статей 73, 76-79 ГПК України, доказами не довів, що громадянин, який управляв відповідним транспортним засобом, робив це без належного дозволу користувача права на тимчасове ввезення.
8.2. Крім того, апеляційний суд зазначив, що зібрані в ході розгляду справи докази (зокрема, постанова Приморського районного суду міста Одеси від 04.05.2017 у справі №522/6981/17, довідка про ДТП тощо) також не дають можливості зробити висновок про неправомірність керування транспортним засобом. При цьому, апеляційний суд прийняв до уваги те, що договір обовʼязкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (поліс №АК/0490253) недійсним не визнавався.
8.3. Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про те, що відповідач є відповідальною особою за завдані збитки власнику автомобіля "Пежо", відповідно до положень Закону України "Про обовʼязкове страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів" в межах, передбачених договором обовʼязкового страхування цивільної відповідальності (поліс №АК/0490253), а до позивача як страховика, який виплатив страхове відшкодування за Договором, перейшло право вимоги, яке потерпіла особа мала до ОСОБА_1 як особи, відповідальної за завдані збитки. З урахуванням умов передбаченого договором обовʼязкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (поліс №АК/0490253) ліміту відповідальності за шкоду, апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про задоволення позовних вимог в повному обсязі. При цьому, апеляційний суд зазначив, що скаржник не надав суду доказів, які б спростовували висновки суду першої інстанції, викладені в оскаржуваному рішенні.
УЗАГАЛЬНЕНІ ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ В КАСАЦІЙНОМУ СУДІ
Доводи скаржника (відповідач у справі)
9. Скаржник доводив, що місцевий та апеляційний суди не застосували положення пункту 1.4. та пункту 1.7. статті 1, статті 6 Закону України "Про обовʼязкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", які визначають умови, за наявності яких подія визнається страховим випадком, та статті 380 МК України, якою закріплено обмеження щодо використання в Україні тимчасово ввезених транспортних засобів. При цьому, скаржник аргументував, що з урахуванням фактичних обставин справи та зазначених норм, водій ОСОБА_1 на момент ДТП не був законним володільцем та користувачем транспортного засобу, відтак, не є особою, відповідальність якої застрахована відповідно до полісу №АК/0490253.
Доводи інших учасників справи
10. У відзиві ПрАТ "СК "Уніка", з посиланням на статті 395, 396, 1187 ЦК України, зазначено, що ОСОБА_1 керував транспортним засобом на достатній правовій підставі та був законним володільцем автомобіля "БМВ" (р. н. НОМЕР_2). Крім того, у відзиві зазначено, що положення частини 4 статті 380 МК України стосуються мешканця Польщі - ОСОБА_2, який ввіз автомобіль на митну територію України у митному режимі "Тимчасове ввезення". При цьому, зазначена особа не є учасником ДТП, стороною, зазначеною в страховому полісі. Також, відповідачем не надано доказів притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1. Разом з тим, позивач зазначив, що подав усі наявні в нього докази, що підтверджують факт завдання шкоди водієм ОСОБА_1, як законним володільцем та правомірним користувачем спірного транспортного засобу на момент ДТП за участі транспортного засобу, а також докази того, що відповідач є особою, яка відповідно до Закону має зобовʼязання щодо відшкодування шкоди, завданої забезпеченим транспортним засобом.
НОРМИ ПРАВА, ЩО ПІДЛЯГАЮТЬ ЗАСТОСУВАННЮ
Пункт 1.4. статті 1 - особи, відповідальність яких застрахована, - страхувальник та інші особи, які правомірно володіють забезпеченим транспортним засобом. Володіння забезпеченим транспортним засобом вважається правомірним, якщо інше не встановлено законом або рішенням суду.
Пункт 1.5. статті 1 - наземні транспортні засоби (далі - транспортні засоби) - це пристрої, призначені для перевезення людей та/або вантажу, а також встановленого на ньому спеціального обладнання чи механізмів, які підлягають державній реєстрації та обліку у територіальних органах Міністерства внутрішніх справ України та/або допущені до дорожнього руху, а також ввезені на митну територію України для тимчасового користування, зареєстровані в інших країнах.
Пункт 1.6. статті 1 - власники транспортних засобів - юридичні та фізичні особи, які відповідно до законів України є власниками або законними володільцями (користувачами) наземних транспортних засобів на підставі права власності, права господарського відання, оперативного управління, на основі договору оренди або правомірно експлуатують транспортний засіб на інших законних підставах.
Пункт 1.7. статті 1 - забезпечений транспортний засіб - транспортний засіб, зазначений у чинному договорі обовʼязкового страхування цивільно-правової відповідальності, за умови його експлуатації особами, відповідальність яких застрахована;