П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 квітня 2019 року
м. Київ
справа № 633/21/18
провадження № 61-48149 св 18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Сімоненко В.М. (суддя-доповідач), Лесько А. О., Мартєва С. Ю.,
учасники справи:
заявник (стягувач)- ОСОБА_4,
боржник- ОСОБА_5,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4, подану її представником ОСОБА_6,на ухвалу Печенізького районного суду Харківської області від 19 червня 2018 року в складі головуючого судді Тимченко А. М. та постанову Харківського апеляційного суду від 6 листопада 2018 року вскладі колегії суддів: Сащенко І. С., Овсяннікової А. І., Коваленко І. П.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст вимог
У січні 2018 року до Печенізького районного суду Харківської області надійшло клопотання ОСОБА_4 про визнання та надання дозволу на примусове виконання та території України рішення Наманганського міжрайонного суду по цивільним справам Республіки Узбекістан від 21 лютого 2012 року в частині стягнення аліментів з ОСОБА_5, який працює на підприємстві "FIPROFILE (вулиця Незалежності, 3, смт. Печеніги, Харківська область).
На обґрунтування клопотання посилалися, зокрема, на підстави положення частини другої статті 194 Сімейного кодексу України відповідно до яких, з боржника підлягає стягненню 1/4 частина від всіх його реальних доходів, отриманих на території України, за вирахуванням вже сплачених сум, які боржник сплачував в розмірі 1\4 частини від умовного середнього заробітку особи по Узбекістану для безробітних осіб.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Ухвалою Печенізького районного суду Харківської області від 19 червня 2018 року, залишеною без змін постановою Харківського апеляційного суду від 6 листопада 2018 року, в задоволенні клопотання про визнання та надання дозволу на примусове виконання та території України рішення Наманганського міжрайонного суду по цивільним справам Республіки Узбекістан від 21 лютого 2012 року відмовлено.
Відмовляючи в задоволенні клопотання, суди виходили з того, що ОСОБА_4 звернулась до суду з клопотанням про визнання та надання дозволу на примусове виконання та території України рішення Намаганського міжрайонного суду лише у січні 2018 року - через два роки після досягненням дитиною повноліття та закриття виконавчого провадження з примусового виконання рішення суду щодо стягнення аліментів, тобто з пропуском строку предʼявлення рішення іноземного суду до примусового виконання. Крім того, рішення іноземного суду виконано в повному обсязі, будь-якої заборгованості за ОСОБА_5 не обліковується, своїх розрахунків заборгованості заявницею та її представниками до суду не надано.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
Не погоджуючись із цими судовими рішеннями, представниця ОСОБА_4 -ОСОБА_6 подала касаційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу Печенізького районного суду Харківської області від 19 червня 2018 року та постанову Харківського апеляційного суду від 6 листопада 2018 року й ухвалити нове рішення, яким повністю задовольнити клопотання про надання дозволу на виконання рішення іноземного суду на території України.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суд неповно дослідив обставини справи, не надав їм належної правової оцінки та дійшов помилкових висновків при вирішенні спору. Зокрема суд не врахував положень частини другої статті 194 СК України, відповідно до якої якщо аліменти не стягувались у звʼязку з перебуванням боржника за кордоном, вони мають бути сплачені за весь минулий час.
Доводи інших учасників справи.
ОСОБА_5 подав відзив на касаційну скаргу, в якому заперечує проти її задоволення, посилаючись на те, що він не ухилявся від сплати аліментів на утримання сина, протягом 14 років щомісячно їх сплачував до досягнення сином повноліття. На даний час заборгованість за аліментами відсутня.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Під час розгляду справи суди установили, що рішенням Намаганського міжрайонного суду від 21 лютого 2002 року з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_7 починаючи з 20 лютого 2002 року було стягнуто аліменти на утримання сина ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1 у розмірі 1/4 частини із щомісячного доходу до досягнення ним повноліття.
Це рішення з 21 лютого 2002 року до 18 січня 2016 року перебувало на виконанні в Намаганському міському відділі бюро примусових виконань.
Відповідно до довідки Намаганського міжрайонного суду з цивільних справ від 22 березня 2017 року № 3401 з 01 лютого 2004 року до 01 квітня 2008 року з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_7 стягувались аліменти в розмірі 1/4 частини від щомісячних доходів з місця роботи ОСОБА_5 - СП "Амантайтау Глодфилде".
З 01 квітня 2008 року до 01 січня 2016 рік стягнення аліментів в розмірі 1/4 частини доходів здійснювалось виходячи із середньомісячної заробітної плати в Республіці Узбекистан, як з безробітного.
З 2 листопада 2016 року ОСОБА_5 займає посаду керівника ПрАТ "Фінпрофіль".
Рішенням судового виконавця Намаганського міського відділу судових виконавців від 18 січня 2016 року виконавча справа № 31109 про стягнення аліментів з боржника ОСОБА_5 була закінчена у звʼязку з досягненням дитиною повноліття та скасовано всі заборони, що були застосовані до боржника за даними виконавчими документами.
Станом на 1 січня 2016 року за ОСОБА_5 заборгованість зі сплати аліментів відповідно до виконавчого листа Намаганського міжрайонного суду з цивільних справ від 21 лютого 2002 року відсутня.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, заперечення на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.