1. Правова система ipLex360
  2. Судові прецеденти
  3. Постанова суду



Постанова

Іменем України

27 березня 2019 року

місто Київ

справа № 569/13983/16-ц

провадження № 61-30238св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Стрільчука В. А.,

суддів: Кузнєцова В. О., Олійник А. С., Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Ступак О. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_2,

відповідачі: Публічне акціонерне товариство "БМ Банк", ОСОБА_3,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "БМ Банк" на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 10 лютого 2017 року у складі судді Кучиної Н. Г. та ухвалу Апеляційного суду Рівненської області від 03 травня 2017 року у складі колегії суддів: Ковальчук Н. М., Гордійчук С. О., Шеремет А. М.,

ВСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Стислий виклад позиції позивача

ОСОБА_2 у жовтні 2016 року звернулась до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства "БМ Банк" (далі - ПАТ "БМ Банк", банк), ОСОБА_3 про визнання припиненою поруки за договором від 12 лютого 2008 року № 10/2/120208/3, укладеним між Товариством з обмеженою відповідальністю "БМ Банк" (далі - ТОВ "БМ Банк"), правонаступником якого є ПАТ "БМ Банк", та ОСОБА_4 (ОСОБА_2.), ОСОБА_3

Позивач обґрунтовувала заявлені вимоги тим, що 12 лютого 2008 року між ТОВ "БМ Банк" та ОСОБА_3 укладений кредитний договір № 10/2/120208, за умовами якого банк надав ОСОБА_3 кредит в розмірі 170 000, 00 дол. США на придбання нерухомості зі строком повернення 11 лютого 2033 року зі сплатою відсотків у розмірі 13 % річних. На забезпечення виконання зобовʼязань ОСОБА_3 за кредитним договором 12 лютого 2008 року між ТОВ "БМ Банк", ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладений договір поруки № 10/2/120208/3.

29 січня 2014 року банк надіслав ОСОБА_3 повідомлення про наявність у неї заборгованості за простроченими платежами за кредитом у розмірі 4 486, 10 дол. США з вимогою негайно, протягом 5 днів з моменту отримання повідомлення, погасити заборгованість. У подальшому 18 червня 2014 року банк надіслав ОСОБА_3 вимогу про те, що, починаючи з 30 квітня 2014 року, вона порушує умови кредитного договору та вимагав погасити заборгованість у розмірі 2 680, 53 дол. США. Проте банк не предʼявив у судовому порядку вимогу до поручителя про виконання ним зобовʼязання за договором поруки в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобовʼязанням. Таким чином, позивач вважає, що її порука за договором від 12 лютого 2008 року № 10/2/120208/3 є припиненою згідно з приписами частини четвертої статті 559 ЦК України (в редакції Закону України від 14 червня 2016 року № 1414-VIII, далі - ЦК України).

Також позивач посилалася на те, що з 05 листопада 2008 року банк в односторонньому порядку здійснив підвищення відсоткової ставки за кредитом з 13 % річних до 14 % річних, про що надіслав ОСОБА_3 відповідне повідомлення, внаслідок чого збільшився обсяг відповідальності ОСОБА_2 як поручителя, а тому на підставі частини першої статті 559 ЦК України просила визнати поруку такою, що припинена, оскільки збільшився обсяг відповідальності поручителя без її згоди.

Стислий виклад заперечень відповідача

ПАТ "БМ Банк" позов ОСОБА_2 не визнало, просило суд у задоволенні позову відмовити, зазначаючи, що повідомлення банку від 29 січня 2014 року та від 18 червня 2014 року про наявність у ОСОБА_3 заборгованості за простроченими платежами та наявності заборгованості не можна вважати фактом настання строку виконання основного зобовʼязання, оскільки у зазначених листах йшла мова лише про необхідність сплати простроченої заборгованості за кредитом. Повідомлення про дострокове припинення зобовʼязань, як і вимога про необхідність виплати всієї суми боргу, відсутнє. В частині підстави припинення поруки у звʼязку зі збільшенням відсоткової ставки, то додатковий договір про зміну відсоткової ставки був укладений 05 листопада 2008 року, а 15 жовтня 2012 року рішенням Рівненського міського суду Рівненської області у справі № 1715/16346/12 визнано дії банку щодо підвищення відсоткової ставки неправомірними. Таким чином, відсоткова ставка залишилась на рівні, визначеному у кредитному договорі.

Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 10 лютого 2017 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Рівненської області від 03 травня 2017 року, позов ОСОБА_2 задоволено. Судом визнано припиненим договір поруки № 10/2/120208/3 від 12 лютого 2008 року, укладений між ТОВ "БМ Банк" та ОСОБА_4, ОСОБА_3 Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Судами першої та апеляційної інстанцій зроблено висновок, що суд першої інстанції виходив із наявності правоприпиняючого факту - підвищення відсоткової ставки за кредитом з 13 % до 14 % (збільшення обсягу основного зобовʼязання), що відбулося 05 листопада 2008 року без згоди поручителя, у звʼязку з чим, відповідно до положень частини першої статті 559 ЦК України, порука припиняється. Суди також врахували, що банком не предʼявлено до позивача як до поручителя вимогу про виконання зобовʼязання за договором поруки в межах строку її дії, у звʼязку з чим порука є припиненою на підставі частини четвертої статті 559 ЦК України.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у травні 2017 року засобами поштового звʼязку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ПАТ "БМ Банк" просило скасувати рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 10 лютого 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Рівненської області від 03 травня 2017 року, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга обґрунтовувалась неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права під час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій. Заявник заперечує зміну строку виконання основного зобовʼязання, зазначає, що повідомлення про дострокове припинення зобовʼязань та вимоги про сплату всієї суми заборгованості відсутні, а тому судами неправильно застосовано частину четверту статті 559 ЦК України. Щодо застосування судами правил частини першої статті 559 ЦК України заявник зазначає, що дії банку стосовно зміни 05 листопада 2008 року відсоткової ставки за кредитним договором визнані неправомірними рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 15 жовтня 2012 року у справі № 1715/16346/12, а тому відсоткова ставка залишилась у розмірі, визначеному у кредитному договорі.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДАХ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 03 липня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України (в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що набрав чинності 15 грудня 2017 року, далі - ЦПК України) судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу ХІІІ "Перехідні положення" ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Справу разом із матеріалами касаційного провадження передано до Верховного Суду у травні 2018 року.

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Під час визначення меж розгляду справи судом касаційної інстанції застосовані положення статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 213 ЦПК України (в редакції Закону України від 18 березня 2004 року № 1618-IV, далі - ЦПК України 2004 року), згідно з якими рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно зʼясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд перевірив правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.

Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 12 лютого 2008 року між банком та ОСОБА_3 укладений кредитний договір № 10/2/120208, за умовами якого банк надав ОСОБА_3 кредит у розмірі 170 000, 00 дол. США під 13 % річних з цільовим призначенням на придбання нерухомості на вторинному ринку.

З метою забезпечення виконання кредитного зобовʼязання 12 лютого 2008 року між банком, як кредитором, та ОСОБА_4 (у подальшому у звʼязку з одруженням змінено прізвище на ОСОБА_2), як поручителем, та ОСОБА_3, як боржником, укладений договір поруки № 10/2/120208/3, за умовами якого поручитель зобовʼязується перед кредитором відповідати за зобовʼязаннями боржника, що випливають з кредитного договору від 12 лютого 2008 року № 10/2/120208.

05 листопада 2008 року здійснено підвищення відсоткової ставки за кредитом з 13 % річних до 14 % річних, про що банк надіслав ОСОБА_3 відповідне повідомлення.

Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 12 жовтня 2012 року у справі № 1715/16346/12 визнано неправомірними дії ПАТ "БМ Банк" щодо підвищення відсоткової ставки за кредитним договором від 12 лютого 2008 року № 10/2/102208, укладеним між ТОВ "БМ Банк" та ОСОБА_3, з 13 % річних до 14 % річних. Зобовʼязано ПАТ "БМ Банк" здійснити перерахунок відсотків за кредитним договором від 12 лютого 2008 року №10/2/102208, укладеним між ТОВ "БМ Банк" та ОСОБА_3, виходячи з відсоткової ставки у розмірі 13 % річних, починаючи з листопада 2008 року.

29 січня 2014 року листом № 30-35/14 банк надіслав ОСОБА_3 повідомлення про наявність у неї заборгованості за простроченими платежами за кредитом у розмірі 4 486, 10 дол. США з вимогою негайно, протягом 5 днів з моменту отримання повідомлення, погасити прострочену заборгованість та попередив про направлення вимоги про дострокове погашення заборгованості у разі її невиконання.

18 червня 2014 року банк листом № 30-35/411 надіслав боржнику ОСОБА_3 вимогу про погашення суми заборгованості за кредитним договором в сумі 2 680, 53 дол. США у звʼязку з порушенням умов кредитного договору з 30 квітня 2014 року та попередив про здійснення звернення стягнення на предмет застави у разі невиконання цієї вимоги у тридцятиденний строк.

Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі

Під час оцінки застосування судами норм матеріального права до спірних правовідносин Верховний Суд застосовує їх системний аналіз.

Відповідно до змісту статті 526 ЦК України зобовʼязання повинно виконуватись належним чином згідно з умовами договору й вимогами ЦК України. За статтею 610 ЦК України порушенням зобовʼязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовʼязання (неналежне виконання). Згідно з пунктами 3 та 4 частини першої статті 611 ЦК України у разі порушення зобовʼязання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки, відшкодування збитків.

Згідно з частиною першою статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобовʼязання. Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обовʼязковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобовʼязується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобовʼязується повернути кредит та сплатити проценти.

Одним із видів порушення зобовʼязання є прострочення виконання зобовʼязання в обумовлений сторонами строк. Правові наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено у статті 1050 ЦК України. Якщо договором встановлений обовʼязок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обовʼязку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобовʼязання боржником.

Згідно з частинами першою та другою статті 554 ЦК України у разі порушення боржником зобовʼязання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Відповідно до пункту 5 договору поруки поручитель відповідає за зобовʼязаннями боржника в повному обсязі, зокрема, за повернення кредиту, сплату процентів за користування ним, комісії, сплату неустойки, а також за відшкодування збитків, завданих кредитору невиконанням або неналежним виконанням боржником умов кредитного договору.

Згідно з пунктами 11, 12 договору поруки всі зміни та доповнення до цього договору вносяться в письмовій формі шляхом укладення додаткових угод, підписаних уповноваженими представниками сторін. Цей договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами та діє до повного виконання зобовʼязань за кредитним договором боржником та поручителем.


................
Перейти до повного тексту