Постанова
Іменем України
18 квітня 2019 року
м. Київ
справа № 200/16441/14-ц
провадження № 61-14864св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Кузнєцова В. О.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_4,
відповідач - Управління житлового господарства Дніпропетровської міської ради,
третя особа - Перша дніпропетровська державна нотаріальна контора,
особа, яка не брала участі у справі в суді першої інстанції, - ОСОБА_5,
провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою представника ОСОБА_4 - ОСОБА_6 на рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 22 березня 2017 рокуу складі колегії суддів: Варенко О. П., Городничої В. С., Лаченкової О. В.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
У вересні 2014 року ОСОБА_4звернулася до суду з позовом до Управління житлового господарства Дніпропетровської міської ради (далі - Управління житлового господарства), третя особа - Перша дніпропетровська державна нотаріальна контора (далі - Перша дніпропетровська ДНК), про визнання незаконним розпорядження органу приватизації та визнання недійсним свідоцтва про право власності на житло, посилаючись на те, що на підставі розпорядження органу приватизації - Управління житлового господарства від 16 серпня 2006 року № 1/321-06 її батьку - ОСОБА_7, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 року, було видане свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_1. Спадкоємцем за законом першої черги, крім неї, є дружина померлого - ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_2 року вона звернулася до Першої дніпропетровської ДНК із заявою про прийняття спадщини після смерті батька. 08 червня 2013 року державним нотаріусом було видано ОСОБА_5, а 21 серпня 2013 року їй - свідоцтва про право на спадщину за законом по 1/2 частині вказаного житлового приміщення. Оскільки вона як повнолітній член сімʼї, яка постійно мешкала у квартирі, не давала своєї згоди на її приватизацію, то Управління житлового господарства не мало права видати свідоцтво про право власності на житло на імʼя спадкодавця. Враховуючи викладене, ОСОБА_4 просила: визнати поважними причини пропуску позовної давності; визнати незаконним розпорядження Управління житлового господарства від 16 серпня 2006 року № 1/321-06; визнати недійсним свідоцтво про право власності на житло, видане ОСОБА_7 на підставі вказаного розпорядження.
Рішенням Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська від 21 травня 2015 року у складі судді Циганкова В. О. позов задоволено. Визнано незаконним розпорядження Управління житлового господарства від 16 серпня 2006 року № 1/321-06. Визнано недійсним свідоцтво про право власності на житло - квартиру АДРЕСА_1, видане 16 серпня 2006 року Управлінням житлового господарства на імʼя ОСОБА_7
Додатковим рішенням Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська від 28 жовтня 2016 року вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Рішення місцевого суду мотивоване тим, що на час приватизації ОСОБА_7 квартири його дочка ОСОБА_4як повнолітній член сімʼї наймача мала невикористане та нічим не обумовлене право на приватизацію 6,59 кв. м спірного житла. Подана позивачем заява до Управління житлового господарства не може вважатися її згодою на передачу квартири у приватну власність свого батька.
Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 22 березня 2017 року апеляційну скаргу особи, яка не брала участі у справі в суді першої інстанції, ОСОБА_5 задоволено частково. Рішення Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська від 21 травня 2015 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким в задоволенні позову відмовлено.
Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що позивач була обізнана про намір її батька оформити право власності на квартиру та добровільно відмовилася від участі у приватизації житла, про що свідчить подана неюдо Управління житлового господарства заява від 17 липня 2006 року. Отже, відповідач не порушив будь-яких прав ОСОБА_4Тому суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність підстав для задоволення позову, та, крім цього, не залучив до участі у справі ОСОБА_5, яка є власником 1/2 частини спірного майна.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги.
У квітні 2017 року представник ОСОБА_4 - ОСОБА_6 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справкасаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 22 березня 2017 року, а рішення Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська від 21 травня 2015 року залишити в силі.
Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд дав неправильну правову оцінку доказам у справі та не врахував, що ОСОБА_4не використала у повному обсязі свого права на приватизацію державного житлового фонду з розрахунку санітарної норми у 21 кв. м площі на наймача і кожного члена його сімʼї та додатково 10 кв. м на сімʼю, тому мала право на участь у приватизації спірної квартири. Подана позивачем заява до Управління житлового господарства не може вважатися її згодою на передачу житла у приватну власність свого батька. Рішенням місцевого суду не були порушені права, свободи чи інтереси ОСОБА_5, яка не брала участі у справі в суді першої інстанції. Приватизація загальної площі в кількох квартирах (будинках) державного житлового фонду в межах встановленої санітарної норми та номінальної вартості житлового чека не є повторною.
Рух справи в суді касаційної інстанції.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 квітня 2017 року відкрито касаційне провадження у цій справі.
Статтею 388 Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
26 березня 2018 року справу № 200/16441/14-ц Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ передано до Верховного Суду.
Позиція Верховного Суду.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Судами встановлено, що на підставі розпорядження органу приватизації - Управління житлового господарства від 16 серпня 2006 року № 1/321-06 батьку позивача - ОСОБА_7 було видане свідоцтво про право власності на житло - квартиру АДРЕСА_1.
17 липня 2006 року, тобто до винесення вказаного розпорядження, позивач подала до Управління житлового господарства заяву, в якій зазначила, що вона вже використала своє право на безоплатну приватизацію житла за адресою: АДРЕСА_2, а тому в приватизації квартири АДРЕСА_1, в якій проживає, участі не приймає та претензій з цього питання ні до кого не має.
Згідно зі статтями 1216, 1218 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) спадкуванням є перехід прав та обовʼязків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права і обовʼязки, що належали спадкодавцю на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Статтями 1217, 1223 ЦК України передбачено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу (спадкоємці за законом першої-пʼятої черг). Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.
Відповідно до статті 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.
ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_7 помер.
Спадкоємцями померлого ОСОБА_7 є його дочка ОСОБА_4 та дружина ОСОБА_5 (мачуха позивача), які прийняли спадщину в установленому законом порядку.
ІНФОРМАЦІЯ_2 року ОСОБА_4 звернулася до Першої дніпропетровської ДНК із заявою про прийняття всієї спадщини після смерті батька.