Постанова
Іменем України
15 квітня 2019 року
м. Київ
справа № 459/2735/17
провадження № 61-1822св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Синельникова Є. В., Хопти С. Ф.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_4,
відповідачі: публічне акціонерне товариство "УкрСиббанк", товариство з обмеженою відповідальністю "Кей-Колект",
третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ЧернокурОлена Михайлівна,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Деснянського районного суду м. Києва у складі судді Скрипки О. І. від 26 липня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду у складі колегії суддів: Іванченка М. М., Желепи О. В., Музичко С. Г. від 06 грудня
2018 року,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2017 року ОСОБА_4 звернулася до суду із позовом до публічного акціонерного товариства "УкрСиббанк" (далі - ПАТ "УкрСиббанк", банк), товариства з обмеженою відповідальністю "Кей-Колект" (далі - ТОВ "Кей-Колект"), третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Чернокур О. М., про визнання частково недійсним договору факторингу, вилучення з державного реєстру заборон відчуження обʼєктів нерухомого майна запис про заборону нерухомого майна.
Позов мотивовано тим, що 24 жовтня 2007 року між нею та акціонерним комерційним інноваційним банком "УкрСиббанк" (далі - АКІБ "Укрсиббанк"), правонаступником якого є ПАТ "УкрСиббанк", був укладений договір споживчого кредиту, за умовами якого їй було надано в кредит у розмірі 57 000 доларів США. Цього ж дня, на забезпечення виконанням зобовʼязань за кредитним договором, між нею та банком був укладений договір іпотеки, згідно з умовами якого вона передала в іпотеку банку належну їй на праві власності квартиру АДРЕСА_1.
13 лютого 2012 року між ПАТ "УкрСиббанк" та ТОВ "Кей-Колект" був укладений договір факторингу та договір відступлення права вимоги, відповідно до умов яких банк передав право вимоги за зобовʼязаннями, в тому числі й за укладеними з нею кредитним та іпотечним договорами.
Посилаючись на те, що укладений між банком та ТОВ "Кей-Колект" договір факторингу не відповідає вимогам Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг", а також Конвенції УНІДРУА про міжнародний факторинг від 28 травня 1988 року (дата набрання чинності для України - 01 липня 2007 року), ОСОБА_4 просила суд визнати цей договір недійсним у частині передання права вимоги за кредитним та іпотечним договорами
від 24 жовтня 2007 року.
Короткий зміст оскаржуваних судових рішень
Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 26 липня 2018 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 06 грудня 2018 року, у задоволенні позову ОСОБА_4відмовлено.
Судові рішення мотивовані тим, що оспорюваний договір відповідає як вимогам цивільного законодавства України, так і нормам міжнародного права.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи
У касаційній скарзі, поданій у січні 2019 року, ОСОБА_4 просить скасувати судові рішення із ухваленням нового рішення про задоволення позову, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що оспорюваний договір факторингу суперечить вимогам законодавства, чинного на момент його укладення, зокрема, пункту 1 розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 03 квітня 2009 року № 231, оскільки фінансові операції з набуття відступленого права грошової вимоги, у тому числі права вимоги, яке виникне у майбутньому, до боржників-фізичних осіб не відносилися до фінансової послуги факторингу. Крім того, договір факторингу суперечить Конвенції УНІДРУА про міжнародний факторинг від 28 травня 1988 року.
Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 31 січня 2019 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
24 жовтня 2007 року між ОСОБА_4 та АКІБ "Укрсиббанк", правонаступником якого є ПАТ "УкрСиббанк", був укладений договір споживчого кредиту, за умовами якого позивачу було надано кредитні кошти у розмірі 57 000 доларів США. Цього ж дня, на забезпечення виконанням зобовʼязань за кредитним договором, між ОСОБА_4 та банком був укладений договір іпотеки, згідно з умовами якого позивач передала в іпотеку банку належну їй на праві власності квартиру АДРЕСА_1.
Відповідно до договору факторингу від 13 лютого 2012 року
ПАТ "УкрСиббанк" відступило свої права за зобовʼязаннями позивача за кредитним договором від 24 жовтня 2007 року ТОВ "Кей-Колект".
Одночасно з відступленням права вимоги за основним зобовʼязання до
ТОВ "Кей-Колект" перейшло право вимоги, у тому числі і за іпотечним договором від 24 жовтня 2007 року, укладеними між ОСОБА_4.та банком.
Позиція Верховного Суду
Касаційна скарга задоволенню не підлягає.
Статтею 203 ЦК України визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину; а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, пʼятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Відповідно до частини першої статті 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобовʼязується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобовʼязується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Відмежування вказаного договору від інших подібних договорів, зокрема договору відступлення права вимоги (цесії), визначає необхідність застосування спеціальних вимог законодавства, у тому числі відносно осіб, які можуть виступати фактором.
Разом з тим розділ І книги пʼятої ЦК України регулює загальні положення про зобовʼязання, зокрема положення щодо сторін у зобовʼязанні.
Так, відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобовʼязанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовʼязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовʼязку.
Сторонами у зобовʼязанні є боржник і кредитор (частина перша статті
Законодавством також передбачені порядок та підстави заміни сторони (боржника чи кредитора) у зобовʼязанні.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобовʼязанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
У частині першій статті 516 ЦК України зазначено, що заміна кредитора у зобовʼязанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відступлення права вимоги за суттю означає договірну передачу зобовʼязальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором.