Постанова
Іменем України
03 квітня 2019 року
м. Київ
справа № 368/923/17
провадження № 61-15014св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Стрільчука В. А.,
суддів: Кузнєцова В. О. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Погрібного С. О., Усика Г. І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_4,
відповідач - Публічне акціонерне товариство "Банк Фінанси та Кредит",
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на постанову Апеляційного суду Київської області від 06 лютого 2018 року у складі колегії суддів: Іванової І. В., Сліпченка О. І., Гуля В. В.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2017 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства "Банк Фінанси та Кредит" (далі - ПАТ "Банк Фінанси та Кредит") про визнання іпотеки припиненою, зняття заборони відчуження нерухомого майна та вилучення з реєстру запису про обтяження нерухомого майна у звʼязку з іпотекою.
На обґрунтування позовних вимог зазначала, що за кредитним договором від 18 липня 2007 року отримала від Товариства з обмеженою відповідальністю "Банк Фінанси та Кредит" (далі - ТОВ "Банк Фінанси та Кредит"), правонаступником якого є ПАТ "Банк Фінанси та Кредит", кредитні кошти в розмірі 91 тис. грн зі сплатою 13,8 % річних строком до 17 вересня 2021 року, у забезпечення якого між сторонами було укладено договір іпотеки, предметом якого є квартира АДРЕСА_1.
У звʼязку з порушенням умов кредитного договору та наявну заборгованість, ПАТ "БанкФінанси та Кредит" у травні 2015 року звернулося до суду з позовом до боржника та поручителя про стягнення заборгованості за кредитним договором, який рішенням Кагарлицького районного суду Київської області від 24 травня 2016 року задоволено частково, стягнуто солідарно з відповідачів на користь банку заборгованість за кредитним договором в загальному розмірі 90 196,66 грн.
Посилаючись на те, що на виконання вказаного рішення суду сплатила на користь відповідача 06 червня 2016 року - 46 000 грн, а 06 вересня 2016 року - 44 196,66 грн й таким чином виконала основне зобовʼязання за кредитним договором в повному обсязі, ОСОБА_4 просила визнати іпотеку, якою було забезпечено це зобовʼязання припиненою, зняти заборону відчуження нерухомого майна та вилучити з реєстру запису про обтяження нерухомого майна у звʼязку з іпотекою.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Кагарлицького районного суду Київської області від 31 жовтня 2017 року у складі головуючого-судді Іванюти Т. Є. позов задоволено. Визнано припиненою іпотеку за договором № 09-07/ИП/21 від 18 липня 2007 року, вилучено з державного реєстру іпотек запис про іпотеку та єдиного реєстру заборон відчуження обʼєктів нерухомості майна - запис про заборону відчуження іпотечного майна.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що іпотека має похідний характер від основного зобовʼязання та є дійсною до його припинення. Оскільки забезпечені іпотекою зобовʼязання за кредитним договором є виконаними в повному обсязі, іпотека є припиненою.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Апеляційного суду Київської області від 06 лютого 2018 року апеляційну скаргу ПАТ "Банк Фінанси та Кредит" задоволено, рішення Кагарлицького районного суду Київської області від 31 жовтня 2017 року скасовано, у задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено.
Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції, керувався тим, що позивачем неналежним чином були виконані зобовʼязання перед відповідачем, оскільки на виконання рішення суду заборгованість за кредитним договором станом на 05 травня 2015 року сплачена позивачем 06 червня 2016 року та 06 вересня 2016 року. За таких обставин висновок суду першої інстанції про припинення зобовʼязань за кредитним договором у звʼязку з його виконанням та припинення договору іпотеки внаслідок припинення основного зобовʼязання є помилковим.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів
20 березня 2018 року ОСОБА_4 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову апеляційного суду і залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що висновок суду апеляційної інстанції про неналежне виконання грошових зобовʼязань перед банком є помилковим, оскільки нею повністю виконано рішення суду про дострокове стягнення всієї суми кредитної заборгованості, що свідчить про припинення основного зобовʼязання та відповідно іпотеки, яка має похідний характер від нього.
Ухвалою Верховного Суду від 02 липня 2018 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та надано строк для надання відзиву.
ПАТ "Банк Фінанси та Кредит" не скористалося своїм правом та не подало до суду відзив на касаційну скаргу.
Ухвалою Верховного Суду від 07 березня 2019 року справу № 368/923/17 за позовом ОСОБА_4 до ПАТ "Банк Фінанси та Кредит" про визнання іпотеки припиненою, зняття заборони відчуження нерухомого майна та вилучення з реєстру запису про обтяження нерухомого майна у звʼязку з іпотекою призначено до судового розгляду.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частинами першою та другою статті 400 ЦПК Українивизначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК Українипідставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.
Фактичні обставини справи встановлені судами
Суди встановили, що 18 липня 2007 року між ТОВ "Банк Фінанси та Кредит", правонаступником якого є ПАТ "Банк Фінанси та Кредит", та ОСОБА_4 був укладений кредитний договір № 09-07-ИП, згідно з яким позивач отримала кредит в розмірі 91 тис. грн зі сплатою 13,8 % річних з кінцевим терміном повернення кредиту не пізніше 17 вересня 2021 року.
У забезпечення кредитного договору, того ж дня між сторонами було укладено договір іпотеки № 09-07/ИП/21, предметом якого є квартира АДРЕСА_1, яку позивач передала в іпотеку банку.
Додатковим забезпеченням виконання зобовʼязань за кредитним договором є порука ОСОБА_6 відповідно до договору поруки № 09-07-Ип/21-П від 18 липня 2007 року.
Через неналежне виконання позивачем зобовʼязань за кредитним договором, що призвело до виникнення заборгованості, ПАТ "Банк Фінанси та Кредит" звернулося до суду з позовом до ОСОБА_4 та поручителя ОСОБА_6 про солідарне стягнення всієї суми заборгованості за кредитним договором.
Рішенням Кагарлицького районного суду Київської області від 24 травня 2016 року позов ПАТ "БанкФінанси та Кредит" задоволено частково, стягнуто солідарно з ОСОБА_4 та ОСОБА_6 заборгованість за кредитним договором в розмірі 90 196,66 грн 66, з яких 37 728,51 грн - сума строкової заборгованості по основному боргу кредиту, 13 118,85 грн - сума простроченої заборгованості по основному боргу кредиту, 672,85 грн - сума строкової заборгованості по відсотках, 9 347,17 грн - сума простроченої заборгованості по відсотках, 172,90 грн - сума строкової заборгованості по щомісячній комісії, 2 766,40 грн - сума простроченої заборгованості по щомісячній комісії, 13 425,96 грн - пеня за прострочення погашення основної заборгованості по кредиту, 9 582,28 грн - пеня за прострочення сплати відсотків за користування кредитом та 3 381,74 грн - пеня за прострочення сплати заборгованості по щомісячній комісії.
Після набрання вказаним рішенням суду законної сили позивач добровільно сплатила на рахунок відповідача з призначенням "оплата кредитної заборгованості згідно рішення суду по кредитному договору № 09-07/ИП/21 від 18 липня 2007 року" - 46 тис. грн, згідно квитанції від 06 червня 2016 року та згідно квитанції від 06 вересня 2016 року - 44 196,66 грн.
Тобто рішення суду виконано в повному обсязі.
Мотиви з яких виходить Верховний Суд та застосовані норми права
Відповідно до змісту статті 526 ЦК України зобовʼязання повинно виконуватись належним чином згідно з умовами договору й вимогами ЦК України. За статтею 610 ЦК України порушенням зобовʼязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовʼязання (неналежне виконання).
Згідно з пунктами 3 та 4 частини першої статті 611 ЦК України у разі порушення зобовʼязання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки, відшкодування збитків.
За правилом частини першої статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобовʼязання. Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обовʼязковим для виконання сторонами.
Згідно зі статтею 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобовʼязується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобовʼязується повернути кредит та сплатити проценти.
У частині другій статті 1054 ЦК України передбачено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Відповідно до частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобовʼязаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Згідно зі статтею 525 ЦК України одностороння відмова від зобовʼязання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
За правилом статті 530 ЦК України якщо у зобовʼязанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).