Постанова
Іменем України
17 квітня 2019 року
м. Київ
справа № 466/3311/17
провадження № 61-39949св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Кузнєцова В. О.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_4,
відповідачі: ОСОБА_5, Обласне комунальне підприємство Львівської обласної ради "Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки", Відділ Держгеокадастру у місті Львові Львівської області,
треті особи: Галицький відділ державної виконавчої служби Львівського міського управління юстиції, Фонд Державного майна України у Львівській області, Львівська місцева прокуратура № 2, Головне управління національної поліції у Львівській області, приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Кулиняк ІгорЯрославович,
провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Шевченківського районного суду міста Львова від 01 березня 2018 року у складі судді Білінської Г. Б. та постанову Апеляційного суду Львівської області від 01 червня 2018 року у складі колегії суддів: Ванівського О. М., Цяцяка Р. П., Шеремети Н. О.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
У червні 2017 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом, який уточнив у процесі розгляду справи, до ОСОБА_5, Обласного комунального підприємства Львівської обласної ради "Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки" (далі - ОКП ЛОР "БТІ та ЕО"), Відділу Держгеокадастру у місті Львові Львівської області, треті особи: Галицький відділ державної виконавчої служби Львівського міського управління юстиції, Фонд Державного майна України у Львівській області, Львівська місцева прокуратура № 2, Головне управління національної поліції у Львівській області, приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Кулиняк І. Я. (далі - ПН ЛМНО Кулиняк І. Я.), про скасування державної реєстрації земельної ділянки, визнання недійсним та скасування свідоцтва про право власності, визнання недійсним та скасування реєстраційного посвідчення. Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_4 посилався на те, що 27 грудня 2002 року ПН ЛМНО Кулиняком І. Я. на підставі акта проведення прилюдних торгів, затвердженого відділом державної виконавчої служби Галицького управління юстиції міста Львова 24 грудня 2002 року, було видано свідоцтво серії НОМЕР_1, згідно з яким ОСОБА_5 належить право власності на майно, що складається з цілісного майнового комплексу, розташованого по АДРЕСА_1. Ухвалою Шевченківського районного суду міста Львова від 16 січня 2015 року у справі № 466/56/15-к про обвинувачення ОСОБА_7 (працював техніком в ОКП ЛОР "БТІ та ЕО") за частиною першою статті 358 Кримінального кодексу України (далі - КК України) встановлено, що нежитлове приміщення по АДРЕСА_1, розташоване між нежитловими приміщенням першого поверху будівлі літ. "Б-2", які позначені цифрами 2, 3, 4, 6, має площу 44,33 кв. м. Однак згідно з технічним паспортом будівлі літ. "Б-2" у цьому місці розташована належна ОСОБА_5 боднарна літ. "3-1" загальною площею 43,1 кв. м. Тобто рішенням суду встановлено, що у свідоцтві, виданому 27 грудня 2002 року ПН ЛМНО Кулиняком І. Я., зазначені неправдиві відомості, а саме неправильно вказана площа приміщення боднарної. Згідно з короткою технічною характеристикою, виданою ОКП ЛОР "БТІ та ЕО", водонапірна вежа є металевою і зазначена її вартість як металу в розмірі 3 810 грн, а згідно з довідкою-характеристикою від 20 липня 2002 року № 74820, виданою Управлінням житлового комунального господарства Львівської обласної державної адміністрації ОСОБА_8 (попередній власник проданого на прилюдних торгах майна), водонапірна вежа літ. "Л-1" є металевою, її дійсна вартість за цінами станом на 2000 рік - 810 грн, знос - 40 %. Відтак незрозуміло, на підставі чого вказаний обʼєкт нерухомості зазначений у свідоцтві як окрема споруда, а не обладнання. У справі № 466/2909/14-ц за позовом ОСОБА_5 до нього, ОСОБА_9 про усунення перешкод у користуванні майном ОСОБА_5 надав кадастровий план земельної ділянки № НОМЕР_2 площею 0,0002 га та повідомив, що її площа відповідає площі водонапірної вежі літ. "Л-1" за адресою АДРЕСА_1 Наданий кадастровий план земельної ділянки підтверджує, що ні стін, ні фундамента водонапірна вежа літ. "Л-1" не має, тобто у свідоцтві ОСОБА_5 відображена неправдива інформація щодо наявності таких стін. Загальна площа приміщень та споруд, зазначених у свідоцтві, складає 2 838,2 кв. м, а в реєстраційному посвідчені від 29 грудня 2002 року зазначено площу майнового комплексу - 2 989,6 кв. м. Крім того, на водонапірну вежу літ. "Л-1" відсутня будь-яка технічна документація, а тому у ОСОБА_5 відсутнє право на земельну ділянку під нею. На його думку, кадастровий номер згаданій земельній ділянці площею 0,0002 га присвоєний з порушення вимог законодавства та підлягає скасуванню. Враховуючи наведене, ОСОБА_4 просив: визнати недійсним та скасувати свідоцтво серії НОМЕР_1 видане 27 грудня 2002 року ПН ЛМНО Кулиняком І. Я. на підставі акта проведення прилюдних торгів, затвердженого Відділом державної виконавчої служби Галицького управління юстиції міста Львова 24 грудня 2002 року, яким посвідчено, що ОСОБА_5 належить право власності на майно, яке складається зі споруди цілісного майнового комплексу по АДРЕСА_1; визнати недійсним та скасувати реєстраційне посвідчення серії НОМЕР_3від 29 грудня 2002 року на обʼєкти нерухомого майна, яким ОКП ЛОР "БТІ та ЕО" посвідчує, що споруди цілісного майнового комплексу площею 2 988,6 кв. м у місті Львові по вулиці Шевченка, 186 зареєстровані на праві власності за ОСОБА_5; скасувати державну реєстрацію земельної ділянки площею 0,0002 га, кадастровий номер НОМЕР_2, у державному земельному кадастрі як таку, що проведена незаконно.
ОСОБА_5 не визнав позов, посилаючись на те, що ОСОБА_4 не надав доказів наявності у нього документів щодо володіння будь-якою приватною власністю по АДРЕСА_1 та не вказав, які саме його законні права чи інтереси порушені.
Рішенням Шевченківського районного суду міста Львова від 01 березня 2018 року в задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем обрано спосіб захисту, який не відповідає вимогам закону, оскільки ним не зазначено, які саме його законні права та інтереси порушені, а також не заявлено вимог щодо майна, право власності на яке зареєстроване за ОСОБА_5
Постановою Апеляційного суду Львівської області від 01 червня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 залишено без задоволення. Рішення Шевченківського районного суду міста Львова від 01 березня 2018 рокузалишено без змін.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи.
У липні 2018 року ОСОБА_4 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Шевченківського районного суду міста Львова від 01 березня 2018 року та постанову Апеляційного суду Львівської області від 01 червня 2018 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржувані судові рішення і ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Касаційна скарга ОСОБА_4 мотивована неврахуванням судами попередніх інстанцій того, що ухвалюючи рішення про скасування права власності на належну йому будівлю - літ. "Б-2", суд виходив тільки з того, що майно ОСОБА_5 увійшло до складу належного йому майна, однак жодним чином не встановив технічних параметрів і розташування водонапірної вежі літ. "Л-1". Тобто право власності на належне йому майно не визнається ОСОБА_5 Також у касаційній скарзі викладені обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позовної заяви та апеляційної скарги.
У грудні 2018 року ОСОБА_5 подав відзив на касаційну скаргу, в якому просив залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, посилаючись на те, що ці рішення є законним і обґрунтованим. У касаційній скарзі не наведено доводів про неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Зазначаючи про порушення свого права власності, ОСОБА_4 фактично вводить суд в оману, оскільки на даний час і на час його звернення до суду з цим позовом, його право власності скасоване рішенням суду, яке набрало законної сили. ОСОБА_4 не доведено, в чому полягає порушення його прав, і не обґрунтовано, яким чином оспорюване свідоцтво про право власності та видане на його основі реєстраційне посвідчення впливає на здійснення ним своїх прав.
Рух справи в суді касаційної інстанції.
Ухвалою Верховного Суду від 19 листопада 2018 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали справи із суду першої інстанції.
10 грудня 2018 року справа № 466/3311/17 надійшла до Верховного Суду.
Позиція Верховного Суду.
Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Статтями 15, 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено право на звернення до суду за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття визначених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.