Постанова
Іменем України
27 березня 2019 року
м. Київ
справа № 202/5750/15-ц
провадження № 61-35507ск18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Стрільчука В. А.,
суддів: Карпенко С. О., Кузнєцова В. О. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Ступак О. В.,
учасники справи:
позивач - Публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк",
відповідач - ОСОБА_3,
представник відповідача - ОСОБА_4,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3, подану представником ОСОБА_4, на рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 01 лютого 2016 року у складі головуючого-судді Марченко Н. Ю. та постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від 04 квітня 2018 року у складі суддів: Городничої В. С., Варенко О. П., Лаченкової О. В.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2015 року Публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
На обґрунтування позовних вимог зазначало, що 22 липня 2005 року між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір №DNU0GK00000013, відповідно до умов якого остання отримала грошові кошти в розмірі 30680,00 доларів США (на купівлю-продаж квартири - 26000,00 доларів США та сплату страхових платежів 4680,00 доларів США), зі сплатою відсотків, передбачених умовами договору, з терміном повернення до 22 липня 2025 року.
ОСОБА_3 взятих на себе кредитних зобовʼязань щодо своєчасного й повного повернення суми кредиту належним чином не виконує, внаслідок чого, станом на 25 червня 2015 року, утворилась заборгованість в загальному розмірі 70835,73 доларів США.
Посилаючись на викладене, ПАТ КБ "ПриватБанк" просило суд стягнути з ОСОБА_3 на його користь заборгованість за кредитним договором №DNU0GK00000013 від 22 липня 2005 року в розмірі 70835,73 доларів США, а також, судові витрати по справі.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 01 лютого 2016 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ "ПриватБанк" заборгованість за кредитним договором від 22 липня 2005 року № DNU0GK00000013 в розмірі 54 269,69 доларів США, яка складається з наступного: 24 769,77 доларів США - заборгованість за тілом кредиту; 17 242,39 доларів США - заборгованість за процентами; 2761,20 доларів США - заборгованість з комісії; 9496,33 доларів США - пеня за несвоєчасне виконання зобовʼязань. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат. В іншій частині позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відповідач взятих на себе кредитних зобовʼязань по поверненню коштів за кредитним договором не виконувала, доказів про погашення заборгованості та про причини несвоєчасного погашення такої заборгованості у добровільному порядку суду не надала. Строк звернення до суду з даним позовом банком не пропущено, оскільки останній платіж на погашення кредиту здійснено 27 серпня 2013 року.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 04 квітня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишено без задоволення. Рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 01 лютого 2016 року залишено без змін.
Погоджуючись з рішенням районного суду, апеляційний суд виходив з того, що суд першої інстанції визначився з характером спірних правовідносин, нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, та дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів
03 травня 2018 року ОСОБА_4 в інтересах ОСОБА_3 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить ухвалені у справі судові рішення скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що поза увагою судів залишився той факт, що аналогічні вимоги ПАТ КБ "ПриватБанк" про стягнення заборгованості за кредитним договором від 22 липня 2005 року № DNU0GK00000013 вже були предметом судового розгляду.
Також, заборгованість позичальника за спірним кредитним договором, що складала суму в загальному розмірі 25046,69 доларів США, у тому числі нараховані відсотки та комісію, перед банком була погашена третьою особою, що підтверджується наявними в матеріалах справи відомостями (виписці) з особового рахунку на дату операції (зарахування коштів) 01 березня 2007 року (т. 1 а.с. 66). Зазначене погашення заборгованості відбулося на виконання умов відступлення права вимоги позивача на користь третьої особи. Тому, позичальник у період з 01 березня 2007 року по 13 жовтня 2011 року не мав зобовʼязань перед позивачем по погашенню заборгованості.
Крім того, відповідно до пункту 3.6 "Правил надання банкам України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту" від 10 травня 2007 року № 168, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача тощо). Однак, суди неправильно визнали належними та такими, що відповідають вимогам закону, позовну вимогу банку про стягнення з відповідача комісії за розрахунково-касове обслуговування у розмірі 0,18% від суми виданого кредиту щомісяця в період сплати, оскільки такі умови є несправедливими відповідно до статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів".
Ухвалою Верховного Суду від 27 липня 2018 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи.
У червні 2018 року до Верховного Суду надійшов відзив ПАТ КБ "ПриватБанк" на касаційну скаргу, в якому воно зазначало про те, що оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законними і обґрунтованими, всі висновки судів відповідають встановленим обставинам справи, а тому підстав для їх скасування немає.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 лютого 2019 року справу призначено до судового розгляду.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статі 400 цього Кодексу.
За правилами частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційного скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно зʼясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону рішення судів першої та апеляційної інстанцій у повному обсязі не відповідають.
Колегія суддів вважає, що касаційна скарга ОСОБА_4 подана в інтересах ОСОБА_3 підлягає задоволенню частково.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судами встановлено, що 22 липня 2005 року між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_3 був укладений кредитний договір №DNU0GK00000013, відповідно до якого банк зобовʼязався надати відповідачу кредит на строк до 22 липня 2025 року у вигляді непоновлювальної кредитної лінії в розмірі 30680,00 доларів США, а саме: на покупку квартири 26000,00 доларів США та сплату страхових платежів 4680,00 доларів США, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 0,92 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом і комісії за розрахункове-касове обслуговування у розмірі 0,18% від суми виданого кредиту щомісяця в період сплати.
Позичальник зобовʼязався щомісяця в період сплати надавати банку кошти у вигляді щомісячного платежу у сумі 318,60 доларів США для погашення заборгованості за кредитним договором, що складається з заборгованості за кредитом, відсотками, комісією, а також іншими витратами банку. Тобто, сторони погодили порядок і строки виконання зобовʼязання.
Згідно з пунктом 4.1 кредитного договору при порушенні позичальником зобовʼязання банк має право нараховувати, а позичальник зобовʼязується сплатити пеню в розмірі 0,15% від суми простроченого платежу, але не менше 1,00 грн (або суми у валюті кредиту, еквівалентній 1 грн за курсом НБУ на день сплати) за кожен день прострочки.
У звʼязку з невиконанням ОСОБА_3 зобовʼязань за вказаним кредитним договором, та наявною заборгованістю, банк у червні 2011 року звернувся до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Заочним рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 30 серпня 2011 року позовні вимоги ПАТ КБ "ПриватБанк" задоволено частково.
Звернуто стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1, що належить на праві власності ОСОБА_3, шляхом продажу вказаного предмета іпотеки ПАТ КБ "ПриватБанк" з укладенням від імені боржника договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою - покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності, а також наданням ПАТ КБ "ПриватБанк" всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу.
Звертаючись до суду з новою позовною заявою у липні 2015 року ПАТ КБ "ПриватБанк" посилалось на те, що грошові кошти на погашення заборгованості за кредитним договором відповідачем своєчасно сплачені не були і тому станом на 25 червня 2015 року сума заборгованості склала 70835,73 доларів США, що складається з заборгованості за кредитом - 24769,77 доларів США, заборгованості по процентам за користування кредитом у сумі 17242,39 доларів США, заборгованості по комісії за користування кредитом у розмірі 2761,20 доларів США та пені за несвоєчасність виконання зобовʼязань за договором у сумі 26062,37 доларів США.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною першою статті 1049 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) позичальник зобовʼязаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Частинами першою, другою статті 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобовʼязується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобовʼязується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 "Позика. Кредит. Банківський вклад." ЦК України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України зобовʼязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.