Постанова
Іменем України
10 квітня 2017року
м. Київ
справа № 187/988/17-ц
провадження № 61-36021св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Стрільчука В. А. (суддя-доповідач),
суддів: Карпенко С. О., Кузнєцова В. О., Олійник А. С., Погрібного С. О.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
третя особа - Петриківська селищна рада Петриківського району Дніпропетровської області,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 та її представника ОСОБА_3 на рішення Петриківського районного суду Дніпропетровської області від 30 листопада 2017 року у складі судді Караула О. А. та постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від 12 квітня 2018 року у складі колегії суддів: Посунся Н. Є., Баранніка О. П., Пономарь З. М.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
У вересні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, третя особа - Петриківська селищна рада Петриківського району Дніпропетровської області, про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, відшкодування збитків та моральної шкоди. Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 посилалася на те, що на підставі свідоцтва про право власності від 21 березня 1997 року, виданого виконавчим комітетом Петриківської селищної ради, їй належить житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, розташований на земельній ділянці площею 0,03 га, кадастровий номер НОМЕР_1, по АДРЕСА_1. Зазначена земельна ділянка була передана їй у приватну власність на підставі рішення Петриківської селищної ради Петриківського району Дніпропетровської області від 17 травня 1994 року з цільовим призначенням - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд. У 2005 році вона погодилася з пропозицією ОСОБА_2 продати йому належне їй домоволодіння за 1000 доларів США, з яких він передав лише 250 доларів США. При цьому сторони домовилися, що після повного розрахунку укладуть нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу. Відповідач запевнив її, що розрахується у повному обсязі, але через скрутні сімейні обставини просив дозволити йому вселитися в будинок та надати час на збір коштів. Вона проти цього не заперечувала, однак неодноразово нагадувала відповідачу про необхідність остаточного розрахунку, але він посилався на тяжке матеріальне становище та просив зачекати. У 2014 році ОСОБА_2 без її дозволу та згоди зруйнував належний їй житловий будинок, а на його місці самочинно збудував новий. Знищенням її обʼєкта нерухомості відповідач завдав їй збитків у розмірі 750 доларів США (сума, яка не сплачена за домоволодіння), що еквівалентно 19 140 грн. Зруйнувавши належний їй житловий будинок, відповідач позбавив її власності, використавши її земельну ділянку на свій розсуд. ОСОБА_2 знехтував її правами та інтересами, через що вона вимушена була звертатися до різних установ та організацій з вимогами про відновлення своїх прав. Через постійні сварки з відповідачем вона остаточно втратила здоровʼя. Зазначені дії відповідача завдали їй значної моральної шкоди. Враховуючи наведене, ОСОБА_1 просила: усунути їй перешкоди у користуванні земельною ділянкою площею 0,03 га, розташованою по АДРЕСА_1, шляхом зобовʼязання ОСОБА_2 знести самовільно збудований житловий будинок літ. "В-1" з навісом літ. "в-1" загальною площею 67,1 кв. м, житловою площею - 28,1 кв. м; вбиральню літ. "Г-1", душ літ. "Д-1", свердловину № 1 та відновити попередній стан земельної ділянки; стягнути на її користь з ОСОБА_2 збитки в розмірі 19 140 грн та 20 000 грн - на відшкодування моральної шкоди.
ОСОБА_2 заперечив проти позову, пославшись на те, що на час укладання договору купівлі-продажу спірного будинку сторонами погоджено всі істотні умови цього договору, позивач отримала узгоджені сторонами грошові кошти за будинок в розмірі 250 доларів США, а він вступив у фактичне володіння та користування будинком, знесеним з дозволу ОСОБА_1 ще у 2005 року. Позов предʼявлено через 12 років після руйнування будинку, у звʼязку з чим ОСОБА_1 пропущена позовна давність. Спірна земельна ділянка площею 0,03 га була незаконно передана позивачу, у звʼязку з чим він має намір оскаржувати відповідне рішення в судовому порядку.
Рішенням Петриківського районного суду Дніпропетровської області від 30 листопада 2017 року в задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивач не довела факт порушення відповідачем домовленості сторін щодо придбання будинку. ОСОБА_2 здійснив самочинне будівництво на земельній ділянці, яка на час цього будівництва позивачу не належала, тому він не має нести цивільної відповідальності перед ОСОБА_1 за здійснення такого будівництва у спосіб, визначений нею у позовній заяві. Позивачем не надано доказів на підтвердження місця розташування самочинно збудованого будинку саме на її земельній ділянці та обрано неналежний спосіб захисту своїх прав як землевласника. У звʼязку з відмовою в задоволенні вимог про зобовʼязання відповідача знести самочинно збудований житловий будинок та стягнення збитків вимоги позивача про відшкодування моральної шкоди також не підлягають задоволенню.
Постановою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 12 квітня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Петриківського районного суду Дніпропетровської області від 30 листопада 2017 року залишено без змін.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки місцевого суду є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи.
У травні 2018 року ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_3 подали до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просили скасувати рішення Петриківського районного суду Дніпропетровської області від 30 листопада 2017 року та постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від 12 квітня 2018 року і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована неврахуванням судами того, що спірна земельна ділянка перебувала в користуванні родини ОСОБА_1 ще з 1890 року. Під час приватизації у 1994 році вона отримала цю ділянку у власність. Суди безпідставно виходили з недоведеності того, що ОСОБА_1 є власником саме тієї земельної ділянки, на якій знаходився її будинок, і на місці якого відповідачем було споруджено новий будинок та допоміжні споруди, оскільки у земельно-технічній документації, на підставі якої виготовлено правовстановлюючі документи на спірну земельну ділянку, зазначені контури самочинних будівель. Відповідачем не заперечувалися обставини знесення її будинку та зведення на його місці нового. Однак будь-яких правовстановлюючих документів ні на зруйнований будинок, ні на земельну ділянку для його обслуговування у ОСОБА_2 не було, а тому він протиправно, без згоди ОСОБА_1 спорудив новий будинок. У звʼязку з цим суди попередніх інстанцій безпідставно виходили з того, що права позивача не порушені і їй не заподіяно шкоди.
У липні 2018 року ОСОБА_2 подав відзив на касаційну скаргу, в якому просив залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, посилаючись на те, що покладені ОСОБА_1 в обґрунтування касаційної скарги доводи суперечать фактичним обставинам справи та не підтвердженні належними доказами. На час зведення ним будинку позивач не мала правовстановлюючих документів на належну їй земельну ділянку. ОСОБА_1 не довела того, що вона оформила право власності саме на ту земельну ділянку, на якій побудований новий будинок.
Рух справи в суді касаційної інстанції.
Ухвалою Верховного Суду від 02 липня 2018 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
17 липня 2018 року справа № 187/988/17-ц надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 29 березня 2019 року справу призначено до судового розгляду.
Позиція Верховного Суду.
Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Судами встановлено, що згідно із свідоцтвом про право власності на житловий будинок від 21 березня 1997 року ОСОБА_1 належав будинок, розташований по АДРЕСА_1.
19 березня 2005 року ОСОБА_1 отримала від ОСОБА_2 250 доларів США за вищезгаданий будинок, що підтверджується відповідною розпискою.
З акта обстеження будівель в АДРЕСА_1 від 01 серпня 2005 року встановлено, що будівлі, розташовані за вказаною адресою, аварійні, в незадовільному стані, не підлягають ремонту, підлягають знесенню та зняттю з балансу бюро технічної інвентаризації.
На підставі даних технічного паспорту на будинок по АДРЕСА_1, виготовленого 04 лютого 2016 року Обласним комунальним підприємством "Дніпродзержинське бюро технічної інвентаризації", встановлено, що житловий будинок А-1 самовільно знесений та самовільно збудований житловий будинок В-1.
Згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно земельна ділянка площею 0,03 га, кадастровий номер НОМЕР_1, з цільовим призначенням - для будівництва і обслуговування житлового будинку по АДРЕСА_1 належить на праві власності ОСОБА_1 на підставі рішення Петриківської селищної ради від 17 травня 1994 року № 32. Право власності зареєстроване 09 лютого 2017 року.
З архівного витягу з додатку до рішення Петриківської селищної ради від 17 травня 1994 року № 32 встановлено, що ОСОБА_1 передано земельну ділянку по АДРЕСА_1 в загальному розмірі 0,48 га.
Відповідно до частини першої статті 319 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Згідно з частиною першою статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
За змістом частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Аналіз наведених норм цивільного законодавства дає підстави для висновку про те, що в разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, в тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема з позовом про усунення перешкод у розпоряджанні власністю (негаторний позов).