Постанова
Іменем України
20 березня 2019 року
м. Київ
справа № 521/13148/17
провадження № 61-36532св18
Верховний Суд у складі колегії суддів першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Стрільчука В. А.,
суддів: Олійник А. С., Погрібного С. О., Ступак О. В., Усика Г. І. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач -ОСОБА_2
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Апеляційного суду Одеської області від 17 травня 2018 року у складі колегії суддів: Драгомерецького М. М., Дрішлюка А. І., Громіка Р. Д.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання права особистої приватної власності та поділ майна подружжя.
На обгрунтування позовних вимог зазначав, що з 18 липня 2008 року по
06 квітня 2016 року він перебував у зареєстрованому шлюбі з відповідачем.
28 квітня 2012 року між ОСОБА_2 та Товариством з обмеженою відповідальністю "Стікон" (далі - "Стікон") укладено інвестиційний договір, на підставі якого подружжя придбало квартиру
АДРЕСА_2 за ціною
536 700,00 грн, що були сплачені цього ж дня.
Посилаючись на те, що 419 000,00 грн з указаної суми були його особистими коштами, які він отримав внаслідок відчуження за договором купівлі-продажу від 24 квітня 2012 року, укладеного між ним та ОСОБА_3, належної йому на підставі договору дарування, квартири АДРЕСА_1, його частка у праві власності на спірне нерухоме майно становить 78,07 відсотків, решта - належить йому та відповідачеві на праві спільної сумісної власності, просив визнати за ним право приватної власності на 78070/100000 частин квартири АДРЕСА_2, та розподілити в рівних частках між ним та ОСОБА_2 іншу частку квартири, визнавши за кожним з них право приватної власності по 10965/100000 частин.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 30 листопада 2017 року позов задоволено.
Визнано за ОСОБА_1 право приватної власності на 78,07 відсотків - 78070/100000 частин квартири АДРЕСА_2.
У порядку розподілу іншої частини квартири, визнано за ОСОБА_1 та ОСОБА_4 право приватної власності по 10,965 відсотків - 10965/100000 частин за кожним.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що джерелом набуття спірної квартири не були в повному обсязі спільні сумісні кошти подружжя, оскільки 419 000,00 грн належали особисто ОСОБА_1, які він отримав від відчуження належної йому на праві приватної власності квартири за кілька днів до придбання спірної квартири, що підтверджується належними та допустимими доказами, а тому наявні підстави вважати, що 78070/100000 частини квартири придбані ОСОБА_1 за особисті кошти, а тому є його приватною власністю. Інша частина квартири належить подружжю на праві спільної сумісної власності у рівних частках.
Короткий зміст рішення апеляційного суду
Постановою Апеляційного суду Одеської області від 17 травня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 задоволено частково, рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 30 листопада 2017 року скасовано та ухвалено нове рішення про задоволення позову частково.
Визнано за ОСОБА_1 та ОСОБА_4 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_2 за кожним.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції не перевірив належним чином обставин, що мають значення для правильного вирішення справи та не надав правильної оцінки наявним у справі доказам. Відомості з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків Державної фіскальної служби України про суми виплачених доходів від нерухомості у розмірі 419 000,00 грн не можуть слугувати достатніми і належними доказами на підтвердження того, що саме вказана сума була вкладена в інвестування спірної квартири, та не звернув увагу на відсутність в матеріалах справи договору купівлі-продажу квартири у м. Феодосії. У разі коли презумпцію права спільної сумісної власності майна подружжя не спростовано, за відсутності належних доказів того, що майно придбане за особисті кошти одного з подружжя, таке майно вважається спільною сумісною власністю та підлягає поділу, при цьому частки чоловіка та дружини є рівними.
Короткий зміст вимог та доводів наведених у касаційній скарзі
У касаційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржуване рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Касаційна скарга обгрунтована посиланням на незаконність висновків апеляційного суду про неналежність доказів, зокрема - інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, довідки органів Державної фіскальної служби України, квитанції про сплату податків від продажу нерухомого майна, оскільки такі докази отримані на законних підставах з дотриманням вимог чинного законодавства. Апеляційний суд не ознайомився з аудіофіксацією судового засідання суду першої інстанції, у якому встановлено, що оригінал договору купівлі-продажу квартири від 24 квітня 2012 року знаходиться у відповідача. Заперечуючи проти задоволення позову та зазначаючи про те, що грошові кошти у розмірі 419 000,00 грн були ним витрачені на інші цілі, а спірна квартира придбана за рахунок коштів, наданих батьками відповідача, ОСОБА_2 не надала жодних доказів на підтвердження зазначених обставин. Крім того, апеляційний суд залишив поза увагою практику Верховного Суду щодо розгляду аналогічних справ, у яких суд у подібних правовідносинах та обставинах дійшов висновку про те, що кошти отримані від продажу особистого майна одного з подружжя, використані ними на придбання спірного майна, зменшують долю спільного майна подружжя в такому майні та, що частка майна придбана за ці кошти є особистим майном того з подружжя, що витратив на нього свої кошти. При цьому суд не звернув увагу, що особисте майно одного з подружжя було продано за декілька днів до придбання спірного майна, з невеликим розривом в часі. Вважав, що рішення апеляційного суду фактично грунтується на поясненнях відповідача, які не підтверджені належними та допустимими доказами.
У серпні 2018 року ОСОБА_2 подала відзив на касаційну скаргу, у якому просила касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову Апеляційного суду Одеської області від 17 травня 2018 року залишити без змін.
Відзив мотивовано тим, що у матеріалах справи відсутній примірник договору купівлі-продажу від 24 квітня 2012 року, не встановлено його умови, достовірний час взаєморозрахунків покупця з позивачем. Доказів на підтвердження того, що отримані від продажу квартири грошові кошти у розмірі 419 000,00 грн були внесені на рахунок ТОВ "Стікон" за придбання майнових прав за договором інвестування, позивач не надав. Зокрема такими доказами могли у бути банківські документи про перерахування коштів з рахунку позивача на рахунок ТОВ "Стікон". На підтвердження своїх вимог позивач надав суду квитанцію про сплату ним податку у розмірі 5 відсотків від 419 000,00 грн, що свідчить про те, що його процент частки у спірній квартирі становив менше, ніж 78, 07 процентів. Навіть якщо припустити, що частина коштів належала особисто позивачу, то рішення про визнання частини особистої приватної власності на квартиру несправедливе, оскільки в спірній квартирі вже зроблено ремонт за спільні кошти подружжя. Отриманні від продажу квартири кошти, позивач витратив на ведення бізнесу та повернення своїх боргів, а спірна квартира була придбана за рахунок їх спільної праці та допомоги її батьків. Посилання на практику Верховного Суду є безпідставним, оскільки таких висновків касаційний суд дійшов за інших фактичних обставин справи.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 02 липня 2018 року відкрито касаційне провадження та витребувано справу з суду першої інстанції.
Ухвалою Верховного Суду від 06 лютого 2019 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі пʼяти суддів в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (викликук) сторін за наявними у ній матеріалами.
Згідно частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частиною першою статті 402 ЦПК України передбачено, що в суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій
З 18 липня 2008 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 06 квітня 2016 року.
Квартира АДРЕСА_1 належала ОСОБА_1 на праві приватної власності на підставі договору дарування від 18 жовтня 2011 року, укладеного між ОСОБА_5 та
ОСОБА_1
24 квітня 2012 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 укладено договір купівлі-продажу зазначеної квартири, що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 17 жовтня 2017 року.
Згідно з даними Державного реєстру фізичних осіб-платників податників Державної фіскальної служби України від 07 вересня 2017 року № 46928,
24 квітня 2012 року ОСОБА_1 отримав дохід від продажу нерухомості у розмірі 419 000,00 грн.
28 квітня 2012 року між ТОВ "Стікон" та ОСОБА_4 укладено договір інвестування №Бр-61/221, за умовами якого забудовник передає, а покупець-інвестор шляхом внесення інвестиційних коштів за майнові права, придбаває у власність квартиру АДРЕСА_2, вартість якої становить 536 670,00 грн.
Відповідно до квитанції до прибуткового касового ордера від 28 квітня
2012 року, виданого ТОВ "Стікон", на виконання умов вказаного договору ОСОБА_4 сплатила 536 670,00 грн.
15 червня 2012 року право власності на квартиру АДРЕСА_2 зареєстровано за ОСОБА_4
Позиція Верховного Суду та нормативно-правове обгрунтування
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги та відзиву, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, з огляду на наступне.