ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 квітня 2019 року
м. Київ
Справа № 911/1503/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Берднік І.С. - головуючого, Міщенка І.С., Сухового В.Г.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Київобленерго"
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 21.01.2019 (у складі колегії суддів: Чорна Л.В. (головуючий), Разіна Т.І., Чорногуз М.Г.)
та рішення Господарського суду Київської області від 16.10.2018 (суддя Щербаков С.О.)
у справі за позовом Приватного акціонерного товариства "Київобленерго"
до Приватного підприємства "Юлком-Сервіс"
про повернення сплачених коштів і сплату штрафу на загальну суму 308 298,00 грн,
ВСТАНОВИВ:
Публічне акціонерне товариство "Київобленерго" (далі - ПАТ "Київобленерго") звернулось до Господарського суду Київської області із позовом до Приватного підприємства "Юлком-Сервіс" (далі - ПП "Юлком-Сервіс") про повернення 173 915,00 грн, сплачених за договором поставки №4600011117 від 27.11.2015, а також 34 783,00 грн штрафу згідно з п. 9.2 договору поставки та 99 600,00 грн штрафу згідно п. 9.5 вказаного договору.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем не виконано умови договору поставки №4600011117 від 27.11.2015 щодо поставки товару у повному обсязі.
Рішенням Господарського суду Київської області від 16.10.2018 у задоволенні позову відмовлено повністю.
Місцевий суд мотивував свої висновки тим, що позивач безпідставно заперечує факт поставки відповідачем товару, оплаченого платіжними дорученнями №2007136786 від 20.10.2016 на суму 486,00 грн та №2007136787 від 20.10.2016 на суму 8 756,94 грн, оскільки зі змісту самих платіжних доручень вбачається, що оплата здійснена на підставі видаткових накладних. Водночас суд дійшов висновку, що поставка товару, оплаченого платіжними дорученнями № 2006422189 від 27.11.2015 на суму 136 909,16 грн та № 2006443406 від 09.12.2015 на суму 27 759,90 грн, підтверджується податковими накладними №13 від 27.11.2015 та №4 від 09.12.2015. Місцевий суд зазначив, що прийнявши податковий кредит за вказаними податковими накладними, позивач підтвердив факт поставки товару відповідачем за договором №4600011117 від 27.11.2015.
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 21.01.2019 рішення Господарського суду Київської області від 16.10.2018 залишено без змін.
Суд апеляційної інстанції погодився з мотивами, викладеними в рішенні місцевого суду.
Не погоджуючись з висновками судів попередніх інстанцій, 04.02.2019 ПрАТ "Київобленерго" звернулось з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить постанову Північного апеляційного господарського суду від 21.01.2019 та рішення Господарського суду Київської області від 16.10.2018 скасувати, та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
В обґрунтування вимог касаційної скарги посилається на те, що суд безпідставно не врахували, що платіжними дорученнями № 2006422189 від 27.11.2015 на суму 136 909,16 грн та № 2006443406 від 09.12.2015 на суму 27 759,90 грн позивачем була здійснена попередня оплата товару, у звʼязку з чим суди дійшли помилкового висновку, що позивач, прийнявши податковий кредит за податковими накладними №13 від 27.11.2015 та №4 від 09.12.2015, підтвердив факт поставки відповідачем товару за договором №4600011117 від 27.11.2015. Суди невірно застосували положення Податкового кодексу України до спірних правовідносин.
ПП "Юлком-Сервіс" подало відзив на касаційну скаргу, у якому просить рішення та постанову судів попередніх інстанцій залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
27.11.2015 між ПАТ "Київобленерго" (покупець) та ПрАТ "Юлком-Сервіс" (постачальник) було укладено договір поставки №4600011117 (далі - договір), за умовами якого постачальник поставляє, а покупець купує на умовах цього договору поставки матеріали для системи протипожежного захисту в приміщеннях, що є в наявності у постачальника (далі-товар) партіями, в кількості та номенклатурі відповідно до окремих належним чином оформлених попередніх запитів покупця, що оформлюється за зразком, який наведений у додатку 1, що є невідʼємною частиною цього договору.
Згідно з п. 2.1 договору загальна сума договору складається з вартості товару, що поставлений постачальником покупцю згідно з накладними, і не має перевищувати 830 000,00 грн, крім того, ПДВ - 16 600,00 грн, всього - 996 000,00 грн.
Згідно з п. 4.7 договору перехід права власності на товар здійснюється в момент передачі-прийняття товару та за умови надання оригіналів відповідних документів: видаткова накладна в 2 примірниках, податкова накладна в електронній формі, рахунок - фактури.
Датою поставки товару є дата, що зазначена в видатковій накладній (п. 4.12 договору).
Згідно з п. 9.2 договору постачальник у випадку прострочення поставки або недопоставки товару у строк, встановлений умовами цього договору, сплачує покупцю штраф у розмірі 0,2 % від загальної вартості непоставленого товару і не звільняється від виконання своїх зобовʼязань.
Згідно з п. 9.5. договору у разі відмови постачальника від виконання подальших зобовʼязань за договором, постачальник сплачує покупцю штраф у розмірі 0,1% від ліміту загальної ціни договору, передбаченого пунктом 2.1 договору.
Судами встановлено, що згідно з платіжними дорученнями №2006422189 від 27.11.2015 на суму 136 909,16 грн, №2006443406 від 09.12.2015 на суму 27 759,90 грн, №2007136786 від 20.10.2016 на суму 486,00 грн, №2007136787 від 20.10.2016 на суму 8 756,94 грн позивач сплатив відповідачу 173 915,00 грн на підставі рахунків №152 від 20.11.2015, №161 від 04.12.2015, накладних №100 від 07.10.2016, №99 від 07.10.2016.
Посилаючись на те, що відповідач не виконав зобовʼязань з поставки оплаченого за вказаними накладними товару, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Відповідно до ст. 509 ЦК України зобовʼязанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовʼязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовʼязку. Зобовʼязання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Пунктом 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обовʼязків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до вимог ст.ст. 525, 526, 629 ЦК України та ст. 193 ГК України договір є обовʼязковим для виконання сторонами, а зобовʼязання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.
Приписами ч. 1 ст. 599 ЦК України визначено, що зобовʼязання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобовʼязується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не повʼязаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобовʼязується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобовʼязується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобовʼязується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 655 ЦК України).
Відповідно до ст. 662 ЦК України продавець зобовʼязаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 663 ЦК України продавець зобовʼязаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень ст. 530 цього Кодексу.