ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 квітня 2019 року
м. Київ
Справа № 911/218/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Мачульського Г.М. - головуючого, Кушніра І.В., Краснова Є.В.
за участю секретаря судового засідання - Лихошерст І.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ліквідатора Приватного підприємства "Вікі" Козлова Вʼячеслава Олександровича
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 17.12.2018 (головуючий суддя - Пономаренко Є.Ю., судді: Смірнова Л.Г., Дідиченко М.А.) та на рішення Господарського суду Київської області від 15.05.2018 (суддя Наріжний С.Ю.)
за позовом Приватного підприємства "Мега Тур"
до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Екопік-Україна"
2. Публічного акціонерного товариства Банк "Морський"
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача-2 Приватне підприємство "Вікі"
про визнання недійсним договору відступлення права вимоги,
ВСТАНОВИВ:
Приватне підприємство "Мега Тур" (далі - позивач) звернувшись в суд з позовом, просило визнати недійсним договір про відступлення права вимоги від 16.06.2014, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Екопік-Україна" (далі - відповідач-1) та Публічним акціонерним товариством Банк "Морський" (далі - відповідач-2).
Позов обґрунтовано тим, що спірний договір фактично є договором факторингу і відповідач-1 уклав його не маючи спеціального статусу фінансової установи та ліцензії на здійснення фінансових послуг.
Рішенням Господарського суду Київської області від 15.05.2018, залишеним без мін постановою Північного апеляційного господарського суду від 17.12.2018, у задоволенні позову відмовлено.
Такі висновки мотивовані тим, що оспорюваний правочин не є предметом безпосередньої фінансової діяльності з фінансування під відступлення права грошової вимоги, обмеження щодо здійснення якої встановлені законодавством, а правовідносини сторін за ним не є відносинами у сфері факторингу. Разом з тим суди визнали, що позивачем не доведено, що його права або охоронювані законом інтереси були порушені внаслідок укладення відповідачами оспорюваного договору.
У касаційній скарзі ліквідатор Приватного підприємства "Вікі" (далі - третя особа) Козлов Вʼячеслав Олександрович (далі - Ліквідатор) просить вказані судові рішення скасувати і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Ліквідатор вважає, що прийняті у справі рішення підлягають скасуванню, а провадження у справі закриттю у звʼязку з відсутністю предмета спору. Також заявник вказує на те, що суд першої інстанції в порушення статей 7, 9, 13, 172 Господарського процесуального кодексу України помилково направляв кореспонденцію на юридичну адресу третьої особи, а не на його при тому, що третя особа у судове засідання так і не зʼявилась. Щодо суті позовних вимог, то Ліквідатор вказує на порушення судами статей 203, 215, 1077, 1079 Цивільного кодексу України, оскільки спірний договір має ознаки факторингу, а суд апеляційної інстанції безпідставно не розглянув клопотання про призначення технічної експертизи документів. Тож на думку Ліквідатора суди не застосували приписи статті 559 Цивільного кодексу України, статті 38 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".
Переглянувши у касаційному порядку на підставі встановлених фактичних обставин справи судові рішення, враховуючи встановлені Господарським процесуальним кодексом України межі такого перегляду, суд касаційної інстанції виходить із наступного.
Судами у справі встановлено, що між Публічним акціонерним товариством Банк "Морський" (банк) та приватним підприємством "Вікі" (позичальник) 15.03.2012 був укладений Кредитний договір № 460312-КЮ (з урахуванням подальших змін), відповідно до умов пункту 1.1. якого банк надає позичальнику на умовах даного договору, а позичальник зобовʼязується прийняти, використати, повернути банку грошові кошти, видані у формі відновлювальної відкличної кредитної лінії для ведення фінансової, господарської та іншої статутної діяльності, в тому числі на поповнення обігових коштів з кредитним лімітом 15000000,00 грн. та сплатити проценти за користування кредитом в порядку та на умовах, визначених даним договором.
З метою забезпечення зобовʼязань, що випливають з кредитного договору, 15.03.2013 між Публічним акціонерним товариством Банк "Морський" (кредитор) та Приватним підприємством "Мега Тур" (поручитель) укладено Договір поруки №460312/П-1.
Також встановлено, що між Публічним акціонерним товариством Банк "Морський" (первісний кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Екопік-Україна" (новий кредитор) 16.06.2014 укладено договір про відступлення права вимоги за договором № 460312-КЮ від 15.03.2012 (далі - спірний договір, договір відступлення) за умовами якого первісний кредитор, за плату, передбачену цим договором, відступив (передав), а новий кредитор прийняв (набув) право грошової вимоги первісного кредитора за Кредитним договором № 460312-КЮ від 15.03.2012 з урахуванням змін та доповнень до нього, укладеним між первісним кредитором та ПП "Вікі" (Боржник).
Звертаючись до суду з даним позовом Приватне підприємство "Мега Тур" вказувало на те, що договір відступлення за своєю суттю є договором факторингу вчиненим його сторонами з порушенням приписів законодавства, що урегульовує дані правовідносини.
Відмовляючи у задоволенні цих вимог суди свої висновки мотивували тим, що даний договір не є договором факторингу, а позивач, як поручитель за кредитним договором, право вимоги за яким відступлено спірною угодою, не довів яким саме чином договір про відступлення права вимоги порушує його права та інтереси.
Підстави для скасування прийнятих у справі судових рішень відсутні з огляду на таке.
Велика Пала Верховного Суду у постанові від 11.09.2018 у справі №909/968/16 розмежувала поняття договору факторингу від інших способів відступлення права вимоги.
Так, за висновками Великої Палати відповідно до статей 512, 514 Цивільного кодексу України кредитор у зобовʼязанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобовʼязанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Одним із випадків відступлення права вимоги є факторинг (фінансування під відступлення права грошової вимоги).
Визначення факторингу міститься у статті 49 Закону України від 07.12.2000 №2121-III "Про банки і банківську діяльність", у якій зазначено, що факторинг - це придбання права вимоги на виконання зобовʼязань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги, приймаючи на себе ризик виконання таких вимог і прийом платежів.
У статті 350 Господарського кодексу України факторинг визначений як передання чи зобовʼязання банку передати грошові кошти за плату в розпорядження іншої сторони, яка відступає або зобовʼязується відступити банку своє право грошової вимоги до третьої сторони.
Приписами статті 1077 Цивільного кодексу України визначено, що, за договором факторингу одна сторона (фактор) передає або зобовʼязується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобовʼязується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобовʼязання клієнта перед фактором. Зобовʼязання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, повʼязаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.
Пунктом 1 розпорядження Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг від 06.02.2014 № 352 "Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг та внесення змін до розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 03.04.2009 № 231", до фінансової послуги факторингу віднесено сукупність таких операцій з фінансовими активами (крім цінних паперів та похідних цінних паперів): фінансування клієнтів - субʼєктів господарювання, які уклали договір, з якого випливає право грошової вимоги; набуття відступленого права грошової вимоги, у тому числі права вимоги, яке виникне в майбутньому, до боржників за договором, на якому базується таке відступлення; отримання плати за користування грошовими коштами, наданими у розпорядження клієнта, у тому числі шляхом дисконтування суми боргу, розподілу відсотків, винагороди, якщо інший спосіб оплати не передбачено договором, на якому базується відступлення.
Таким чином, у Цивільному кодексі України, як вбачається зі змісту його статей 512, 1077, проведено розмежування правочинів, предметом яких є відступлення права вимоги, а саме: правочини з відступлення права вимоги (цесія) та договори факторингу.
З аналізу статей 512-518 Цивільного кодексу України можна зробити такий висновок щодо субʼєктного складу правочинів з відступлення права вимоги: відповідно до статті 2 цього Кодексу учасниками цесії можуть бути будь-яка фізична або юридична особа.
Разом з тим, із частини першої статті 1077 Цивільного кодексу України, статті 350 Господарського кодексу України та частини пʼятої статті 5 Закону України "Про банки і банківську діяльність" вбачається, що субʼєктний склад у договорі факторингу має три сторони: клієнта, яким може бути фізична чи юридична особа, яка є субʼєктом підприємницької діяльності (частина друга статті 1079 Цивільного кодексу України), фактора, яким може бути банк або інша банківська установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції (частина третя статті 1079 Цивільного кодексу України), та боржник, тобто набувач послуг чи товарів за первинним договором.
У статті 350 Господарського кодексу України зазначено, що фактором може бути лише банк, разом з тим, у пункті 1 частини 1 статті 1 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" (далі - Закон), норми якого є спеціальними, вказано, що фінансовими установами є банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди й компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг, а у випадках, прямо передбачених законом, - інших послуг (операцій), повʼязаних із наданням фінансових послуг.
У частинах першій, другій статті 7 Закону зазначено, що юридична особа, яка має намір надавати фінансові послуги, зобовʼязана звернутися до відповідного органу державного регулювання ринків фінансових послуг протягом тридцяти календарних днів з дати державної реєстрації для включення її до державного реєстру фінансових установ (ч.1). У разі якщо відповідно до закону надання певних фінансових послуг потребує ліцензування, фінансова установа має право на здійснення таких послуг лише після отримання відповідних ліцензій (ч.2).
Отже, фактор для надання фінансової послуги повинен бути включеним до Державного реєстру фінансових установ.
Щодо розмежування за предметом договору, то під час цесії може бути відступлене право як грошової, так і не грошової (роботи, товари, послуги) вимоги. Цивільний кодекс України передбачає лише перелік зобовʼязань, у яких заміна кредитора не допускається (статті 515 Цивільного кодексу України). Предметом договору факторингу може бути лише право грошової вимоги (як такої, строк платежу за якою настав, так і майбутньої грошової вимоги (стаття 1078 Цивільного кодексу України).
Згідно з пунктом 5 частини першої статті 1 Закону фінансова послуга - це операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.
За змістом пункту 11 частини першої статті 4 Закону факторинг є фінансовою послугою.
Метою укладення договору відступлення права вимоги є безпосередньо передання такого права. Метою договору факторингу є отримання клієнтом фінансування (коштів) за рахунок відступлення права вимоги до боржника.
При цесії право вимоги може бути передано як за плату, так і безоплатно. За договором факторингу відступлення права вимоги може відбуватися виключно за плату.
Ціна договору факторингу визначається розміром винагороди фактора за надання клієнтові відповідної послуги. Розмір винагороди фактора може встановлюватись по-різному, наприклад: у твердій сумі; у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається; у вигляді різниці між номінальною вартістю вимоги, зазначеної у договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю.