П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 березня 2019 року
м. Київ
Справа №818/1487/18
Провадження № 11-1477апп18
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Золотнікова О. С.,
суддів Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гудими Д. А., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Саприкіної І. В., Ситнік О. М., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.
розглянула в порядку письмового провадженнякасаційну скаргу ОСОБА_3 на ухвалу Сумського окружного адміністративного суду від 16 квітня 2018 року (суддя Шевченко І. Г.) та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 07 червня 2018 року (судді Присяжнюк О. В., Русанова В. Б., Курило Л. В.) у справі № 818/1487/18 за позовом ОСОБА_3 до заступника начальника Лебединського відділення поліції Головного управління Національної поліції в Сумській області (далі - Лебединське ВП ГУНП в Сумській області) Хобота Михайла Вікторовича про визнання бездіяльності неправомірною, зобовʼязання вчинити дії та
ВСТАНОВИЛА:
У квітні 2018 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до заступника начальника Лебединського ВП ГУНП в Сумській області Хобота М. В., у якому просив:
- визнати неправомірною бездіяльність відповідача, що полягає у ненаданні відповіді на питання 2, 3, 4, 5 заяви позивача від 28 вересня 2017 року № 460 і невиконанні законних вимог заявника, викладених у пунктах 3, 5 цієї заяви;
- зобовʼязати відповідача надати позивачу відповідь на питання 2, 4 заяви від 28 вересня 2017 року № 460.
Сумський окружний адміністративний суд ухвалою від 16 квітня 2018 року, залишеною без змін постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 07 червня 2018 року, відмовив у відкритті провадження в адміністративній справі на підставі пункту 1 частини першої статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Не погодившись з указаними судовими рішеннями, позивач посилаючись на порушення судами норм процесуального права, подав касаційну скаргу, на обґрунтування якої зазначив, що питання 2, 3, 4, 5 його заяви містять вимоги, не повʼязані з повідомленням про злочин, які сформульовані так, що виключають можливість їх розгляду в порядку Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України). ОСОБА_3 також вказав, що цей позов поданий у звʼязку з ненаданням відповідачем інформації на зазначені питання та невиконанням вимог, викладених у пунктах 3, 5 його заяви від 28 вересня 2017 року № 460. З огляду на це скаржник вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про те, що він оскаржує бездіяльність відповідача з причини невнесення до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР) відомостей про злочин. У звʼязку з викладеним позивач просить скасувати оскаржувані судові рішення та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 16 липня 2018 року відкрив касаційне провадження за скаргою ОСОБА_3, а ухвалою від 14 листопада 2018 року передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду відповідно до частини шостої статті 346 КАС України, а саме у звʼязку з оскарженням учасником справи судового рішення з підстав порушення правил предметної юрисдикції.
Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 21 січня 2019 року прийняла та призначила цю справу до касаційного розгляду в порядку письмового провадження без виклику її учасників згідно з пунктом 1 частини першої статті 345 КАС України.
Відповідач відзив на касаційну скаргу не надіслав.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та наведені в касаційній скарзі доводи, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про наявність підстав для її задоволення.
Як убачається з матеріалів справи, 28 вересня 2017 року ОСОБА_3 звернувся до начальника Лебединського ВП ГУНП в Сумській області Цурікова О. М. із заявою № 460, у якій:
1) просив внести до ЄРДР відомості про кримінальне правопорушення за статтею 191 Кримінального кодексу України (далі - КК України) по факту привласнення і розтрати майна, або за статтею 364 КК України по факту зловживання владою і службовим становищем, вчинене Будильським сільським головою ОСОБА_6 у змові з депутатами;
2) якщо слідчий або інші працівники Лебединського ВП ГУНП в Сумській області писатимуть рапорти чи висновки, в яких стверджуватимуть про відсутність в заяві ознак кримінального правопорушення, детально мотивувати своє рішення: назвати докази і повідомити обставини, на підставі яких працівники поліції дійшли такого висновку; вказати статтю закону, яка надає право слідчому робити такі висновки без проведення слідчих дій в досудовому розслідуванні; назвати докази і зазначити обставини, на підставі яких слідчий дійшов такого висновку та спростував факти, викладені в його заяві; описати процес здійснення слідчим оцінки обґрунтованості заяви з повідомленнями про кримінальне правопорушення;
3) до внесення відомостей в ЄРДР заборонити проводити будь-які інші дії, повʼязані з його зверненням, у тому числі робити перевірки, збирати докази чи опитувати осіб;
4) якщо до внесення зазначених відомостей в ЄРДР буде проведена будь-яка перевірка з цього приводу, - назвати осіб, які ініціювали та виконали цю перевірку, а також вказати закони, якими керувалися ці особи при проведенні перевірки;
5) якщо Лебединське ВП ГУНП в Сумській області все ж таки буде проводити перевірку без внесення відомостей до ЄРДР, - залучити його до цієї перевірки.
За результатами розгляду вказаної заяви листом від 06 жовтня 2017 року № К-177/13880 тимчасово виконуючий обовʼязки начальника Лебединського ВП ГУНП в Сумській області Хобот М. В. повідомив позивача про те, що було проведено перевірку, в ході якої встановлено відсутність ознак кримінальних правопорушень.
Вважаючи таку відповідь відповідача неналежною, ОСОБА_3 звернувся до адміністративного суду з цим позовом.
Відмовляючи у відкритті провадження в адміністративній справі, окружний адміністративний суд, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, керувався тим, що правовідносини щодо розгляду заяв про вчинення кримінального правопорушення (якою являється і заява позивача від 28 вересня 2017 року № 460) за своєю правовою природою є кримінально-процесуальними. Таким чином, спір, що виник між сторонами, підлягає розгляду в порядку, передбаченому КПК України, оскільки захист прав заявника, з урахуванням обовʼязковості дотримання вимог частини другої статті 2 КАС України, вимагав би від адміністративного суду, до якого надійшов такий позов, перевіряти та надавати оцінку дотримання відповідачем приписів, встановлених КПК України, однак адміністративний суд не має повноважень на здійснення такої перевірки та відновлення порушених у рамках кримінального процесу прав заявника. Той факт, що позивач вважає свою заяву в частині такою, що подана в порядку Закону України від 02 жовтня 1996 року № 393/96-ВР "Про звернення громадян" (далі - Закон № 393/96-ВР), не змінює її суті, а саме того, що вона в цілому є заявою про кримінальне правопорушення, а отже повинна розглядатися за правилами КПК України.
Велика Палата Верховного Суду вважає помилковими ці висновки судів попередніх інстанцій з огляду на таке.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Згідно із частиною першою статті 2 КАС Українизавданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку субʼєктів владних повноважень.
За правилами пунктів 1, 2 частини першої статті 4 КАС України адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у звʼязку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.
Пунктом 1 частини першої статті 19 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із субʼєктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.