Постанова
Іменем України
11 квітня 2019 року
м. Київ
справа № 621/960/16-ц
провадження № 61-35294св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Курило В. П. (суддя-доповідач), Коротуна В. М.,
Червинської М. Є.,
учасники справи:
позивач (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_4,
відповідач (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_5,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на постанову апеляційного суду Харківської області від 27 березня 2018 року у складі колегії суддів: Колтунової А. І., Кругової С. С., Маміної О. В.,
ІСТОРІЯ СПРАВИ:
Короткий зміст позовних вимог:
У травні 2016 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_5 про стягнення боргу за договором позики.
Позовна заява ОСОБА_4 мотивована тим, що 09 квітня 2014 року
ОСОБА_5 взяла у ОСОБА_4 в борг грошові кошти у сумі 200 000,00 грн, які зобовʼязалася повернути у строк до 09 жовтня 2014 року без нарахування відсотків. Проте, зобовʼязання за договором позики належним чином не виконала, у встановлені строки суму боргу не повернула.
ОСОБА_4, з урахуванням збільшених позовних вимог, просив стягнути з ОСОБА_5 на його користь 343 764,00 грн, з яких, 200 000,00 грн - сума боргу, 127 400,00 грн - сума індексу інфляції за весь час прострочення виконання грошового зобовʼязання, 16 274,34 грн - 3 % річних.
У червні 2017 року ОСОБА_5 звернулась до суду із зустрічними позовними вимогами до ОСОБА_4 про визнання договору позики недійсним.
Зустрічні позовні вимоги ОСОБА_5 мотивовано тим, що укладаючи
09 квітня 2014 року договір позики між ОСОБА_5 та ОСОБА_6, вона була введена позикодавцем в оману. Зобовʼязання за договором позики виконала, в рахунок погашення боргу передала позивачу автомобіль та металеві конструкції торгівельного павільйону.
ОСОБА_7 просила визнати договір позики від 09 квітня 2014 року, укладеного між нею та ОСОБА_6 недійсним.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій:
Рішенням Червонозаводського районного суду міста Харкова від 01 листопада 2017 року позовні вимоги ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про стягнення боргу за договором позики від 09 квітня 2014 року задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 200 000,00 грн заборгованості за договором позики, 127 400,00 грн інфляційних витрат та
16 274,00 грн 3 % річних.
Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 судові витрати у розмірі
3 436,44 грн.
Стягнуто з ОСОБА_5 на користь держави судовий збір у розмірі
0,26 грн.
У задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_5 до ОСОБА_4 про визнання договору позики від 09 квітня 2014 року недійсним відмовлено.
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_4 про стягнення з ОСОБА_5 суми боргу за договором позики від 09 квітня 2014 року та відмовляючи у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_5 про визнання договори позики недійсним, суд першої інстанції виходив із того, що спірний договір позики був укладений між сторонами у письмовій формі та нотаріально посвідчений, у звʼязку з чим зазначені докази підтверджують не лише факт укладення цього договору між сторонами, але й факт передання зазначених в договорі позики грошей позичальнику. При розгляді справи відповідачем не було надано належних та допустимих доказів щодо повернення суми боргу, а також доказів щодо укладення зазначеного договору внаслідок омани з боку позивача. Отже, суд першої інстанції дійшов до висновку, що є правові підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_4 про стягнення боргу та відмови у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_5 про визнання договору позики недійсним.
Постановою апеляційного суду Харківської області від 27 березня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_5 задоволено частково.
Рішення Червонозаводського районного суду міста Харкова від 01 листопада 2017 року в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_4 до
ОСОБА_5 про стягнення боргу за договором позики скасовано.
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про стягнення боргу за договором позики відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_5 частину судового збору в сумі 1 890,19 грн за подачу апеляційної скарги.
В іншій частині рішення Червонозаводського районного суду міста Харкова
від 01 листопада 2017 року залишено без змін.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 до ОСОБА_5 апеляційний суд виходив із того, що суд першої інстанції допустив неповноту встановлення обставин у справі, неправильно застосував норми матеріального права, зважаючи на що дійшов помилкового висновку щодо непогашення ОСОБА_5 боргового зобовʼязання та задоволення первісного позову.
В іншій частині суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення зустрічних позовних вимог ОСОБА_5 до ОСОБА_4 про визнання договору позики недійсним.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги:
25 квітня 2018 року ОСОБА_4 через засоби поштового звʼязку подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати постанову апеляційного суду Харківської області від 27 березня 2018 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про стягнення заборгованості та направити справу в цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, мотивуючи свої вимоги неправильним застосуванням судом норм матеріального та порушенням норм процесуального права.
Касаційна скарга обґрунтована тим, що нотаріально посвідчений договір позики не є борговим документом. Суд апеляційної інстанції не мав права застосовувати статтю 545 ЦК України, оскільки дана норма матеріального права не може регулювати спірні правовідносини, а тому не підлягає до застосуванню при фактичних обставинах справи.
Суд апеляційної інстанції дійшов неправильного висновку про відсутність у позичальника оригіналу боргового документу, оскільки дублікат договору позики має силу оригіналу та був наданий суду.
В матеріалах справи відсутні докази передання ОСОБА_4 ОСОБА_5 оригіналів договору позики та розписки.
Судом не встановлено за яких обставин були знищені оригінали договору позики та розписки, оскільки такі документи вибули з володіння
ОСОБА_4 поза його волею та були знищені ОСОБА_5 також поза волею заявника.
Постанова апеляційного суду Харківської області від 27 березня 2018 року оскаржується в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_4 до
ОСОБА_5 про стягнення боргу за договором позики.
Постанова апеляційного суду Харківської області від 27 березня 2018 року в частині вирішення зустрічних позовних вимог ОСОБА_5 до ОСОБА_4 про визнання договору позики недійсним, заявником не оскаржується, а тому судом касаційної інстанції відповідно до правил статті 400 ЦПК України в цій частині не перевіряється.
Доводи інших учасників справи:
Відзив на касаційну скаргу не надійшов.
Рух касаційної скарги:
Ухвалою Верховного Суду від 13 червня 2018 року відкрито провадження у даній справі та витребувано матеріали цивільної справи з Червонозаводського районного суду міста Харкова.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ У СКЛАДІ КОЛЕГІЇ СУДДІВ ДРУГОЇ СУДОВОЇ ПАЛАТИ КАСАЦІЙНОГО ЦИВІЛЬНОГО СУДУ:
Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.
Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Вимогами частин першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.