П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
10 квітня 2019 року
м. Київ
Справа № 461/4349/16-ц
Провадження № 14-115цс19
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача ЛященкоН. П.,
суддів Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Саприкіної І. В., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на ухвалу Галицького районного суду м. Львова від 10 серпня 2016 року (суддя Юрків О. Р.) та постанову Львівського апеляційного суду від 12 листопада 2018 року (судді Цяцяк Р. П., Крайник Н. П., Шеремет Н. О.) у справі за скаргою Публічного акціонерного товариства "Акціонернийбанк "Укргазбанк" на дії державного виконавця Галицького відділу державної виконавчої служби м. ЛьвоваГоловного територіального управління юстиції у Львівській області, заінтересована особа - ОСОБА_3,
УСТАНОВИЛА:
У липні 2016 року Публічне акціонерне товариство "Акціонерний банк "Укргазбанк" (далі - ПАТ "АБ "Укргазбанк") звернулося до суду зі скаргою на дії державного виконавця Галицького відділу державної виконавчої служби м. Львова Головного територіального управління юстиції у Львівській області (далі - Державний виконавець), заінтересована особа - ОСОБА_3
Скаргу мотивовано тим, що заочним рішенням Галицького районного суду м. Львова від 20 вересня 2011 року з боржника (ОСОБА_3) на користь банку стягнуто заборгованість за кредитним договором у розмірі 45 тис. 115 доларів США 54 центи, 148 тис. 511 грн 54 коп. пені, 8 тис. 220 грн штрафних санкцій за порушення умов договору застави, 1 тис. 700 грн судового збору, 30 грн витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.
Рішенням Апеляційного суду Львівської області від 11 листопада 2013 року заочне рішення Галицького районного суду м. Львова від 20 вересня 2011 року змінено, замість суми пені 148 тис. 511 грн 54 коп. зазначено 140 тис. 291 грн 54 коп. У решті заочне рішення суду залишено без змін.
Галицький районний суд м. Львова видав виконавчий лист на виконання вищевказаного судового рішення зі строком предʼявлення його до виконання до 11 листопада 2014 року, який було предʼявлено до виконання.
Разом з тим 25 квітня 2014 року ОСОБА_3 звернувся до суду із заявою про перегляд заочного рішення Галицького районного суду м. Львова від 20 вересня 2011 року за нововиявленими обставинами. Ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 23 лютого 2016 року, залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 13 травня 2016 року, у задоволенні цієї заяви було відмовлено.
30 травня 2016 року банк отримав у Галицькому районному суді м. Львова виконавчий лист, виданий на підставі судового рішення від 20 вересня 2011 року, а 3 червня 2016 року направив його для виконання державному виконавцю. Проте постановою державного виконавця від 13 червня 2016 року було відмовлено у відкритті виконавчого провадження з підстав пропуску строку предʼявлення виконавчого документа до виконання. Банк вважає, що вказаними діями Державного виконавця порушено вимоги статті 23 Закону України від 2 червня 2016 року № 1404-VIII "Про виконавче провадження" (далі - Закон № 1404-VIII).
З урахуванням викладеного ПАТ "АБ "Укргазбанк" просило суд визнати неправомірними дії Державного виконавця щодо винесення постанови про відмову у відкритті виконавчого провадження від 13 червня 2016 року ВП № 51387029, зобовʼязати прийняти виконавчий документ від 30 травня 2016 року й відкрити виконавче провадження.
Ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 10 серпня 2016 року скаргу ПАТ "АБ "Укргазбанк" задоволено. Визнано дії Державного виконавця щодо винесення постанови про відмову у відкритті виконавчого провадження від 13 червня 2016 року ВП № 51387029 протиправними. Зобовʼязано Державного виконавця прийняти виконавчий документ від 30 травня 2016 року про стягнення на користь ПАТ "АБ "Укргазбанк" кредитної заборгованості і відкрити виконавче провадження. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Постановою Львівського апеляційного суду від 12 листопада 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишено без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Судові рішення першої та апеляційної інстанцій мотивовано тим, що вперше виконавчий лист банком як стягувачем було предʼявлено до виконання у встановлений строк - до 11 листопада 2014 року. Після цього судове рішення, яке набрало законної сили та на виконання якого видано вказаний виконавчий документ, переглядалося за нововиявленими обставинами. Отже, з моменту предʼявлення банком до виконання виконавчого листа відбулось переривання строку предʼявлення його до виконання, а тому банк як стягувач, не пропустив строку предʼявлення до примусового виконання виконавчого документа, виданого 30 травня 2016 року, а дії Державного виконавця щодо винесення постанови про відмову у відкритті виконавчого провадження від 13 червня 2016 року ВП № 51387029 є неправомірними.
У касаційній скарзі, поданій у грудні 2018 року, ОСОБА_3 просить судові рішення першої та апеляційної інстанцій скасувати й ухвалити нове рішення, яким у задоволенні скарги ПАТ "АБ "Укргазбанк" відмовити.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що у виконавчому листі чітко визначено строк його предʼявлення до виконання - до 11 листопада 2014 року, проте банк як стягувач звернувся до виконавчої служби про примусове виконання судового рішення лише 3 червня 2016 року, унаслідок чого Державним виконавцем правомірно було винесено постанову про відмову у відкритті виконавчого провадження. Банк звернувся до суду зі скаргою про визнання незаконними дій Державного виконавця щодо винесення постанови про відмову у відкритті виконавчого провадження, а отже, відповідно до вимог частини першої статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) така скарга підлягає розгляду у порядку адміністративного судочинства.
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Ухвалою Верховного Суду від 14 січня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі.
Відповідно до частини шостої статті 403 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду у всіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи субʼєктної юрисдикції.
Згідно із частинами першою та четвертою статті 404 ЦПК України питання про передачу справи на розгляд палати, обʼєднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи. Про передачу справи на розгляд палати, обʼєднаної палати або Великої Палати Верховного Суду суд постановляє ухвалу, зокрема, з обґрунтуванням підстав, визначених у частинах пʼятій або шостій статті 403 цього Кодексу.
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою від 20 лютого 2019 року передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки касаційна скарга містить доводи щодо порушення судами правил субʼєктної юрисдикції.
Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2019 року зазначену справу прийнято до провадження та призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами (у письмовому провадженні).
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи в межах підстав оскарження, встановлених частиною шостою статті 403 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга є обґрунтованою та підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності й спеціалізації та визначається законом.
За вимогами частини першої статті 18 Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.
Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини.
Судова юрисдикція - це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі встановленого законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є субʼєктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Згідно із частиною першою статті 1 Закону України від 2 червня 2016 року № 1404-VIII "Про виконавче провадження"(далі - Закон № 1404-VIII) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Гарантією прав фізичних і юридичних осіб у виконавчому провадженні є можливість оскарження дій або бездіяльності державних виконавців.
Відповідно до статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.
Згідно із частиною першою статті 448 ЦПК України скарга подається до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції.
Справи за скаргами на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи посадової особи державної виконавчої служби розглядаються судом за загальними правилами ЦПК України з особливостями, встановленими статтею 450 цього Кодексу, за участю стягувача, боржника і державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби чи приватного виконавця, рішення, дія чи бездіяльність якої оскаржуються.
За результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу (частина перша статті 451 ЦПК України).
Отже, як право на звернення зі скаргою, так і порядок її розгляду та постановлення ухвали повʼязані з наявністю судового рішення, ухваленого за правилами ЦПК України, та його примусовим виконанням.