П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 березня 2019 року
м. Київ
Справа № 802/4179/15-а
Провадження № 11-1435апп18
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідачаЗолотнікова О. С.,
суддів Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гудими Д. А., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Саприкіної І. В., Ситнік О. М., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.
розглянула в порядку письмового провадження касаційну скаргу приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Коротюк Оксани Вікторівни (далі - Нотаріус) на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 01 березня 2016 року (суддя Вільчинський О. В.) та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 17 травня 2016 року (судді Гонтарук В. М., Граб Л. С., Біла Л. М.) у справі № 802/4179/15-а за позовом ОСОБА_4 до Нотаріуса, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Кей-колект" (далі - ТОВ "Кей-колект"), про скасування рішення про державну реєстрацію права власності та
ВСТАНОВИЛА:
У грудні 2015 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до Нотаріуса, у якому просив:
- визнати протиправними та скасувати рішення відповідача про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 19 серпня 2015 року за індексним номером 23797450, прийняте стосовно квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 (далі - спірна квартира), та запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за номером 10866457;
- зобовʼязати Нотаріуса внести до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відповідні зміни та здійснити запис про те, що власником спірної квартири є ОСОБА_4
Позовні вимоги з урахуванням заяви про зміну підстав позову, обґрунтовано тим, що оскаржуване рішення відповідача є неправомірним і таким, що підлягає скасуванню, оскільки воно прийняте без додержання вимог чинного законодавства, а саме: не враховано, що третьою особою не дотримано порядку позасудового врегулювання питання щодо звернення стягнення на предмет іпотеки; реєстрацію права власності здійснено без згоди власника та без вчинення нотаріальних дій. На думку позивача, на порушення частини сьомої статті 3 Закону України від 01 липня 2004 року № 1952-IV "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" відповідач провів реєстрацію нерухомого майна поза місцем його розташування та залишив поза увагою той факт, що статтею 1 Закону України від 03 червня 2014 року № 1304-VII "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" встановлено заборону примусового стягнення (відчуження без згоди власника) нерухомого житлового майна, яке вважається предметом іпотеки згідно зі статтею 5 Закону України від 05 червня 2003 року № 898-IV "Про іпотеку", якщо таке майно виступає як забезпечення зобовʼязань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті.
Вінницький окружний адміністративний суд постановою від 01 березня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 17 травня 2016 року, позов задовольнив частково: визнав протиправним та скасував рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 19 серпня 2015 року з індексним номером 23797450, прийняте Нотаріусом стосовно спірної квартири; зобовʼязав Нотаріуса внести до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис про скасування державної реєстрації прав, проведеної згідно з рішенням про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 19 серпня 2015 року за індексним номером 23797450; у задоволенні решти позовних вимог суд відмовив.
Не погодившись із зазначеними судовими рішеннями,Нотаріус подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на правову позицію, викладену в постановах Верховного Суду України від 11 листопада, 09 грудня 2014 року (справи № 21-493а14 та № 21-308а14 відповідно), зазначив, що суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися "судом, встановленим законом" у розумінні частини першої статті 6 Конвенціїпро захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція). На думку скаржника, спір у цій справі не належить до юрисдикції адміністративних судів, у звʼязку із чим судові рішення підлягають скасуванню із закриттям провадження у справі.
Вищий адміністративний суд України ухвалою від 09 грудня 2016 року відкрив касаційне провадження в цій справі.
15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", яким Кодекс адміністративного судочинства (далі - КАС України) викладено в новій редакції.
Підпунктом 4 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" КАС України в редакції згаданого Закону передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
У січні 2018 року справу передано на розгляд Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 13 грудня 2018 року передав цю справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини шостої статті 346 КАС України, а саме у звʼязку з тим, що учасник справи оскаржує судові рішення з підстав порушення правил предметної юрисдикції.
ВеликаПалата Верховного Суду ухвалою від 27 грудня 2018 року прийняла та призначила цю справу до касаційного розгляду в порядку письмового провадження без виклику учасників справи з огляду на практику Європейського суду з прав людини стосовно доцільності розгляду справи на основі письмових доказів у випадках, коли повинні вирішуватися тільки питання права (рішення від 26 травня 1988 року в справі "Екбатані проти Швеції").
У запереченнях на касаційну скаргу ОСОБА_4, посилаючись на правильність висновків судів першої та апеляційної інстанцій, просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
У додаткових поясненнях Нотаріус зазначив, що наведені в касаційній скарзі доводи зведено до неможливості віднесення спору в цій справі до юрисдикції адміністративних судів, оскільки вказаний спір не є публічно-правовим, адже позивач фактично намагається оспорити право власності третьої особи - ТОВ "Кей-колект" на обʼєкт нерухомого майна, що раніше належав позивачу.
ТОВ "Кей-колект" у додаткових поясненнях зазначило, що спір у цій справі не є публічно-правовим та не належить до юрисдикції адміністративних судів, оскільки випливає з договірних відносин та має вирішуватися судами за правилами Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, наведені в касаційній скарзі та запереченнях на неї доводи, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про наявність підстав для її задоволення.
Суди попередніх інстанцій установили, що 13 липня 2007 року між Акціонерним комерційним інноваційним банком "УкрСиббанк" (далі - Банк) та ОСОБА_5 укладено договір про надання споживчого кредиту № 11182740000 (далі - кредитний договір), відповідно до якого Банк надав ОСОБА_5 кредитні кошти (кредит) в іноземній валюті на суму 55 тис. 945 швейцарських франків.
На забезпечення виконання зобовʼязань за вказаним кредитним договором між Банком і ОСОБА_4, що виступає майновим поручителем ОСОБА_5, укладено договір іпотеки від 13 липня 2007 року, згідно з яким іпотекодавець (позивач) передав іпотекодержателю (Банку) в іпотеку нерухоме майно, а саме спірну квартиру.
12 грудня 2011 року Банк і ТОВ "Кей-колект" уклали договір факторингу № 1, за умовами якого Банк передав, а ТОВ "Кей-колект" прийняло на платній основі права вимоги щодо погашення заборгованості на підставі кредитних договорів та договорів забезпечення.
На підставі договору факторингу Банк і ТОВ "Кей-колект" уклали договір відступлення прав вимоги за договором іпотеки, укладеним між Банком та позивачем.
19 серпня 2015 року ТОВ "Кей-Колект" звернулося до Нотаріуса із заявою про державну реєстрацію за товариством права власності на предмет іпотеки - спірну квартиру.
Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження обʼєктів нерухомого майна щодо обʼєкта нерухомого майна від 10 листопада 2015 року № 47320320 Нотаріус 19 серпня 2015 року до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вніс запис № 23797450 про право власності ТОВ "Кей-колект" на обʼєкт нерухомого майна - спірну квартиру.
Не погодившись із такими рішеннями відповідача, позивач звернувся до адміністративного суду з цим позовом.
Встановлені судами попередніх інстанцій обставини в касаційній скарзі під сумнів не ставляться.
Вирішуючи справу по суті заявлених позовних вимог, суди першої та апеляційної інстанцій керувалися тим, що спір у цій справі є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів.