Постанова
Іменем України
11 квітня 2019 року
м. Київ
справа № 755/8112/17
провадження № 61-10954св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Курило В. П. (суддя-доповідач), Коротуна В. М.,
Червинської М. Є.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_4,
відповідач - ОСОБА_5,
третя особа - ОСОБА_6,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 07 листопада 2017 року у складі судді Винниченко Л. М. та постанову Апеляційного суду міста Києва
від 18 грудня 2017 року у складі колегії суддів: Волошиної В. М.,
Панченка М. М., Слюсар Т. А.,
ІСТОРІЯ СПРАВИ:
Короткий зміст позовних вимог:
У травні 2017 року ОСОБА_4 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_5, третя особа - ОСОБА_6, про визнання правочину недійсним.
Позовна заява мотивована тим, що 19 лютого 1999 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_6 укладено шлюб.
У вересні 2016 року із заочного рішення Ірпінського міського суду Київської області від 29 серпня 2016 року, яким стягнуто з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_5 заборгованість за договором позики, вона дізналася, що її чоловік - ОСОБА_6 надав відповідачу розписку, відповідно до якої отримав від останнього грошові кошти у розмірі 47 366,00 грн.
Проте, від ОСОБА_4, як дружини позичальника, ні відповідач, ні сам позичальник згоди на укладення договору позики не отримували, а про одержання її чоловіком грошових коштів за розпискою вона нічого не знала, оскільки дані кошти не витрачалися в інтересах сімʼї.
Сума оспорюваного правочину становить 47 366,00 грн, що в 38 разів перевищує встановлений прожитковий мінімум на одну особу, тому спірний договір позики не відноситься до дрібного побутового договору і стосується цінного майна. Через відсутність її письмової згоди на одержання позики, оскаржувана розписка вчинена з порушенням вимог актів цивільного законодавства.
ОСОБА_4 просила визнати недійсною розписку видану 05 березня
2014 року ОСОБА_6 на користь ОСОБА_5 на суму
47 366,00 грн, зазначивши правовою підставою статі 203, 215 ЦК України та частину другу та третю статті 65 СК України.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій:
Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 07 листопада
2017 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Рішення суду мотивовано безпідставністю заявлених позовних вимог.
Постановою Апеляційного суду міста Києва від 18 грудня 2017 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_4 - ОСОБА_9 відхилено.
Рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 07 листопада
2017 року залишено без змін.
Відхиляючи апеляційну скаргу представника ОСОБА_4 - ОСОБА_9, апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги:
17 січня 2018 року ОСОБА_4 через засоби поштового звʼязку подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 07 листопада 2017 року та постанову Апеляційного суду міста Києва від 18 грудня 2017 року та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити, мотивуючи свої вимоги неправильним застосуванням судами норм матеріального та порушенням норм процесуального права.
Касаційна скарга обґрунтована тим, що судами попередніх інстанцій порушено вимоги статті 65 СК України, оскільки ними під час розгляду справи встановлено, що оспорюваний договір укладено без письмової згоди позивача на їх укладення, однак суди помилково не визнали його недійсним.
Доводи інших учасників справи:
16 липня 2018 року представник ОСОБА_5 - ОСОБА_10 через засоби поштового звʼязку подав до Верховного Суду відзив, у якому просить касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення, арішення Дніпровського районного суду міста Києва від 07 листопада 2017 року та постанову Апеляційного суду міста Києва від 18 грудня 2017 року залишити без змін.
25 жовтня 2018 року ОСОБА_5 через засоби поштового звʼязку подав до Верховного Суду заяву, в якій просить касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення, арішення Дніпровського районного суду міста Києва від 07 листопада 2017 року та постанову Апеляційного суду міста Києва від 18 грудня 2017 року залишити без змін.
Рух касаційної скарги:
Ухвалою Верховного Суду від 19 червня 2018 року відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано матеріали цивільної справи з Дніпровського районного суду міста Києва.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ У СКЛАДІ КОЛЕГІЇ СУДДІВ ДРУГОЇ СУДОВОЇ ПАЛАТИ КАСАЦІЙНОГО ЦИВІЛЬНОГО СУДУ:
Перевіривши доводи касаційної скарги, врахувавши аргументи, наведені у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.
Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Вимогами частин першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.