Постанова
Іменем України
19 квітня 2019 року
м. Київ
справа № 308/2187/16-ц
провадження № 61-47849св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Сімоненко В. М. (суддя-доповідач), Лесько А. О., Мартєва С.Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_4, яка діє в інтересах недієздатного ОСОБА_5,
відповідач - виконавчий комітет Ужгородської міської ради,
третя особа - ОСОБА_6,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4, яка діє в інтересах недієздатного ОСОБА_5 на рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 15 липня 2016 року в складі судді Бедьо В.І. та постанову Закарпатського апеляційного суду від 29 жовтня 2018 року в складі колегії суддів: Собослой Г.Г., Кожух О.А., Джуга С.Д.,
ВСТАНОВИВ:
У березні 2016 року ОСОБА_4, яка діє в інтересах недієздатного ОСОБА_5, звернулася до суду з позовом про визнання недійсним пункту 2.1 рішення виконавчого комітету Ужгородської міської ради від 21 жовтня 1998 року № 211 "Про передачу в оренду приміщення, переобладнання квартир, будинків, затвердження актів технічного стану будинків", яким ОСОБА_6 надано в найм квартиру АДРЕСА_1. В обґрунтування позову ОСОБА_4, яка діє в інтересах недієздатного ОСОБА_5, зазначила, що рішення є незаконним з тих підстав, що ОСОБА_6 на квартирному обліку в Ужгородській міській раді та Державному підприємстві "Шляхово-експлуатаційної дільниці №859", у повному господарському віданні (на балансі) якого було спірне приміщення, не перебував, відповідно права на отримання зазначеної квартири не мав, отже вказаним рішенням виконавчий комітет Ужгородської міської ради надав квартиру сторонній особі - інспектору Ужгородської митниці ОСОБА_6, за відсутності відповідного рішення підприємства. Зазначає, що оскаржуваним рішенням порушено її права та права її недієздатного сина - ОСОБА_5 на спірну квартиру, оскільки вона працювала у Державному підприємстві "Шляхово-експлуатаційної дільниці № 859", стояла на черзі по місцю роботи на отримання квартири, та в 1987 році отримала квартиру загальною площею 106 кв.м. в АДРЕСА_1, 7; переобладнала, збільшила її розмірі, здійснила газифікацію, водопостачання на підставі рішення Ужгородського міськвиконкому від 26 серпня 1988 року №156 "Про надання дозволу на проведення добудови та перебудови" за власні кошти, та проживала у ній з матірʼю ОСОБА_7 та сином - інвалідом з дитинства І групи - ОСОБА_5 Підставою подачі позову позивачка вказує бажання її, як матері сина - інваліда, забезпечити його та його піклувальника (після її смерті) житлом, оскільки його брат - ОСОБА_6 відмовляється піклуватись про хворого брата. Також посилалась на те, що за її заявою було відкрито кримінальне провадження за № 12013070170001935 за частиною першою статті 190 КК України, яке постановою слідчого від 20 лютого 2015 року закрито на підставі пункту 2 частини першої статті 284 КК України у звʼязку з відсутністю в діях ОСОБА_6, складу кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 190 КК України, з врахуванням того, що отримання останнім квартири в найм відбулось на підставі рішення колективного органу - виконавчого комітету Ужгородської міської ради від 21 жовтня 1988 року № 211.
Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 15 липня 2016 року, залишеним без змін постановою Закарпатського апеляційного суду від 29 жовтня 2018 року, у задоволенні позову відмовлено.
28 листопада 2018 року ОСОБА_4, яка діє в інтересах недієздатного ОСОБА_5, звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на ухвалені у справі рішення, у якій просила їх скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.
Касаційна скарга ОСОБА_4, яка діє в інтересах недієздатного ОСОБА_5, мотивована тим, що вона отримала у державному підприємстві квартиру загальною площею 106 кв.м. (у тому числі площу квартири АДРЕСА_1), завжди там проживала з сином інвалідом ОСОБА_5 та невісткою - особою, яка доглядала інваліда, що підтверджується відповідними довідками та рішенням міськвиконкому, отже у неї виникло право користування спірною квартирою; робила на підставі рішень міськвиконкому перепланування квартири з влаштуванням дверей, тобто створенням окремого входу, що дало підстави ОСОБА_6 виготовити документи на новостворену квартиру АДРЕСА_1, а тому висновки суду про непорушення її прав є безпідставними, необґрунтованими та надуманими; оспорюваним рішенням порушуються також права її недієздатного сина, який потребує цілодобового догляду, оскільки особа, яка за ним доглядала проживала у спірній квартирі та відмовилась доглядати у звʼязку із вселенням ОСОБА_6 При цьому посилаючись на відсутність оригіналу оскаржуваного рішення, скаржниця ставить під сумнів ухвалення виконавчим комітетом Ужгородської міської ради рішення від 21 жовтня 1998 року № 211 "Про передачу в оренду приміщення, переобладнання квартир, будинків, затвердження актів технічного стану будинків", а також надання квартири АДРЕСА_1 в найм ОСОБА_6, який не перебував у трудових відносинах з підприємством, та на обліку осіб, що потребують покращення житлових умов. Зазначає, що її та її сина протиправно позбавлено права користування квартирою АДРЕСА_1, і таке право підлягає поновленню шляхом визнання спірного рішення недійсним.
Ухвалою Верховного Суду від 10 грудня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі, справу витребувано з суду першої інстанції.
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Судами встановлено, що рішення виконавчого комітету Ужгородської міської ради народних депутатів від 28 лютого 1996 року № 25 вирішено видати ордери на сорокаквартирний житловий будинок по АДРЕСА_4.
Пунктом 1.13 рішення вирішено видати ордер ОСОБА_4, працівниці Ужгородської митниці, проживаючої із сімʼєю у складі 3-х чоловік у 2-хкімнатній квартирі/неблаговпорядкованій/ по АДРЕСА_2, де на житловій площі 29,2 кв. м. проживало четверо осіб, на квартиру АДРЕСА_3, що складається з 2-х кімнат житловою площею 28,79 кв. м, кухні, ванної. Вказаний ордер видано на підставі спільного рішення адміністрації та профкому Ужгородської митниці, протоколу № 2 від 20 грудня 1995 року згідно списку черговості, із зняттям з квартирного обліку.
Рішенням виконавчого комітету Ужгородської міської ради народних депутатів від 22 травня 1996 року № 85 надано дозвіл на проведення обміну ОСОБА_4, працівниці Ужгородської митниці, проживаючої в АДРЕСА_2, яка складається з 2-х кімнат, житловою площею 31,0 кв.м., з усіма комунальними послугами. Причиною обміну зазначено: роздільне проживання із сином.