Постанова
Іменем України
18 квітня 2019 року
м. Київ
справа № 757/15487/16
провадження № 61-43209св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
Висоцької В. С. (суддя-доповідач), Пророка В. В., Фаловської І. М.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_4
відповідач - публічне акціонерне товариство "ПроКредит Банк",
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Печерського районного суду м. Києва від 26 березня 2018 року у складі судді Остапчук Т. В. та постанову Апеляційного суду м. Києва від 18 липня 2018 року Мараєвої Н. Є., Андрієнко А, М., Заришняк Г. М.,
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2016 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом допублічного акціонерного товариства "ПроКредит Банк" (далі - ПАТ "ПроКредит Банк", банк), вякому просила визнати недійсними рамкову угоду від 19 жовтня 2007 року та договір про надання траншу від 19 жовтня 2007 року, укладені між нею та ПАТ "ПроКредит Банк".
Позов мотивовано тим, що правочини вчинені з використанням нечесної підприємницької практики, умови договору є несправедливими та суперечать принципу добросовісності, його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обовʼязків на шкоду споживача, зокрема за умовами укладених між сторонами договорів, банк переклав на позивача валютні ризики (курсові коливання), які кредитним договором не передбачено, і позивач не була попереджена про те, що повинна сплачувати платежі за завищеним комерційним курсом, при тому, що валютні ризики не є її обовʼязком.
Посилаючись на наведене, позивач вважає, що оспорювані рамкова угода та договір про надання траншу, мають бути визнані судом недійсними в силу положень статей 11, 18, 19 Закону України "Про захист прав споживачів" та частини першої статті 230 ЦК України.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 26 березня 2018 року, залишеним без змін постановою Апеляційного суду м. Києва від 18 липня 2018 року, у задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду мотивовані тим, що при укладенні договору відповідач надав позивачу повну інформацію щодо кредиту, в тому числі про відсоткову ставку по кредиту, дату внесення платежу, про розмір внеску та розпис розподілення внеску: на внесок по капіталу (тілу) кредиту та на внесок по відсотках, також повідомлено про залишок кредиту після кожного платежу. Позивачем сплачувалися належні до сплати по кредитному договору платежі, а також неодноразово вносилися зміни в умови договору, що підтверджується зазначеними вище договорами про внесення змін та додатками до них. Позивачу були зрозумілими умови кредитування, зокрема й характер процентної ставки за кредитом, та остання погоджувалася з ними, виконуючи умови договору протягом 7 років. Умови кредитного договору, порядок розрахунку та сплати процентної ставки приймалися та змінювалися за згодою позивача, підписувалися нею, тобто, було досягнуто згоди щодо всіх істотних умов договору. На час вчинення правочину (підписання договорів) було дотримано вимог, передбачених частинами першою - третьою, пʼятою та шостою статті 203 ЦК України.
Крім того, відповідно до умов спірного договору позичальник несе усі валютні ризики під час виконання зобовʼязань за цим кредитним договором, оскільки, позивач поставила свій підпис під укладеними договорами, отже, прийняла їх умови.
Позивач не довела факту порушення її прав та несправедливості умов договору, а також підстав недійсності правочину, передбачених ЦК України.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, ОСОБА_4, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржувані рішення та задовольнити позов.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що судами не враховано, що позивач є споживачем фінансових послуг, тому до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення Закону України "Про захист прав споживачів". Рамкова угода та договір про надання траншу не містять обовʼязкових умов, необхідних для укладення кредитного договору.
Позичальник, як споживач, з вини банку, в порушення ним вимоги статті 203 ЦК України, статей 5, 11, 18 Закону України "Про захист прав споживачів" та розділу 2 Постанови Правління Національного банку України №168, не була ознайомлена належним чином зі всіма його умовами, які мають суттєве значення та істотно могли вплинути на формування волевиявлення і здійснення свідомого вибору, що є обставинами, які викривили її уявлення щодо дійсності істотних умов договору та унеможливили позичальнику реалізувати вільну можливість та змогу, надати дійсну оцінку положенням умов кредитування банку та наслідкам укладення такого кредитного договору.
Кредитним договором не визначені основні умови повернення кредиту, зокрема, щодо нарахування процентів, та не зазначено сукупну вартість кредиту.
Під час укладення договору банк приховав від позичальника повну та обʼєктивну інформацію щодо кінцевої сукупної вартості кредиту, чим ввів позичальника в оману щодо реальної відсоткової ставки та кінцевої загальної суми кредиту, яку сплатив би позичальник банку, погашаючи кредит у порядку, визначеному графіком погашення заборгованості.
В момент підписання кредитного договору між сторонами, позивач був введений в оману відповідачем щодо істотних умов договору, ціни та відсоткової ставки, загальної сукупної вартості та абсолютного значення подорожчання кредиту, а тому його волевиявлення на укладання кредитного договору у вигляді та розмірах, які фактично встановлені шляхом експертного дослідження, суперечили її волевиявленню на його укладання саме на таких умовах, що відповідно до положень статей 203, 215, 230 ЦК України, є підтавою для визнання оспорюваних договорів недійсними.
Також спірні правочини укладено з використанням з боку банку нечесної підприємницької практики, яка заборонена статтею 19 Закону України "Про захист прав споживачів".
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
У відзиві на касаційну скаргу, ПАТ "ПроКредит Банк", заперечує проти доводів позивача та просить залишити ухвалені у справі судові рішення без змін, посилаючись на їх законність і обґрунтованість.
У відзиві відповідач посилається на те, що позивач не довів під час розгляду справи та не навів у касаційній скарзі, які конкретні дії або бездіяльність (замовчування) кредитора були неправдивими і ввели в оману позичальника щодо істотних умов договору, яку інформацію до нього не довели або неправдиво довели перед укладанням кредиту, що могло вплинути на його рішення щодо отримання кредиту. В свою чергу банк надав позичальнику графік повернення кредиту, у якому встановлені суми (з деталізацією) платежів, дати здійснення платежів від початку кредитування до його закінчення.
Суди правильно виходили з того, що банк надав позичальнику інформацію про конкретні суми платежів з деталізацією та дати їх повернення, у вигляді встановленому законом і тому позичальник був ознайомлений з обсягом своїх зобовʼязань в повному обсязі.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Частиною першою статті 1054 ЦК Українипередбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобовʼязується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобовʼязується повернути кредит та сплатити проценти.
До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 кодексу, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Статтею 526 ЦК Українивстановлено, що зобовʼязання має виконуватися належним чином відповідно до умов та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до статті 629 ЦК Українидоговір є обовʼязковим для виконання сторонами.
Згідно зі статтею 638 ЦК Українидоговір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Статтею 215 ЦК Українивстановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, пʼятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Частиною першою статті 230 ЦК Українипередбачено, що якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. За змістом зазначеної норми закону правочин може бути визнаний таким, що вчинений під впливом обману, у випадку навмисного цілеспрямованого введення іншої сторони в оману стосовно фактів, які впливають на укладення правочину.