Постанова
Іменем України
18 квітня 2019 року
м. Київ
справа № 296/1127/17-ц
провадження № 61-11960 св 18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Пророка В. В. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Фаловської І. М.,
учасники справи:
| позивач | - | ОСОБА_4, |
| відповідач | - | Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності Житомирського обласного відділення виконавчої дирекції |
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційні скарги ОСОБА_4 на ухвали апеляційного суду Житомирської області у складі судді Миніч Т. І. від 24 квітня 2017 року та від 12 травня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_4 до Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності Житомирського обласного відділення виконавчої дирекції про визнання наказу від 13 липня 2016 року № 124-к таким, що не відповідає чинному законодавству України.
Встановив:
У лютому 2017 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності Житомирського обласного відділення виконавчої дирекції про визнання наказу № 124 - к від 13 липня 2016 року таким, що не відповідає чинному законодавству України.
Рішенням Корольовський районний суд м. Житомира від 01 березня 2017 року у задоволенні позову відмовлено.
ОСОБА_4 оскаржив в апеляційному порядку рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 01 березня 2017 року.
Ухвалою апеляційного суду Житомирської області від 24 квітня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 на вказане судове рішення залишено без руху та надано строк для усунення недоліків апеляційної скарги шляхом сплати судового збору протягом пʼяти днів з дня отримання копії вказаної ухвали.
Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що при зверненні з апеляційною скаргою заявник не сплатив судовий збір за її подачу, у встановленому законом розмірі, виходячи з того, що рішення оскаржується в повному обсязі за вимогою немайнового характеру.
На виконання ухвали апеляційного суду Житомирської області від 24 квітня 2017 року, у травні 2017 року ОСОБА_4 звернувся до апеляційного суду з листом, у якому зазначив, що він звільнений від сплати судового збору, на підставі пункту 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір".
Ухвалою апеляційного суду Житомирської області від 12 травня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_4на рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 01 березня 2017 року визнано неподаною та повернуто заявникові.
Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що копію ухвали апеляційного суду про залишення апеляційної скарги без руху отримано заявником 04 травня 2017 року. Однак судовий збір, визначений ухвалою суду, не сплачено, натомість порушено клопотання про призначення справи до судового розгляду, оскільки ОСОБА_4 вважає, що він звільнений від сплати судового збору. Таким чином, суд дійшов висновку про повернення апеляційної скарги, оскільки заявником не виконано умови ухвали суду про залишення апеляційної скарги без руху.
У касаційних скаргах, поданих у червні та вересні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_4 просить скасувати ухвали суду апеляційної інстанції та направити справу до апеляційного суду для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.
Касаційні скарги мотивовані тим, що апеляційний суд при розгляді справи дійшов односторонніх та передчасних висновків про стягнення судового збору за подачу апеляційної скарги та повернення апеляційної скарги з підстав несплати судового збору, оскільки позивач звільнений від такої оплати в силу закону.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" Цивільного процесуального кодексу України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (далі - ЦПК України) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
02 березня 2018 року вказана справа передана на розгляд Верховного Суду.
У запереченнях на касаційні скарги, поданих у липні та листопаді 2017 року Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності Житомирського обласного відділення виконавчої дирекції просить касаційні скарги ОСОБА_4 відхилити, а оскаржувані судові ухвали залишити без змін.
Частина третя статті 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, Верховний Суд вважає, що відсутні підстави для скасування ухвал судів першої та апеляційної інстанцій, доводи касаційної скарги не підтверджують неправильного застосування судами при розгляді справи норм матеріального права, порушення норм процесуального права з огляду на наступне.
Відповідно до частини першої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.