ПОСТАНОВА
Іменем України
19 квітня 2019 року
Київ
справа №826/1392/17
адміністративне провадження №К/9901/65926/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Гончарової І.А.,
суддів - Ханової Р.Ф., Олендера І.Я.
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління ДФС у м. Києві
на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 20.02.2018 (головуючий суддя - Качур І.А.)
та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 07.08.2018 (колегія суддів: головуючий суддя - Безименна Н.В., судді - Кучма А.Ю., Літвіна Н.М.)
у справі №826/1392/17
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "КРАМАР РІСАЙКЛІНГ"
до Головного управління ДФС у м. Києві
про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
ВСТАНОВИВ:
У січні 2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю "КРАМАР РІСАЙКЛІНГ" (далі-Товариство) звернулось до суду з позовом про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення Головного управління ДФС у м. Києві (далі - ДФС) від 02.11.2016.
В обґрунтування позовних вимог Товариство зазначило про помилковість висновків ДФС, що господарські договори, укладені між позивачем та його контрагентами реально не виконувались і мали безтоварний характер, з огляду на що у відповідача не було не було правових підстав для донарахування позивачу грошових зобовʼязань з податку на додану вартість та застосування до нього штрафних санкцій.
Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 20.02.2018, залишеним без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 07.08.2018, позов задоволено: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення ДФС від 02.11.2016 року № 0021511404.
Не погодившись з судовими рішеннями ДФС звернулась з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, просила їх скасувати та відмовити в задоволенні позову. При цьому скаржник зазначив, що суди дійшли помилкового висновку про обґрунтованість позовних вимог невірно оцінивши залучені до справи докази та обставини справи.
Позивач у відзиві на касаційну скаргу вважає судові рішення законними та обґрунтованими, а доводи, викладені в касаційній скарзі безпідставними.
Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
Відповідно до статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно зʼясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Згідно з частиною 4 статті 246 Кодексу адміністративного судочинства України мотивувальна частина судового рішення повинна містити посилання на докази, відхилені судом, мотиви їх відхилення та мотивовану оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову.
Судові рішення попередніх інстанцій вказаним вимогам не відповідають в звʼязку з наступним.
З матеріалів справи вбачається, що за наслідками проведеної документальної позапланової виїзної перевірки Товариства з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинам з ТОВ "Юніон-СТ", ТОВ "ТКП "Паллада" за період з 01.05.2016 по 31.05.2016 контролюючим органом складено акт від 19.10.2016.
В акті викладено висновки контролюючого органу про порушення позивачем вимог пункту 185.1 статті 185, пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198, пункту 200.1 статті 200, пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість за травень 2016 року на загальну суму 213 000 грн.
На цій підставі 02.11.2016 ДФС прийнято податкове повідомлення-рішення №0021511404, яким позивачу збільшено суму грошового зобовʼязання з податку на додану вартість на загальну суму 266 250 грн., в тому числі за основним платежем - 213 000 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 53 250 грн.
Свої дії щодо прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення ДФС обґрунтовує тим, що укладені між позивачем та ТОВ "Юніон-СТ", ТОВ "ТКП "Паллада" договори купівлі - продажу фактично не виконувались та не могли виконуватися через відсутність у контрагентів позивача матеріально-технічної та кадрової бази, а їх документальне оформлення здійснювалось лише з метою штучного формування податкового кредиту.
З матеріалів справи вбачається, що 06.05.2016 між позивачем (Покупець) та ТОВ "Юніон-СТ" (Продавець) укладено договір купівлі-продажу, за умовами якого Продавець продає, а Покупець купує вторсировину - ПЕТ-пляшки, відходи п/е, відходи поліетиленової тари з-під побутової хімії, відходи плівки ВТ.
04.05.2016 між позивачем (Замовник) та ТОВ "ТКП Паллада" (Виконавець) укладено договір про надання послуг, відповідно до умов якого останнє зобовʼязалось надати послуги з організації перевезень автомобільним транспортом, вантажно-розвантажувальних робіт, тимчасового пакування, перепакування.
Спірні правовідносини регламентувались положеннями Податкового Кодексу України, Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та нормативними актами, прийнятими на їх виконання, у відповідних редакціях.
Питання, повʼязані з підтвердженням даних, визначених у податковій звітності, обчисленням податку на додану вартість, обчислення обʼєкту оподаткування, формуванням виникнення податкових зобовʼязань у разі постачання товарів та надання послуг внормовано статтями 14, 44, 134, 135 ПК України, в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин.
Аналіз наведених норм свідчить, що господарські операції для визначення податкових пільг мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.
У звʼязку з наведеним недоведеність фактичного здійснення господарської операції (нездійснення операції) позбавляє первинні документи юридичної значимості для цілей формування податкової вигоди навіть за наявності правильно оформлених за зовнішніми ознаками та формою, але недостовірних та у звʼязку з цим юридично дефектних первинних документів, якщо рух коштів не забезпечений звʼязком з господарською діяльністю учасників цих операцій. При цьому відсутність ділової мети також є підставою для відмови у наданні податкової вигоди.
Про необґрунтованість податкової вигоди можуть свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема, про наявність таких обставин:
- неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності;
- відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності у звʼязку з відсутністю управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів;
- облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо повʼязані з виникненням податкової вигоди, якщо для такого виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій;
- здійснення операцій з товаром, що не вироблявся або не міг бути вироблений в обсязі, зазначеному платником податків у документах обліку;
- відсутність первинних документів обліку.